Для Кемігана Юя історія про двадцять сім кардокрадів, які за десять років привласнили три мільярди рі, не коштувала і виїдженого яйця. Врешті-решт, коли ми з'ясували це число було порівняне до щорічних дотцій, які виділялися кланам шінобі.
У наш час Юя має зовсім інший світогляд, ніж мешканці цього світу. Для Сенджу Тобірама це була подія вселенського масштабу, для Юя - так, дрібниці життя. Ярність Другого Хокаґе пояснювалася, мабуть, тим, що Коноха зіткнулася з подібними вперше.
У минулому в Деревні Скритого Ліста і красти було особливо ніде. Речі мрій — натискати на якогось торговця, витрясти з нього трохи « відступливих» за спокійне життя. А ті охоче платили, бо завдяки цьому вони отримували могутніх покровителів.
Але тепер все змінилося. Здається, що співпраця з Юєю розірвала їхні голови.
Побачивши, як Юя знісся на пост Хокаґе, вони вирішили, що за десять років служби якщо не заслуговували нагороди, то вже точно були задоволені. Якщо так, то можна і не соромитися грошей лопатою.
Як Юя це виявив? Простіше простого.
Коли Сенджу Тобірама ще вів бої на передовій, сталималітні фабрики виправили річні звіти з певними показниками. Але війна закінчилася, Коноха завершила перемир'я, а цифри у звітах майже не змінилися.
Куди ж почалася сталь, якщо війна закінчилась і виробництво зберігає попередні об'єми?
Можливих пояснень було лише два.
Перше: начальники заводів з’їли всю виплавлену сталь.
Друге: вони підробляли звітність.
І хоча перший варіант здавався абсурдним, Юя пам'ятаючи про те, скільки примусів буває світ шінобі, все ж віддав наказ про перевірку.
На щастя, він заспокоївся.
Це лише банальне захмарення.
При нинішньому рівні розвитку Конохі, куди ці торговці могли витратити свої вкрадені десятки мільйонів, навіть сотню мільйонів рі?
У цьому світі, слава богу, не існувало банків, які могли б в один прекрасний день просто взяти і присвоїти активи своїх клієнтів.
Навіть присвоївши гроші, що вони могли з ними зробити? Купити новий будинок? Придбати ділянку землі в Конохе, щоб і надалі збагачувати багатство? Ну, може, найняти більше слуг і служниць щоб тешити своє самолюбство.
І що ще?
Та нічого.
Невже кожен з них збирався в прямому сенсі з'їсти свою частку у сто мільйонів рі?
Тому Юя зовсім не хвилювався. Де б ці люди не витратили вкраденого, гроші все одно залишаться в економіці села. Тому їх завжди можна було конфіскувати. Якщо ж вони не встигли щось витратити, то ліпше після арешту всі гроші просто повернуться до страти.
Більше того...
Трагічні гроші, які стимулювали економічний ріст і дали змогу дрібним торговцям Конохі заробляти. Ці часи тільки-тільки почалися, так чому б не дозволити декому стати ще багатшими?
Хоч би як там було, Коноха під правлінням Юя була не такою вже й великою — фактично лише одне місто. А в масштабах одного міста цілком можна було керувати ринковою економікою, задаючи їй потрібний темп. Звичайно, хтось вирвався вперед, дехто відставав, але Юя міг гарантувати, що не допустить відкритого задушення конкурентів. Він забезпечував Конохі відносно чесні умови для ведення справ.
А якщо хтось намагався грати брудно і топити суперників, що ж ... Для цього він мав вірні ланцюгові собаки з клана Учиха та їхні залізні кулаки.
Звичайно, якщо хтось вперто противився його політиці, як у нещодавній історії з куплею-продажою будинків - тут Юя був безсильний. Він буквально запалав і поклав їм в рот, а вони виплюнули. Не буде ж він міняти всю стратегію заради кількох впертих.
Що ж до сьогоднішнього справи про скарб...
У результаті за десять років сорок сім чоловік привласнили трохи більше п’яти мільярдів. По правді кажучи, Юя вважав, що за таку мізерність можна було б і не змушувати їх до смерті. Але, дивлячись на спотворене люттю обличчя Сенджу Тобірами, він тільки зітхнув. Перший раз - він завжди особливий.
« Не пощастило вам, хлопці, — подумав він. — Попали під гарячу руку».
Юя наказав Учіха Каґамі арештувати винних, а наступного дня у « Віснику Конохи » вийшла розгромна стаття. У ній детально описано, як торговці закладали гроші на фабрики у свої кишені. Але в кінці номера була фотографія: у спальні одного з арештованих стіни були повністю обклеєні грошовими купюрами, а замість матраца на ліжку лежав тугою, щільно побитий пласт банкнот.
Навіть для Юя сто мільйонів ре — сума не зареєстрована. Але уявіть собі: навіть якщо це купюри по десять тисяч, то це 10 000 банкнот. Десять тисяч банкнот, складених в сотню товстих пачок. Вони були покриті стіни, всохлане ліжко... Навіть на фотографії це справило сильне враження.
І це багатство всього лише однієї людини.
А їх було сорок сім.
Новина, опублікована на першій смузі, приголомшила мешканців Конохи. Це викликало обурення.
Сьогодні навіть будинок на нещодавно відбудованій зовнішній вулиці Південного району коштував близько дев’яти мільйонів рі. Один чоловік вкрав більше як сто мільйонів — це ж десять будинків, запрошено! А вони, чесні трудящі, в поті чола...
Але відразу ж пригадайте, що кожен з них має в середньому два доми у приватній власності. Але осад, звичайно, залишився.
Тепер уся Коноха завмерла в очікуванні. Що ж закінчиться цією справою? Який буде вирок?
Тут погляди Юя і Сенджу Тобірами розійшлися.
Друга відповідь — це колективна відповідальність. Стратити всіх сорока семи, а їхні сім’ї та слуг — вирізати під корінь.
Юя був категорично проти.
- У чому винні слуги? — Відказав він. - При чому вони тут?
Тобірама був бездоганний — слуги знали про злочини своїх господарів, але не донесли в Коноху, а отже були винні!
Юя ж вважав, що вони зробили те саме. Який слуга зрадить свого пана? Зрада - ось що було б неправильно.
— Якби ці слуги повідомили про все десять років тому, — гремел Тобірама, - Коноха не понесла б таких збитків!
Юя подумки закотив очі. Збитків? Після конфіскації всіх будинків і майна цих кошар він, по суті, залишився в особливих виграшах. Звичайно, він спочатку затівав усе це як « позабій відгодованих свиней», так що прибуток був очікуваний. Але не можна було про це говорити. Познайся він правду, завтра ж почне різати всіх інших хто ще не встиг нагуляти жирок. А це - втрачена вигода.
Отже, Юя вибрав іншу тактику.
— Первенний гріх лежить на цих сорока семи, — твердо сказав він. — Руби їм голови, я слова не скажу. Але слуг ми не чіпаємо. Те, що їхні господарі жили в розпусті та розбещеності, не є причиною вбивати їх управителів, кухарів і слуг.
Тобірама розлютився, вдарив по столі і, кинувши пальцем у Юя, вимагав пояснень. Юя, не кліпнувши оком, теж плескнув по столу.
- Що завгодно, але ці люди не помруть! Максимум... — Він зробив паузу, - максимум, що ми можемо зробити, це оштрафувати їх. За браконьєрство. Але це не означає, що треба стратити.
Почувши це, Тобірама відразу змінив свій гнів на милість. Ярочна маска зникла.
— Чудова причина! — Задовольнено кивнув він. — Штраф за браконьєрство. Так, думаю, проти такого покарання вони заперечувати не стануть.
І, весело хмикнувши, другий Хокаґе поїхав збирати гроші.
Юя втратив дар мови. Так ось чого домагався його дядько-наставник! Чи це справді так?
***
Зрештою, згідно з Юєю, було страчено сорок сім головних винуватців через розрубання навпіл і відіслано їхні родини зі села. Але слуги виписали штрафи на суму від 100 000 до декількох мільйонів рій, звинувачених у кризовому обороні. Ніхто не став противитись. Великі штрафи отримали в основному адміністратори, які не тільки знали забагато, але й самі встигли добре нажитися, так що гроші у них були.
Але штрафи - це дрібниці.
Головне покарання чекало їх попереду. Проста прислуга на зразок прачок і прибиральників його вибігла, але директор, старший покоївкою та інших приближеним Юя виніс суворий вирок. Їхні діти та внуки протягом трьох поколінь відмовлялися займати будь-які управлінні посади в Конохі. Навіть ставши шінобі, вони довічно позбавлялися права отримати звання джона.
По суті, це був вирок над усіма шляхами нащадків прокажених.
Це була нечутлива кара. Зараз її тягар, можливо ще не був таким важким, але чим сильнішим і багатшим стала Коноха, тим більше це буде тягарем.
Звичайно, спосіб скасувати покарання існувало: для села потрібно було зробити щось незвичайне. Не можна стати джоніном, стань чужином і поодинці розгромили на полі бою ворожий загін. Це, звичайно, перебільшення, але знищення загону ніндзя чисельністю з роту було б цілком можливою спонукою до першого ступеня, щоб зняти прокляття. Не так вже й невиконано, вірно? Шинобі рівня Наміказі Мінато, наприклад, справився б з цим.
Але поле бою — це не єдина дорога. Можна було зробити внесок у розвиток села: створити новий ніндзюцу рангу А або вище, здійснити прорив в науці чи технологіях. За це Юя теж був готовий прощати.
І третій варіант: залишити Коноху і спробувати щастя в іншому селі. Але в цьому випадку їх стан населення скасовано, і вони назавжди перестали бути людьми Ліста. Вибір залишався за ними.
Так завершилась найзвучніша справа про використання державних коштів за всю історію Деревні Скритого Листа.
Звичайно, не всі були задоволені результатами, але Юя діяв суворо в рамках своїх законів. Він знав, що в майбутньому обов'язково з"являться законники-крючкотвори, здатні знаходити лазівки у будь-якому кодексі. Отже, потрібно діяти на подвиження.
Пора створювати суд.
Юя виконував обов’язки єдинолінного судді, але незалежне управління не перешкодило б йому брати на себе певну частину тягарів.
Але хто поведе його?
Юя замислився. Його погляд знизився на Сарутобі Хірузена, який у цей час працював над історичною освітою і викривав минуле в гонитві за політичною діяльністю місцевого каналу. Хірузен кілька днів відчував на собі чийсь важкий погляд, але, на щастя для нього, Юя зрештою відмовився від цієї кандидатури. Канал також був важливим, не можна було забирати звідти цінний кадр.
То кому ж довірити це місце?
Важливість суду була очевидною. Це орган, який визначає саме поняття справедливості в Конохі, а отже, очолити його повинен був чоловік бездоганної чесності. Сенджу Тобірама, звичайно, підходив, але він був вже немолодий і через кілька років все одно піде на відпочинок. Крім того, його праця в науково-дослідному центрі була набагато важливішою - у ній вкладався фундамент сили держави.
Коли Юя подумав, то вирішив звернутися за порадою до самого Тобіраму.
І той порекомендував йому чоловіка.
Мітокадо Гомура.
Він був не тільки компетентним, але й одним з основних переваг: його клан служив при дворі Деме, а не в Конохі. А це означало, що він не буде схильний клановим інтригам і не почне лобизувати чиї-небудь інтереси всередині села.
Юя прийшов у захваті і негайно викликав візит. Гомура дуже нудьгував. Сам Хокаґе отримав велику честь — запрошення від самого Ґокеґа.
Вони говорили кілька годин, і Юя зрозумів, що його співрозмовник — людина з сильним кланом. Під час розмови Гомура без обинь заявив, що міг би порекомендувати Юя самому дайме країни Огня.
Юя ввічливо відмовився, відшукуючи.
Для більшості людей цього світу дайм'я країни Огня був верховним правителем, якому мали присягати на вірність усі мешканці Конохи. Але ні Хашірама, ані Тобірама ніколи не вважали своє село вассалом. Щомісячні виплати від Даймо вони вважали виключно « платою за охорону». Не хочеш платити - твоє право, але якщо на тебе нападуть, Коноха і пальцем не шевлять.
Здається, що це не було так. Останнім часом він виношував план створення "гвардії шінобі". Ідея була проста: зібрати під своїм крилом відомих і сильних ніндзя, які б служили йому особисто.
Юя скептично ставився до цього плану. Оскільки ніндзя вже відомі, то вони сильні і амбіційні. Одного-двох таких дайме, можливо і зміг би утримати вузде своїм авторитетом. Але якщо їх буде багато... Розпа. Кожен — особа, яка хоче підкорятися іншому? Така організація має бути лідером. І хто їм стане?
Я міг думати, що одного титулу буде достатньо для того, щоб усі виконували його накази без жодних вагань. Але, на думку Юя, цей план був відвертим сирим. Жодних цілей чи чіткої ідеології — це лише розмита задача, пов’язана з охороною пана. Чому ж такі майстерні приваблюють?
Отже, пропозиція Хомура не була безпідставною.
Я в Конохе Хокаге, у мене все відмінно. Навіщо мені ставати ватажком у цій сумнівній шайці при дворі Деме? Та я краще піду рибалити на річку Нака в кварталі Учиха!
Жаль, часу на це поки немає.
Юя чудово зрозумів намок Хомури. Він так успішно розвивав Коноху, що клан Мітокадо при дворі хотів відхопити свій шматок пирога і тепер багато підштовхував його подивитися в сторону столиці.
Юя лише жартував, обіцяючи: "Як-небудь потім, обов'язково."
***
Наприкінці літа 28-го року Конохі заснував 1 Суд Деревні Скритого Листа. Його головою став Мітокадо Гомура, і Юя зміг, нарешті, перекласти на нього частину справ, які вимагають розслідування та винесення вироку. Він виділив суд на два десятки дільників і тридцять бійців Анбу.
Звичайно, цього було дуже мало, але нічого не поробиш.
Людей відчайдушно не вистачало...
Юя загинал пальці. Потрібно просто почекати ще років десять. Десять років тому він прийшов до влади. Ще десять років - і підросте перше покоління, народжене в епоху миру та процвітання. З кожним роком їх буде все більше, і з тягловою силою проблем не буде.
Потрібно ще трохи терпіти.
Збагативши себе цим, Юя взявся за будівництво Південного району. Звичайно, перебудувати потрібно було також Західний і Східний, та Північний. Але в його розпорядженні було лише півтора десятка будівельних бригад. У кращому випадку їх вистачить на один район.
Що ж, по порядку.
Звичайно, багато людей були незадоволені, але Юя лише розводив руками. Дайте мені сто бригад і десять тисяч робітників, і я за рік перебудую всю Коноху! Але людей не було. Те, що Південний район вдасться завершити до кінця року - це диво, яке стало можливим лише тому, як він привів за величезні гроші купу джонінів до робіт. І те, все залежало від того, чи не станеться під кінець року який-небудь форс-месор.
А що до форс-масора...
- Пане Третій! — Нара Шика, відчинивши двері, з сяючим обличчям увірвався в кабінет. — Країна Дощу і Дерня Скритого Песка уклали мир! Війна скінчилася!
Юя застыл.
Ось і форс-магор...
Невже цей хлопець думає, що світ між ними суліт Конохе щось хороше?
Юя втомився зітхнув.
- Давай сюди донесення.
- Так!
Шика, не помітивши нічого дивного, простягнув йому сувій.
Розірнувши його, Юя пробіг очима по рядках. У країні Доща поступалась Сунагакурі, щоб контролювати верховіття річки, яка протікає по території країни Ветра, і дозволила будувати там греблі.
У очах Юя потемніло, і він впав навзнач...
Останнє, що він почув, був відчайдушний крик:
- Пане Третій!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt