Коли роз'ярована Кушина, схопивши відро з фарбою, влаштувала на Скелі Хокаґе справжній перформанс, розмазувавши обличчя четвертого чоловіка, Юю не те що не злився, а, навпаки, ледве стримував сміх.
Звичайно, для того хто стояв поруч Нари Шикая та інших це виглядало так, ніби їх пан Хокаґе сміється від люті. Через це вся свита боялася навіть дихати.
Двоє Учиха з Поліції Конохі швидко зняли зі скелі полум’я праведного гніву Кушіну. Перед Юєю обидва офіцери відчували майже забобонний жах. Осквернення Скала Хокаґе... Таке сталося вперше за всю історію села.
Юя було, по правді кажучи, наплювати на свій кам'яний лис. Врешті-решт, це лише статуя. І чи варто через якийсь бовван відчитувати шестирічну дівчинку? Гаразд, цього року їй вже стукнуло сім.
Але для решти мешканців Конохи Скала Хокаге була священним символом, і забризкати її фарбою вважалося важким злочинцем. А якщо говорити суворо, то майже всі події в селі були у підпорядкуванні Поліції Конохі.
З того часу як Сенджу Тобірама передав цей пост клану Учиха, він сильно стримував вплив Поліції. Через це її репутація у Конохі завжди залишала недостатнє становище. А після реформ Юя, коли армія шінобі стала відповідати за зовнішні кордони, а поліція - порядок всередині села, престиж Учиха впав ще нижче.
Під Тобірамом клан був відтіснений від важіль влади, і тому їх спрага процвітання придбала майже болісні риси. Простіше кажучи, чим сильніше падав дощ, тим розпачливіше вони бажали.
І ось з'явився Юя, який разом зняв всі кайдани. Хочете влади? Будь ласка. Але що станеться, якщо ви не впораєтесь з нею?
У цьому і полягала сьогоднішня дилема Клана Учиха. Влада Юя їм дав. З огляду на розширення Конохі, їхня влада навіть зросла. От тільки проблема була в іншому...
Якщо порахувати всіх Учиха, включаючи ледве випущених з Академії генінів, їх набирала трохи менше трьох сотень. Цього, можливо, і вистачало для управління старою Конохой. Але тепер... Деревина розрослася до чотирьох районів — Північної, Південної, Західної та Східного, а це було лише Внутрішнє місто з населенням понад семисот тисяч людей. Триста офіцерів на сімсот тисяч жителів.
Виходило, що один Учиха повинен був відповідати за порядок серед майже двох з половиною тисяч громадян: слідкувати, щоб не буянили, слухати скарги, миттєво прибувати на місце події...
Поліція Конохі. Ще при її створенні, намагаючись вбити клин між Учихою Мадарой і його кланом Сенджу Тобірама заявив, що це найважливіший орган управління. Тепер, коли Юя повернув їй всі повноваження, стало ясно: Тобірама не перебільшував. Це була не просто важлива структура, а необхідна для життя. Хіба розумна людина може уявити собі місто без поліції і не здригнутися від думки про близький хаос?
Однак людські сили не безмежні.
Усередині Клана Вчиха вже лунали голоси, що Поліції не повинні відокремлюватися і пора почати приймати на службу шінобі з інших кланів або навіть простих людей. Учиха Каґамі передав цю пропозицію Юя.
У відповідь той тільки розтуляв руками:
— Дядя Кагами, ти і справді вважаєш, що Коноха зараз може виділити хоч одного зайвого шенобі?
Кагами міг лише мовчати. Усі знали, що Коноха страждає від гострого кадрів. Попроси Юя знайти працівників або звичайних помічників - не проблема, можна було б якось викрутитися, перекинувши людей з однієї ділянки на іншу. Але шiнобі... Їх не переставиш по щілині пальців. Не кажучи вже про трьох тисяч бійців, яких відправили в країну Водоворотів.
І без того, яка страждає від нестачі ніндзя Коноха тепер потребувала в них ще більше. Патрулі, які працювали в три зміни, перейшли на двосмішний графік. Не реагувати ж, справді, шінобі з зовнішніх кордонів назад у Внутрішнє місто, щоб вони допомагали клану Учіха розбиратися з дрібними дязами мешканців! Старійшини Учиха могли без жодних вагань висунути таку вимогу, але Каґамі не вистачило б духу покласти цю промову на стіл Гокаґе.
Тому поліція Учиха була на межі повного виснаження. І саме тому її співробітники часто закривали очі на незначні інциденти.
Наприклад, за приховану охорону Кушіни звичайно ж відповідали Анбу. Але тут виникло резонне питання. Вони мають лише один обов’язок — дбати про безпеку дівчинки. А те, що Кушина з відром фарби полізла на скелі, щоб вимазати статую Хокаґе... Чи загрожувало це її безпеці? Якби вона почала падати, Анбу б втрутилися. Але раз вона всього лише плюскалася фарбою... - Це вже справа Поліції.
Це була причина, чому клан Учиха зараз задихався від непосильної ноші, а поліція захопилася і стримувала Кушину тільки тоді, коли вона вже закінчила свою « творчість».
І хто б міг подумати, що шестирічна дівчинка здатна на таке зухвале свято?
Юя не став утручувати двох офіцерів, жестом відпустивши їх, а сам вперши руки в бік і з усмішкою подивився на Кушіну.
— Кушина, не могла б ти пояснити своєму братові, навіщо ти розмалювала його статую?
Очі дівчинки наповнилися сльозами, і вона тхнула в нього пальцем.
- Ти мені не братик! Ти лиходій! Протиний дядька!
Юя на мить перекосилася. « Хай тебе! — подумал он. - Я вже батько двох дітей, але мені лише двадцять з малим! Який ще дядьок?»
Батьки Кушини відразу ж кинулися до дочки, затискуючи їй рот і безупинно вибачаючись.
Юя з похмурим виглядом махав рукою:
- Я не збираюся опускатися до рівня дитини. Але головне... Ти повинна мені сказати... Навіщо... Ти це зробила?
Гучно розридалась шишка. Зрозумівши, що навіть батьки не на її боці, вона відчула безконтрольну образу і дитяча істерика вилізла назовні. Вона не могла стримати сліз, бормотіла, що ненавидить Юя, ненавидить математику і більше ніколи не піде до школи.
Юя миттєво все зрозумів. Ах, ось воно що. Він і сам колись проходив через подібне. Правда, Куша виявилася куди рішучіше його самого. Ця дівчина не боялася перейти від слів до справи.
Но... Діти залишаються дітьми. Вони зовсім не розуміють, наскільки небезпечний і жорстокий світ дорослих.
Юя заспокоїв батьків Кушіни, запевнивши їх, що не тримає зла на дитину. Чому ж не заспокоїти саму дівчинку?..
Він лише висміявся і, помахнувши рукою, оголосив своє рішення: відтепер поки Куша ходить до школи, на всіх екзаменах з математики вона зобов'язана отримувати не менше 80 балів. Неважливо, в якому класі навіть у Академії шінобі. І нехай ніхто не сміє казати, що там завдання підвищеної складності. Вісімдесят балів, і точка! Кожен, хто не має балів - це одна додаткова контрольна робота, яка відповідає її віку.
Куша плакала, плакала... І раптом замовкла. Вона була в стукозі.
Отже... Тепер їй доведеться не просто навчати математику все життя... Але і бути в ній відмінницею?!
Запечатаний у неї Дев'ятихвостий вже помирав з сміху. Він знав, що Юя обов'язково помститься, але не думав, ніби розплата прийде так швидко, і що він не зробить знижку на її вік. Навпаки, він вдарив у найболючіше місце. Ти ненавидиш математику? Добре, тепер навчатимеш її з подвоїною силою! Інакше я покажу тобі, що таке влада Хокаґе.
З остеклененим поглядом Кушіна дозволила батькам відвести себе додому. Схоже, найближчим часом у вільний годинник її не знайти. Наслідки провалу з математики були надто серйозні.
Крім того, Юя повністю скористався найкращими школами свого колишнього життя. Екзамени? Кожні півмісяця — це невеличкий тест, кожен місяць - великий контрольний! Думала відлити? Не вийде!
"Хе-хе-хі... Малавка, здумала тягатися зі мною? Я покажу тобі всю підступну і безжалісне сутність дорослого світу.
Нагадавши батькам про необхідність суворого нагляду, Юя пішов геть. Натовп зеселів також розсіявся. Хоч Кушені і не пощастило, в кінцевому рахунку це піде їй на користь. Усі знали, що попри реформи армії багато людей у селі були порожні. Їх призначали лише на найважливіші, які вимагають постійного контролю. Наприклад, на пост директора телестанції. Але багато інших місць залишалися вакантними. Давно ходили чутки, що в кожному районі з'явиться свій управитель, так званий глава району.
Однак у кожному районі не було такого керівництва, але в кожній місцевості відкрилися адміністративні пункти. А Юя завжди цінував людей, сильних у математиці. Тому багато хто вважав, що він готує на ці посади своїх товаришів. І, по правді кажучи, так воно і було. Відбір чиновників — це справа першорядної ваги. Нехай у Конохі зараз лише чотири райони, але в майбутньому вона неодмінно буде розширюватися. Голова району ставав другою людиною після Хокаґе, і його цінність була очевидною.
Але говорити про це було ще рано. Юя до того часу справлявся з справами і сам. Коноха була не такою вже й великою, адже її населення не йшло в жодне порівняння навіть з одним із районів великого міста зі свого колишнього життя. І коли б не було жодних проблем, то скільки ж днів у нас виникали справи, які вимагали його особистого втручання? Тому з призначенням розділів району Юя не квапився.
Розібравшись із справами, він повернувся додому і побачив сяючу посмішку на обличчі Цухада. Вона явно вже знала про інцидент з фарбою. Юя помрочив, але відразу ж посміхнувся. Як би там не було, Цунаде нарешті вийшла зі свого пригніченого стану. І одного було достатньо.
Тож... Може, варто подякувати Кушину?
Хм-м... Мабуть, через кілька днів відправлю-ка я їй декілька збірок олімпіадних завдань.
***
Але поки Конох був мир і спокій, не було й мови про інші куточки світу шінобі. Підкова боротьба різних сил набирала оберти, а в Деревні Скритого Тумана вже з’явилася кров у міждоусобній гризні, приковуючи до себе погляди тих, хто сподівався урвати шматок пиррога.
І далеко від усіх цих видимих жахів, на межі життя і смерті, де молва охрестила Могилу Міра — найближчої до преиспідної точки на півночі — розвернулися багрові очі. Той, хто вже вступає до старості Учиха Мадара вийшов зі свого сірого ложа.
Пройшло... Майже тридцять років...
З моменту битви в Долині завершення, де він впав від руки Сенджу Гашірами, але перед смертю встиг вирвати у нього шматок тіла і потім, пожертвувавши одним Мангеклем Шаліном, повернувся до життя. Майже тридцять років Учиха Мадара провів тут, у схованці.
Тепер йому було шістдесят шість. Довге сиве волосся приховувало сліпе око. На грудях виднівся відбиток — обличчя Гашірами. Це був слід від пересаджених їм клітин Першого Хокаґе. Їх було небагато, і тому його не поглинула та жахлива, що б'є через край життєву силу. Навпаки, життя Мадарі навіть тривало. Воістину, що одному мед, то іншому отрута.
Усі ці тридцять років Мадара ховався в темряві, не сміяючись і носа висунути, бо боявся, що Хашірама дізнається, де він, і прийде по його душу. Він не ризикував з’являтися у світі живих. Через це він упустив безліч важливих відомостей.
Звичайно, це був характер Масари - навіть якби хтось сказав йому, що Сенджу Хаширама мертвий, він би не повірив. Якщо жалюгідний шматочок тіла Хашірами дав йому стільки життєвої сили ... то сам Хашірама повинен бути майже безсмертний! Він просто повинен прожити сто років! Тому Мадара вирішив не покидати цього місця доти, доки його приготування не буде завершене.
А тепер ... Навіть якщо б він хотів піти, сили вже не вистачало. Час неупереджений до всіх.
Тіло Мадарі ще не дійшло до стану повної слабкості, але старість і слабкість дуже сильно підточили його сили. Тепер навіть елітний джонін міг стати для нього серйозною загрозою. Звичайно, перемогти не вдалося б, але після такої битви Мадарі прийшов би кінець. Але він не міг померти, не виконавши свого плану.
Десятиліттями він вкладав усі свої сили, перетворивши Могилу Міру на неприступну базу. І тепер ... Йому залишалося лише... Кінець запланованого.
А план був таким...
— Техніка Приклика!
Земля здригнулася, і за його волею у підземеллі Могилі світу, яка була в самому серці оточена печерами Гедо Мазо.
— Так... Я зможу прожити ще років десять... — Прошепотів Мадара, хапаючись за груди.
І без того слабке тіло стало ще слабшим через величезні втрати чакри. Але це було неважливо. Тепер, коли Гедо Мазо була тут, згасання його життя сповільниться. Хоча Наґато і був доведений Статуей до жалюгідного стану, по суті вона могла не тільки поглинути чакру, але й компенсувати її. Рінеган Наґато не був його власним, тому він багато разів набирав сили — тільки представник клану Узумакі.
Що до плану Мадри, то його кінцевою метою було створення світу, де всі будуть щасливі під сидінням Безкінченого Tsukuyomi, як і було намальовано на кам'яній скрижалі в святині клану. Для цього потрібно було не тільки Рінеган, але й сила всіх дев’яти Хвостатних звірів.
Він просидів тут десятки років, і його інформація безнадійно застаріла. Тому його план на найближчий час був ...
— Білий Зецу... Їдь у зовнішній світ і збери для мене інформацію. Повертайся з доповідь, і тоді я визначу наступний крок...
Звичайно, першим кроком є збирання інформації! Інформація - основа всього.
- Чому ти не дозволиш мені зібрати для тебе інформацію? — Відкрився у цю мить голос, що шипів і скрипучий. — Я — твоя воля... Твоя друга я...
Мадара холодно хмикнув.
— Це я знаю. Але лише після того, як ви отримаєте всю доступну інформацію, можна вирішити, що робити далі. До того ж... Я і сам хочу знати, що сталося у зовнішньому світі... за всі ці десятиліття...
Чорний Зецу замовк. Він зрозумів, що Мадара все ще не довіряє йому. Він навіть не міг повірити своєму власному творінню в цей момент... Не міг довіритися так, як колись довіряв Гаширамі.
Принаймні, не зараз. Але Чорний Зецу був упевнений, що з часом Мадара ослабне пильність. Не варто наполягати. Не дозволяє йти, і не треба.
Зрештою... Він чекав тисячу років. Що для нього якісь десять-двадцять?
« Мамо... — подумал он. — Будь ласка, лише почекайте... Я обов'язково... Я спасу вас..."
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt