Юя добре розумів, що неможливо передбачити дії всіх тих, хто затаївся в тіні і чекає своєї години. Наприклад, він був упевнений, що Учиха Мадра плете інтриги, але не знав де саме. Так, десь на півночі від Конохи, але це "десь" - поняття розтягнене. Крім того, були землі інших країн і добровільне вторгнення неминуче довело б до дипломатичного скандалу.
І нехай Коноха була найсильнішим селом у світі шінобі, Юя розумів, що саме тому не можна зловживати своїм становищем і поводитися як гегемон. Інакше, доля тих могутніх держав з іншого світу, які почали насміхатися над собою через те, що їх було забагато, зрештою постала повсюдно запекла.
Тому його зовнішня політика була просто: не чіпай мене, і я не трону тебе. Але зробиш - вб'ю.
Найкращим прикладом цього є країна Трави.
Коноха не хотіла бути паном, але й у гніві себе дати не збиралася. Сценарій, при якому села Камня, Песка і Облака об'єднуються, щоб спільно жити за рахунок Ліста, більше ніколи не повинен був повторитися.
Водночас Юя розумів, що самотність приречена на загибель. Розвиток Конохі був тісно пов'язаний з іншими селами, і він був готовий змиритися з тим, що в процесі і вони стануть сильнішими.
***
У березні, через місяць після початку навчального року, Конохі у початковій школі пройшли перші контрольні. Узумаки Кушина, на диво, отримала найвищий бал з математики. Юя подумки скаржився: « Яка прикрість, що не дасться покарати її ».
Але сама Кушіна не відчувала радості.
Математика була відмінною, але інші предмети зняли. У результаті вона не лише займала друге місце, але й скочилася на третє.
Є на світі діти, геніальні в своєму байдужості. Не пообіцяй їм іграшку чи іншої нагороди, вони і пальцем не поворухнуть. А з раннього віку була інша порода, одержима змаганням. Вона мріяла стати першою з дня, коли приїхала в Коноху і переступила поріг школи. Особливо це бажання виявляло себе на фоні світловолосого хлопця, який приносив високі бали по всьому предмету.
І вона все ще виношувала план зробити його своїм "молодішим братом" і помічником! Але як, скажіть на милість, давати накази, якщо ти не змогла його обійти?
Після закінчення школи Кушина повісила ніс і повернулася додому. У початковій школі закінчувалося чотири уроки, але діти зазвичай мали бавитися на шкільному дворі до п’яти років доти, доки їхні батьки не звільняться від роботи. У будь - який інший день Кушіна з радістю залишилася б зі своїми однокласниками, але сьогодні не було такого настрою.
Коли батьки побачили її, то відразу ж кинулися їй потішати. Вони вирішили, що вона провалила математику. Як же вони здивувалися, коли дізналися, що все провалене, крім математики...
Це... дещо ускладнило завдання.
Батьки Куші не знали, які слова підібрати. Її статус був надто особливим, щоб відокремлюватися фразами на кшталт: « Нічого страшного, мила, можеш не вчити все інше". З тієї ж хвилини, як в її тіло запечатали Дев'ятихвостого, доля Кушини як шенобі Конохи була передречена. А якщо вона навчиться досконало керувати силою Біджу, то стане однією з опор села.
Для її батьків це було великим тиском. Звичайно, вони вже не могли покинути Коноху і так ніколи й не хотіли. Село Скритого Листа була на порядок за сучасними і розвитками країни Водоворотів. Крім того, батьки Кушіни не були членами панівної верхівки Клану Узумакі і не плекали стільки почуттів до старійшин, яких Юя позбавив влади. Достатньо сказати, що вони ніколи не відвідали тих самих старійшин, чиї доми стояли лише за кілька сотень метрів від їхнього власного дому.
Незважаючи на те, що всі вони є одним клоном, між ними існує кровна спорідненість. Цього не вистачало, щоб батьки Кушини почали втручатися в справи колишніх правителів. Зрештою, вони були не з головної гілки. Будемо відвертими... Ці старійшини не хотіли ділитися багатством з рядовими племенами.
Але це не є чимось незвичайним. Після того як Данзо був головою, Шимура процвітала лише його власна гілка. Для того щоб здобути багатство, треба було зважати на його думку. І це не в жадібності Данзо. Прибули на всіх не вистачить. Якби він поділив все порівну, що подумали б ті, хто привів його до влади? Вони ризикували і проливали кров не для того, щоб їхня нагорода нічим не відрізнялась від подарунків інших.
Нагорода для всіх — це нагорода ні для кого.
Юя вже давно зрозумів, що багато людей люблять твердити про справедливість і рівноправність. Але якщо вони самі беруть участь у виграші, то відразу змінюються. Буття визначає свідомість, а власна сорочка завжди близько до тіла.
Він хотів, щоб мешканці Конохі процвітали, але ніхто не міг збагатитися. Завжди знайдуться ті, хто спробує вихитрити. Як той умник, що продав свій будинок щоб жити в зйомному. Юя зовсім не хвилювала проблем тих, хто йшов проти нього. Але ж... Ця людина зрештою викупила собі житло. Щоправда, обмін ним був рівноцінний — будинок за домом, а всі субсидії та пільги згоріли.
Батьки Кушини не наважувалися читати їй нотації через оцінки. Насправді, вони хотіли для дочки простої долі: вирости звичайною дівчиною, зустріти хорошого хлопця, який буде її любити, вийти заміж, народжувати дітей. Прожити тихе і щасливе життя в Конохі.
І бачивши тепер це вперто прагнення дочки бути кращою ... старі люди дещо збентежені. Будучи джинчурікі Дев'ятихвостого, вона могла б взагалі не напружуватися - Коноха в будь-якому випадку забезпечувала б її до кінця днів. Але ця дівчина, як на зло, виявилася неймовірно честолюбною...
А головне... Які аргументи можна знайти, щоб її змінити? Сказати, щоб вона не намагалася так сильно? Нет... Вони не могли вимовити такого.
Кушина швидко повечеряла, заперлася у себе в кімнаті і схопилася за підручники.
Наступного разу! Наступного разу перше місце буде моїм!
***
Наступного дня, ще раз не вибагливе село прокинулося. Хтось вставав з першими променями сонця, хтось, відпрацювавши нічну зміну, повертався додому. На транспортних пов'язках у західній, промисловій частині Конохі вже стояв гул, змішаний з криками вуличних торговців. Усюди, де люди скаплялися, з’являлися підприємливі особи, готові розтягнути лоток і заробити більше грошей.
Вранці тут торгували сніданками. Ввечері їх займали власники мангалів, які продавали якінію та іншу нічну закуску. Народна смішка всюди однакова.
Щоправда, під час торгівлі були і свої недоліки: хтось на когось не так подивився, і ось вже спалахує бійка. Тому вранці і ввечері тут чергував загін військової поліції Конохі з трьох осіб. Вони не мали бути під контролем, але контролю за тим, щоб торговці перестали перекривати рух.
О восьмій ранку відкрилися двері початкової школи. Кушина, закинувши ранець на плечі, вирушила на навчання. Внутрішнє місто Конохі знову занурилось у денному тиші.
І на цьому тлі прямо над Скалою Хокаґе з'явилася голова...
Це був Білий Зецу, посланий на збирання інформації. Звичайно, учителі Мадари були головним пріоритетом. Офіційною причиною він назвав бажання перевірити, як поживають його солонованці, чи не ослабли вони під вогнем Сенджу Тобірами. Але будь - яка прониклива людина зрозуміла б, що Мадару найбільше хвилювала звістка про Сенджу Гашіраму.
Звичайно, Білий Зецу не знав про справжні наміри свого господаря. Йому потрібно було придумати, як зібрати більше інформації про клан Учиха. Помітивши загін поліції з Внутрішнього міста, Зецу посміхнувся. Зливатися з іншими для збору інформації... У цьому він був майстер.
Він підійшов до загону шінобі з клана Учиха і непомітно пішов за ними. Мадара дав йому достатньо часу, щоб зібрати дані протягом цілого року. Тож поспішати було нікуди.
По правді кажучи, справжнім майстром стеження і шпигуна був чорний Зецу. Він міг розчинятися в п’яти віршах, злившись із оточенням, і таким чином робив його ідеальним та невидимим лазутчиком. Але, можливо, Мадара вирішив не стріляти з гармати горобцями, а може він все ще не повністю довіряв Чорному Зецу. У будь - якому разі, це завдання було призначено Білому, якого можна виконувати в промислових масштабах.
Білий Зецу розглядав будівлі Внутрішнього міста, і ми йшли за патрулем на вулиці Учиха. Він прибув до Коноху прямо, минувши інші великі села, і тому не мав матеріалу для порівняння. Так, за тридцять років село дуже змінилося в порівнянні з описами Мадри, але Зецу вважав це нормальним.
Але йому довелося перетнути кордон між Східним Внутнем і землями Клана Учиха, як його швидко окутала гнітюча та похмура атмосфера. І це не було грою уяви. Квартал Учиха застиг у часі, зберігши ту ж строгу, жорстоку і архаїчну естетику, що й при Мадарі.
Багато з них, а не шинобі, покинули пологові землі і відразу вкидалися у вічі: вулиці виглядали запущеними. Довгі ряди будинків для простих Учиха були порожні. Їхні колишні мешканці воліли шукати кращу частку у Внутрішньому місті, і тепер ніхто не стежив за цими спорудами.
Білий Зецу кілька хвилин стрибав по дахах за шинобі, аж поки перед ним не з’явилася центральна частина кварталу. Контраст з покинутими околицями був неприборканим. Тут все дихало багатством і турботою: доглянуті стіни, нещодавно покриті свіжим шаром лава, декоративні кам'яні леви, акуратно вимочені синьою плиткою доріжки, які спеціально висаджені по обидва боки але стрункі ряди бамбука...
Багатство Клана Учиха було очевидним. За часів Мадарі ні Учиха, ані тим більше Сарутобі або Шімура не могли дозволити собі такого безглуздого розкоші. Кам'яні леви, двері з червоного дерева, дорогий лак... У них що, грошей курять не клюнуть?
Зецу заціпенів. Що, чорт візьми, відбувається з цим кланом? Чому околиці так запущені, а центр такий багатий?
Однак він знав, що не повинен ставити запитання. Досить просто спостерігати і докладати про все побачене Мадарі. Той, покликав Ґедо Мазо, переїхав у режим енергозбереження і міг чекати скільки завгодно.
У цей момент один з трійців патрульних помахав рукою вартові біля воріт резиденції:
— Эй, Якуси! Сьогодні твоя зміна?
Учиха Якусі, перевівши руки в бік, невдоволено відповів:
- А що зробиш? У клані все менше людей хоче займатися пряжею і ткацтвом. Тепер женихам тих, хто за клан кров проливає, доводиться і ткати, і в поле працювати...
Командир збожеволів і поспішив змінити тему:
- Якусі, слухай, твій малий... Яма, здається? Йому ж уже в школу пора, так? Як успіхи?
— Ох, не питай! — выслюнув руками Якуси. - Пішов, звичайно! Цей паршивець минулого місяця приніс табель. Я дивлюся, а там... вісімдесят балів!
— Вісімдесят? — О, це не так. - Так це ж непогано. Максимум сто, вірно?
— Та за чотири предмети в сумі вісімдесят! А математика — нуль! Я ледь не луснув від злості... Та курку на листках з варіантами відповідей посади, і то більше наклют навмання! Ну не образа, а?
Командир розсміявся, радіючи, що завів розмову.
Члени Клана Учиха працювали на благо сім'ї більше, ніж раніше. Справа була не в якійсь образи, а у простому, базовому факті...
Працювати на клан... Було не так вигідно, як працювати на пана Хокаґе!
Старійшини клани отримували десятизначні суми дивідендів від Водоканала, але щось не поспішало ділитися ними з іншими. І якщо вже бути зовсім чесним... Ці гроші по праву належали пану Кагами. Старі люди привласнили його прибуток, а ділитися ні з ким не хочуть. Якби не загальне прізвище, багато хто би вже давно плюнув на все.
По суті, деякі шінобі Учиха вже покинули пологові землі.
А що ж сам командир загону? Чи готовий він служити клану?
Хм, якщо заплатить достатньо - звичайно. Нічого не напишеш, за десять з половиною років правління Юя принципом « гроші - вечорами стільців » в'їхав у саму кров мешканців Конохі. Гучні слова про те, що « всі ми Учиха і повинні жертвувати собою в ім'я процвітання клану», більше нікого не чіпали.
Хоч би як гарно звучало гасло, факт залишався фактом: клан Учиха зараз був багатшим і сильнішим, ніж коли-небудь з часів заснування села. Ви говорите про розквіт, так хіба не процвітає клан? Покопайтеся в історії, знайдіть хоча б один період, коли Учиха жили краще! Тільки й вмієте кричати лозунги, а як доходить до делегації грошей, то найжирніші шматки тягнуться вашим же підпівалам. А ми що, не Учиха? Не члени клану?
Що за маячня?
Отже, клан Учиха розколовся на три фракції.
Перша — правляча верхівка зі старійшин. Іноді реальність до смішного іронічна. Коли Сенджу Тобірама ще не був при владі, саме ці люди вижили Учіху Мадара. Вони більше не хотіли воювати, а всі прагнули миру. Коли Мадара пішов, Тобірама почав нещадно тиснути на клан і зрештою відіслав їх у східну частину села. Тоді ці старші, тремтячи перед силою Другого, побоялися навіть пікнутись.
Пізніше до влади прийшов Ю. Завдяки Каґамі він отримав великі вигоди. Але вони вирішили, що Юя намагається підкупити їх і знову наперекір їм. В результаті лікарні, який повинні були побудувати на їхніх землях, звели на території Клана Сарутобі... Коли старійшини побачили, що госпіталь приносить їм гроші, то почали давати Юю нові проекти для своєї території. Звичайно, він їх проігнорував.
Колись вони виступили проти Мадри, твердячи, що Тобірама не буде їх гнобити, а їм потрібен мир. Вони вирвали владу з рук Мадари... і були вбиті Тобірамою у бруд. Але замість боротися, вони боролись. Здатися в політичну боротьбу... Справді, ці старійшини є геніями. Коли Юя послабив потребу, вони знову почали думати про себе невпевнено що через безглузду гординю відкинули його щедрі пропозиції. Після цього Юя назавжди помахав на них рукою.
Після низки таких невдалих рішень хто повірить, що рядові члени клана не претензій до правлячої верхівки?
— Послухайте, я б почекав на вашому місці, — лагідно порадив Якусі Трійцю патрульних.
— А? Чому? - Не зрозуміли ті.
Якуси потиснув плечима:
— Учиха Сацуна там, всередині, підлизується до дядька. Якщо ви зараз зайдете, буде дуже незручно.
Лица троици помрёли.
Як уже згадувалося, в Клані було три фракції.
Перша з них - це та, що має владу над собою, яка умудрилася чотири рази підряд вибрати невірну відповідь у завданні, де було лише два варіанти.
Друга - апатична фракція, яка пустила все на самоплив і готова спостерігати, як клан повільно згасає.
Третя група на чолі з Каґамі, яка хотіла б служити Третьому Хоказі, була змушена відмовитися від цієї ідеї через владу старійшин.
Цей патрульний загін належав не до третьої фракції прихильників Юя, а до другої — тих, хто махав на все рукою. Те, що витворяв Тобірама було занадто жорстоко, тому багато хто, хоч і ставилися до Юя з симпатією, не наважувалися ставити на нього все. Простіше було зайняти вичіковану позицію.
Але байдужість не означає, що тобі непотрібно їсти і ти не хочеш жити добре. Працюючи на клан, гроші не заробиш багато грошей — вони були такими ж охочими, як і в адміністрації Гокаґе. Для апатичної фракції робота на Юя була джерелом прибутку, не більше. Вони не були віддані йому всім своїм серцем, як учига Кагами. Їм потрібні були гроші! Рео! Якщо так, тоді верховна верхівка начебто не повинна їх чіпати, вірно?
Проте не було так багато членів клану Учиха. Прості люди йшли в пошуках кращого життя, а низькокваліфіковану, але важливу роботу хтось мав робити. На захисників Каґамі не доводилося розраховувати, старійшини самі тримали в руках владу... так що їх вибір впав на байдужих.
Їхня логіка була проста: « Ти хочеш плисти за течією? Спочатку виконуй свою роботу!»
А Учиха Сацуна був головним суперником Каґамі в таборі старійшин. Вони хотіли бачити наступним главою клана саме його. Однак Каґамі був занадто високим. Якщо б голова роду вибирався, а не призначався лідером, Каґамі вже давно би зайняв цю посаду.
Але якщо Каґамі стане головою... як тоді спати спокійно нинішнім верхівці? Офіційно, вони казали: „Кагами повністю перейдуть на Юя. А якщо Юя буде такою ж, як Тобіра?»
Але чи варто їм говорити, про що вони думали насправді?
« Якщо ти, Каґамі, прийдеш до влади... що перепаде нашими сім'ями? Скільки ми отримаємо? Ех ти, впертий не вмієш бути гнучким! Якби Сецун отримав освіту, дав би нам хоч якісь обіцянки! Невже так важко? Пообіцяй, що наші позиції залишаться незмінними і ми тебе підтримаємо".
На словах є високі принципи, а на ділі — шкуряний інтерес.
Учиха Сацуна добре це розумів, і тому не скупився на обіцянки та гарантії своїм дядькам та іншим родичам тільки б отримати пост голови.
Для самого Юя було все одно, хто стане наступним головою Учиха. Він не збирався опускатися до того, щоб особисто втручатися і диригувати процесом, як це робив Тбірама. Це було б занадто низькопробно.
Якщо вже грати, то по-крупному. Наприклад, через вибори своїх оставників.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt