— Мы... потрапили в інший світ?
Відряд Ямато розмістили в одній з кімнат лабораторії, яка загублена у дебрях країни Трави.
Для жителів цього світу лабораторія Орочимару виглядала чимось із кінцевого майбутнього, але для прибульців з команди Ямато - саме в той час. Якщо точніше, сам факт того, що Орочимару здатний поміщати безліч диких істот в інкубаційні капсули та підтримувати їх у анабіозі, вже викликав повагу. Орочимару...
Фу... Ні, краще не думати. Від самих спогадів підступала нудота.
Але Орочимару з цього всесвіту, здається ... був зміненим?
Ямато подивився на Наруто і кивнув.
- Це, мабуть, не наш світ, а образ загробного... У будь-якому випадку, ми повинні якомога швидше знайти спосіб повернутися в наш всесвіт.
— Якщо справа лише в цьому, то вам нема про що турбуватися.
Роздався лагідний голос, і в кімнату увійшла дівчина з блідою шкірою та лагідними рисами обличчя. Та сама, що зустріла їх раніше, та, яка тут була головним асистентом - П-1.
Вона посміхнулась.
— Пан Орочимару вже встановив якір у тому просторі. Його колапс — незворотне явище. Іншими словами, навіть спілеснувшись, воно поступово перетворюється в нове. Як тільки простір стабілізується, ви зможете повернутися.
Наруто просяяв.
— Вот здорово! Дякую тобі, ти така добра! Можу я дізнатися твоє ім'я?
Дівчина лише лагідно усміхнулася.
- У мене немає імені. Я - невдалий експеримент пана Орочимара з створення штучних людей. У мене є тільки кодове позначення. Можете звати мене П-1.
Відряд Ямато: «...»
Простите. Думка про те, що цей Орочимару нормальний, була занадто поспішною. Очевидно, він теж був божевільним вченим.
— П-1, повернися. Допоможи мені скласти звіт і заодно вибий нам додаткові фінансування.
Голос Орочимару. П-1 винна усміхнулася, ввічливо вклонилася і вийшла.
— Невдачний експеримент... І в чому ж невдача? — Пробурмотів Наруто, і відразу ж його погляд зачепився за те, що мілило під соломою довгої сукні дівчини. Змійний хвіст...
Наруто: «...»
Ямато теж втратив дар мови. Незнайомий світ — це, безсумнівно, вкрай небезпечно.
Незнайомий світ, в якому є свій Орочимару, — небезпечний вдвічі.
А опинитися в лабораторії Орочимару з незнайомого світу...
Обличчя Ямато стало кам'яним-тямким. Схоже, дійшло до того, що впору було писати заповіт. Але, подивившись на Наруто та інших, він змусив себе взяти себе в руки. Сам він міг і загинути, але Наруто, Сакура та Сай мали вижити.
І ключ до виходу з нинішнього становища... Без сумніву, був у загону Фугаку.
***
- Тобто... Ви хочете оселитися разом з нами? — Учиха Фугаку ошелешенно дивився на команду Ямато.
Ті у відповідь лише ніяково, але ввічливо всміхалися. Ситуація і впрямь була делікатною, але це був найпростіший вихід. Як би там не було, Учіха Фугаку був шінобі Конохі, і вони б воювали пліч-пліч (вроде?), так що якесь спілкування вже миє.
Але найголовніше...
У порівнянні з кам’ятинами Орочимару цей дерев'яний будиночок, наповнений ароматами рослин, здавався справжнім раєм! Та що вже там, загін Ямато погодився б ночувати і під відкритим небом, лише подалі від Орочимару.
У свою чергу Фугаку хотів запитати Ямато про інший світ. Тому він погодився на їхнє прохання.
Того ж вечора Наруто, Сакура і Сай швидко знайшли спільну мову з Мінато (Кушиною) та Йошіно. Наруто нарешті отримав свою умовну порцію рамена швидкого приготування.
А Учиха Фугаку, тим часом, дізнався від Ямато приголомшливу новину.
В іншому світі клан Учиха було вирізано за одну ніч.
Фугаку кілька разів домагався у Ямато, який душгуб був здатний на таке звірство, але той просто м'яв щось нерозумне, не вирішуючи відповісти. Під час розмови Ямато, невпізнай якось запитав:
- До речі, брате Фугаку, якщо у тебе коли-небудь будуть діти, ти візьмеш їх на поле бою в ранньому віці?
Фугаку задумався, потім відставив чарочку з саке і кивнув.
— Діти повинні знати жорстокість війни, щоб зрозуміти цінність світу. Я дозволю їм закінчити Академію, потім під наглядом наставника-джона стати панами і вже після цього знайду спосіб донести до них всю жорстокість війни. Мені буде шкода своєї дитини, але... Це урок, який він повинен засвоїти.
Ямато моргнув і, знову наповнивши чарку Фугаку, утробив:
- А міг би ти, скажімо... взяти на поле бою чотирьох- чи п'ятирічної дитини?
Фугаку нахмурився.
— Як таке можливо? Хто в здоровому розумі здатен на таке безумство?
Сказавши це, він замовк і потім подивився на Ямато.
— Уж не... Орочимару?
Ямато мовчав.
— Пей, пий.
Учиха Фугаку вирішив, що розгадав правду. Він похитав головою, і його уявлення про спотворену природу Орочимара стало ще глибше.
Після третьої чарки розмова неминуче зайшла про Хокага. Ямато почав з розповіді про П'яту.
— У вас уже п'ята Хокаґе? — З подивом подивився на нього Фугаку. - Настільки все серйозно?
Ямато тільки удочерено кивнув.
Тим часом Мінато, гризши печиво, одним вухом підслуховував розмову дорослих, а іншим мовчав важливу інформацію.
— Эй... — Кушина тхнула його в бік. Мінато мало не поперхнувся, відкаштувався і подивився на неї: що таке?
— Тобі не здається, — прошепотіла Куша йому на вухо, - що он той хлопець, Наруто... Щось на тебе схожий?
Мінато недовірливо глянув на неї. Кушеня невольно штовхнула його по плечу.
— У мене немає братів, — розтрощив руками Мінато.
— Да знаю я! Уф... Ладно, забудь.
Куша ображена, але вже через мить її увагу привернули слова Наруто.
— Нас сюди відправила бабуля Цухаде, — Наруто одним махом допив бульйон від рамена, з насолодою видихнув і продовжив: « До речі, а у вас тут є бабуся Цінада?
На відміну від Ямато, він уже досить швидко змирився з фактом влучення до іншого світу і тепер дуже хотів побачити тамешню Коноху.
Нара Йошіно потерла переносницю.
- Якщо не хочеш загребати в лікарню, то краще не зв'яжи пані Цунаде "бабулей"
Наруто блимнув.
— А як тоді?
— Тітонька... це їй теж не дуже подобається. Краще просто зви її "панда Цунаде". Так точно не помиляєшся.
Наруто скорив гримасу.
— Вибачте, що втручаюся, але ви не маєте права заходити в село.
Нара Йошино, схоже, теж про щось подумала і кивнула.
— У вас немає посвідчення жителя Конохі. Хіба що оформити тимчасовий пропуск, але ви не з цього світу, так що в цьому немає ніякого сенсу.
— А? Щоб потрапити в Коноху, все так складно?
Сакура з прикрістю стукнула Наруто по голові.
— Ідіот! Звичайно, все повинно бути суворо! А що, коли хтось знову повториться до того ж самого села як з третім Гокаґе?
Варто було їй це сказати, як погляди Мінато, Кушини та Йошіно кинулися на неї. Учиха Фугаку теж обернувся.
Сакура не витримала їхніх поглядів. Фугаку ж подивився на Ямато.
- У вашому світі... пана третього вбили?
Ямато кивнув і зітхнув.
- Це був Орочимару, замаскований під Казеказі...
— Орочимару вбив свого старшого брата? — Зумився Фугаку.
- Якого брата? — розгубився Ямато. - Свого вчителя...
Тільки тоді Фугаку зрозумів, що третім Хокаґе в їхньому світі був Сарутобі Хірузен...
Учиха Фугаку підняв очі, і в його уяві з'явився образ старого, який пускає слини при вигляді танцюючих напіврозділих красуня...
Він пурхнув головою, відганяючи бачення, і виніс вердикт:
Тоді він, мабуть, був нікчемним правителем.
Ямато насурився.
— Не стримуйте наклеп на пана третього. Ми глибоко поважаємо його.
Фугаку вхопився за головне.
— Поважайте його? Скільки йому років... у вашому світі?
Ямато замер, а потім з підозрою подивився на співрозмовника.
- Ви хочете сказати...
Фугаку ледь помітно посміхнувся.
— начальнику відділу Сарутобі Хірузену у нашому світі трохи більше 40.
Ямато був приголомшений.
Але ще більше його вразили такі слова Фугаку:
— А нашому третьому Хоказі - злегка за тридцять.
Обличчя Ямато стало серйозним.
— Розкажіть детальніше.
***
Через тиждень Юя отримав листа від Орочимара. Він не знав, сміятися йому чи злитися.
Гості з іншого всесвіту? Чому б відразу не написати, що ти витягнув сюди самого себе з паралельного світу? Конохі зараз як ніколи не вистачало висококласних спеціалістів, і якщо відкинути такі епітети, як « божевільний» та « суперхрещенець » Орочимару був саме тим, хто потребував села.
І все ж, читаючи його впевнені рядки, Юя засміявся.
А якщо...
Що, якщо це правда?
Якщо це правда, то ...
Хіба це не означає, що... Чи могли б ви використовувати мешканців Конохи з іншого світу?
У очах Юя спалахнула вогник. Він негайно викликав Хатаке Сакумо і наказав у триденний термін доставити відповідь Орочимару. Через тиждень він особисто хотів бачити людей, про яких говорилося в листі.
Сакумо пішов. Йому не потрібно було три дні, він уже був у країні Трави і передав наказ Юя.
Ямато дуже обережно ставився до Конохе. Найкращим варіантом для нього було б просто сидіти тут і чекати, поки простір не стабілізується. Хоч би скільки часу це зайняло, принаймні була надія.
Але тепер...
Він глянув на небезпечний блиск в очах Хатаке Сакумо, згадав, що тут все ще знаходиться Орочимару... Крім того, Учіха Фугаку також отримав наказ супроводжувати їх у Коноху.
Що ж, вибору не було. Пора в дорогу.
Зворотна дорога проходила у прискореному режимі, за особливим наказом. На очах загону Ямато Хатаке Сакумо поставив жетон з гербом Ліста, сторожа його вивчала пару секунд, і їм відразу ж відкривали шлях із країни Трави. На кордоні з країною вогню є та сама процедура.
Сакумо привів усіх на вокзал. У їхньому світі поїзди також існували, так що особливого здивування це не викликало. Дорога від кордону до околиць Конохі зайняла всього день.
Відряд Ямато опинився біля захисних споруд Зовнішнього міста. Уже звідси були помітні дивні речі. Далеко за стінами виднілися не одне-два, а незліченні будівлі, що стоять пліч-пліч до самого горизонту.
Завдяки жтону Сакумо діти з загону Ямато без проблем проминули всі пости. Коли вони ступили на територію Зовнішнього міста, вигляд майже однакових будинків змусив їх дихати частіше. Але через дрібні відмінності йзорі зображення, які діти наносили на стіни, це відчуття не було таким гнітючим.
Зовнішнє місто по площі було набагато більше, ніж Внутрішнього. Тут мешкало понад вісімсот тисяч людей, і тому вся необхідна інфраструктура була доступна. Різнобарвні крамнички та крамниці по обидва боки дороги осліплювали Наруто, але той самий Рамон не помітив, що його трохи розчарувало.
Коли вони підійшли до велетенських дерев’яних воріт, Наруто був вражений. Він, звичайно, дізнався головні ворота Конохі, але зазвичай вони були відкриті. Чому зараз вони закриті?
Посміхаючись, вона сказала:
- Якщо ворота будуть відкриті, хтось із Зовнішнього міста може прослизнути під шум. Тоді будуть проблеми.
Наручно хмикнув і пройшов через маленьку калітку збоку, опинившись у Внутрішньому місті.
Один крок. Лише один крок по гладкій колодці, і різниця стала відчутною.
Коли Наруто підняв голову, він втратив свідомість. Люди! Люди! Люди! Скрізь були люди! Вишукані вивіски, збудовані будинки, вітрини магазинів на перших поверхах, що сміються і балакають прохожість, які поспішають кудись бігуни, витирають поту зі лоба - все це злилося у один сліпучий калейдоскоп.
Наруто сковтнув. Решта виглядали не краще.
— Ходімо, в Південному кварталі дивитися зовсім нічого. Справжня марнота — на Центральному проспекті. Нам саме по дорозі до Кабінет Хокаґе. Дивіться, не упустили щелепи.
Кушина почувалася чудово. Нечасто випадає шанс ось так, з гордістю, показувати комусь своє село. Особливо, якщо ці "хтось" - гості з іншої Конохи.
З наближенням на північ чимраз більше людей, які просуваються тротуарами, а ось - менше. Виявляється, її потрібно було залишати для транспорту.
Не встигла Наруто запитати, для якого саме, як пролунав різкий гудок. Кушина відтягла їх убік, і повз неї промчав переповнений заводський автобус, який розвозив робітників після зміни. Очевидно, водій теж дуже поспішає додому.
- Звичайно, так буває тільки в години пік. В інший час можеш хоч танцювати посеред дороги, ніхто і слова не скаже.
- А якщо хтось не поступиться дорогою? — запитала Сакура.
Куша потиснула плечима.
- Водій викличе поліцію. Якщо патрульні не матимуть часу, порушника крутять районні доглядачі. Зазвичай на це йде не більше десяти хвилин. Якщо справа серйозна або винна шінобі, можна загребати у в'язницю з позбавленням статусу ніндзя. А якщо хтось загине - вигнання з села. Повір мені, ніхто не наважиться перелічити пана Хокаґе. Один раз хлопець штовхнув іншого, мало не сталася біда. Говорив потім, що це був жарт, але пан Хокаґе все одно вніс його у чорний список і видворив з Внутрішнього міста. Зараз, мабуть, десь у Зовнішньому батрачит.
Наруто неважливий кивнув, майже не слухаючи Кушину. Його увагу було поглинуто безліччю магазинів їжі, одягу та всячин. Тут були навіть спеціалізовані кондитерські і лавки з молочними коктейлями...
тут навіть ляльки продають! — Здивовано вигукнув він.
Кушина кинула погляд в ту сторону і стручилася.
— Це лавка з Сунагакур. Оренда на Центральному проспекті дорощує з кожним роком, ось вони і переїхали на Південну Другу вулицю. Все одно їх маріонетки в основному під замовлення роблять, так що вивіска їм не така важлива.
Наруто блимнув. Значить, це Південна друга вулиця?
Ще кілька кроків, і попереду вулиці різко розширилися, але йти стало тільки важче.
- Сюди! — Кушина потягла Наруто за собою. — Ходімо по спеціальному переходу!
Не встиг він запитати, що це за перехід, як Куша вже тягнула його до ескалатору збоку. Біля входу чергували двоє панночків з роду Нара. Хатаке Сакумо показав свій жетон, ті перевірили його і віддали честь та звільнення.
Так четверо гостей — один дорослий і троє дітей — опинилися на ескалаторі. Він був прибудований до стіни торговельного центру і, піднявшись на рівень четвертого поверху, перетворився в рухому доріжку, яка несла їх над дахами магазинів та натовпом людей, прямо у серце торгових районів.
Одного погляду було достатньо, щоб дух захопився. Гігантські вивіски, величезні екрани, що транслюють рекламу, масивний світлофор в центрі перехреска, блимає червоним і зеленим... Кушина пояснила, що він вказував на те, коли переходитиме дорогу. В інший час це було порушенням, але зазвичай на таке дивилися крізь пальці.
Наруто підняв голову, дивлячись на будівлі, що виходили, здавалося, в самі хмари.
— Які ж вони високі... — З благоговінням запитав він. — Скільки в них поверхів?
— Близько 80, — відповіла Кушіна.
— Вісімдесят? — Наручо втупився.
Куша гордо посміхнулася.
- І це ще не найвищі. Найвища будівля - це житловий комплекс для найвищих стадій Конохі, у ньому дев'яносто три поверхи. Але там зазвичай ніхто не знервується, бо тут живе пан Хокаґе.
- Чому? — Нейрото. — Якщо там живе Гокаґе, хіба не всі повинні збиратися ближче?
Кушина загадково посміхнулася.
— Щира повага виявляється в тому, що пан Хокаґе не втручається у приватне життя.
Наруто проймається благоговінням. Рівень його симпатії до Хоказі цього світу, якого він ще навіть не бачив, злетів до неба. І більше того... Він поставив собі мету. Якщо з'явиться можливість, він хотів, щоб і його рідне село... Так само процвітає.
З висоти четвертого поверху, ковзаючи за автоматичною доріжкою, Наруто жадібно вбирав усе, що бачив: кожна будівля, кожну вітрину. Полум'я в його серці розгорилося все ясніше ...
Шлях по оживленому Центральному проспекту зайняв добрих десять хвилин. Коли натовп почав ремствувати, Кушіна продовжувала свою екскурсію:
— У Північному кварталі, на Першій і другій вулицях, ще багато магазинів. Але далі, за п'ятою, майже нічого немає. У цій місцевості здебільшого можна побачити житлові комплекси, де мешкають багаті торговці та урядовці. Бачиш той будинок? Там живе пан Хокаґе. Але охорона там вищого рівня, звичайні люди туди не потрапити.
Помітивши погляд Наруто, Кушина самодовольно хмикувала:
- Звичайно, я можу входити коли захочу. Пан Хокаґе мене просто обожнює.
Наруто мовчав. Взагалі-то, він хотів запитати не про це. Але тепер... У нього була одна ціль.
***
Після довгої прогулянки загін Ямато нарешті добрався до резиденції Хокаґе. Дивлячись на знайоме приміщення, Наруто з днучим кутком губ подивився на Кушина.
- Чому всі інші будівлі в селі такі високі і величезні, а це ...
Машина відмахнулася.
- Що ти розумієш! Це називається вірність традиціям. Це означає, що пан Хокаґе не з тих, хто женеться за модою і забуває старе.
Насправді, Юя просто було ліниво робити ремонт.
Коли Сакумо і загін Фугаку провели гостей в Кабінет Хокаґе, Наруто та інші нарешті побачили правителя цього всесвіту.
Перед ними було привабливе обличчя чоловіка в розквіті сил. Хвилясті пряди обрамлювали віскі, а легкі щітини на підборідці додавали йому мужності. Коли він підняв голову і подивився на них, Сакура почервоніла.
« Це дядько такий красеня! » — подумала вона і відразу замочила головою. « Ні! У тебе є Саске, не можна закохуватись в інших!»
Поки Сакура притиснула до щока руки, то вдавалася у світ фантазій і Юя зосередився на тих, хто прийшов.
На його обличчі промайнуло короткочасне недовір’я, а потім його захопило хвиля чистої, нестримної радості. Вугілля його губ мимовільно поповзли вгору.
Нарешті...
У нього було розв’язання проблеми нестачі роботи в Конохі!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt