Дізнавшись, що другий Казекаґе виявився настільки прямим, щоб зустрітися з Юєю на мить особисто.
Цей хлопець настільки відчайдушний?
Невже він не боїться, що Коноха і Країна Рек можуть звести його?
Хоча, звичайно, Юя на таке б не пішов.
Більше того...
Треба було негайно прибрати гостьовий будинок, призначений спеціально для високих гостей.
Звичайно, другий Казекаґе не від нудьги вирішив особисто поїхати до Коноху заради тільки мирних переговорів з країною Рек.
У нього була мета набагато важливіша.
Він хотів на власні очі побачити, чого досягла Коноха і що взагалі відбувається з її розвитком. Політика Юя, його реформи і обраний ним курс — все це було зроблено в усіх великих селах.
Але одна справа - захоплені донесення шпигунів, і зовсім інша -- побачити все наочності, щоб скласти власну думку.
Була й інша причина...
Оцінити поточну військову силу Конохі.
Після того як він разом з першим Казекаге взяв участь у першому в історії Ради П’яті Кеґе, Шамон побачив його — людину, яка поклала край епосі війни, що була найсильнішим у світі шонобі, Сенджу Гашираму.
З того часу перший Казекаге затвердив державну доктрину - « Сильна армія».
Не можна було довіряти уявному світові, що пропонувала Коноха. Поки Сенджу Гашірама живий, світ гарантовано. Але що станеться після його смерті?
Велика Коноха вимагала постійної пильності. Потрібно було готуватися до того, щоб колись вона могла направити свою силу проти Держави Песка.
Відтоді в Суні запанував культ військової сили. Другий Казекаге присвятив себе вдосконалення Техніки маріонеток і використанню пустельного ландшафту для створення непорушної позиційної оборони.
Так, хто б міг подумати, що Дерівня Песка, яка в майбутньому тільки і буде що будувати плани нападу на Коноху, спочатку ставила своєю головною метою захисту від неї.
Ех, Третій, третій... У зовнішньому політиці не можна виявляти лагідність.
І ось тепер, щоб особисто оцінити ситуацію в Конохі, виміряти її військовий потенціал і зрозуміти розрив між їхніми силами, другий Казекаґе прибув.
Він взяв із собою лише малу сувої, що було цілком розумно. Врешті-решт, це територія Конохи. І якщо говорити чесно...
Він уже готувався до того, що може не повернутися додому.
Але інформація про Коноха він повинен був отримати будь-яку ціну.
Хоча татуювання у вигляді драконячої лапи, велика частина якої приховувалась під капелюшком Казекаґе, надавала Шамону вигляду відспівного голіворіза, його вчинки говорили про зворотний бік. Він не був безмозким громіздким, яким міг здаватися на перший погляд.
Навпаки, це був надзвичайно розумний лідер, здатний до глибокого аналізу і стратегічного планування.
Однак іноді це також не завжди добре.
Коли другий Казекаґе з двома охоронцями, а також представників торгових і кланових кіл Суни під’їхали до кордону Конохи, їх зустріли три групи шінобі.
- Пане Казекаґе, ми вважаємо це? - Один з них зробив.
Це питання було риторичним: символ « Ветер» на капелюсі Шамона сяяв так яскраво, що сумніви не могли бути.
Командир загін пояснив, що їм доручено супроводжувати делегацію.
Шамон з непроникним обличчям кивнув на знак згоди.
Перший загін, провівши десять кілометрів вглиб території, став другим.
Побачивши відточені дії і те, як командири обмінювалися шифрами, Шамон заплющив очі.
Шифр, який, як міг здогадатися будь-яка розсудлива людина, змінювався щодня.
І скільки ж таких загонів патрулює околиці Конохі?
Шамон не знав точної цифри, але на мить зосередився і вловив принаймні п’ять груп шінобі. Навіть якщо ви списати частину на посилення міри безпеки через його візит, це означало, що в радіусі двадцяти кілометрів постійно чергують не менше трьох патрулів. А, мабуть, всі сім заготів, у тому числі ті два, що він вже бачив, — це штатний розклад.
З таким рівнем оборони, закінчив Шамон, будь-який план з блискавичним відрізком керівництва Конохі приречений на невдачу.
Він мовчав, тримаючи зовнішній спокій, ніби нічого не помітив і слідував за шінобі Конохі.
По дорозі ескорт змінився тричі, що тільки зміцнило його здогадку про стандартну процедуру.
Зрештою, біля великого каменя з символом Конохі, патрульні передали делегацію провідника, привантаженого із резиденції Хокаґе.
Провідник шанобливо привітався з Казекаге рукостисканням і тим, хто запрошував жестом, вказав дорогу. Переступивши символічну межу, вони увійшли до Коноха.
Шамон з цікавістю озирнувся. Вдалеку виднілися якісь споруди і багато будівельних майданчиків. Він запитав провідника:
- Це зовнішнє місто Конохі?
— Так, пане Казекаґе, — кивнув той. - Це зовнішнє місто.
Шамон відповів, але його думки пробуджувались.
Зовнішнє місто... Що ж, не дуже вражає. Мабуть, єдиною відмінністю від його рідної Суни є пісок, а тут - земля.
Але варто було їм згорнути за ріг, як проселькова дорога раптово змінилась гладким бетоном. Будівлі з обох боків, проте не змінилися - всі ті ж стандартні двоповерхові коробки, немов скопійовані під копірку.
— Ці дома... в них живуть жителі Конохі? — запитав Шамон.
Провідник подивився на нього з подивом і похитав головою:
— Нет. Це не Конохі. У них немає посвідчення, вони просто біженці, що прийшли сюди в пошуках притулку.
— Удостоверен? — Зацікавився Шамон.
На обличчі провідника відбивалося ще більше здивування. Помітивши це, Шамон зобразив посмішку, яка на його суворому обличчі виглядала досить зловісно:
- Можеш не відповідати, якщо це секрет.
Обличчя Шамона було важко назвати добродушним, швидше страшним. Ця усмішка ледь не змусила провідника відстрибнути в сторону.
На щастя, він був присланий особисто Юя, і його нерви виявилися досить міцними.
що я можу відповідати на будь-які ваші питання, якщо вони не торкаються державних таємниць Конохи. - Ці біженці не можуть отримати статус відразу. Це трапляється лише після п’яти років перебування тут.
Звичайно, був і інший шлях: якщо ти шинобі й готовий служити Конохе, то після ретельної перевірки можеш отримати право на перебування у внутрішньому місті. Але такі справи вирішувалися не в резиденції Хокаґе, а через численні інстанції і вимагали особистого схвалення Сенджу Тобірами. Звичайно, провідник мовчав.
Шамон кивнув. Так значить...
Чи це зовнішнє місто є лише ґетто для біженців?
Тож зрозуміло, чому ніхто не став ускладнювати себе пошуками в архітектурі. Досить було натампувати однакових будинків, які були придатні для життя.
Погляд Шамона впав на одне з будівель. Він з цікавістю вказав на двері, де були схематично зображені чоловічий та жіночий фігури.
- А це що?
— Громадська убиральня, — пояснив провідник.
Шамон знову кивнув. У Суні теж були такі, хоч і виглядали інакше.
Невдовзі вони підійшли до головних воріт Конохі.
Навіть стоячи тут, ззовні, можна було побачити величезну різницю. Їх розділяла лише стіна, але світи по обидва боки від неї відрізнялися різно. Там, ззовні - гладка, але безлика бетонна дорога. Тут, всередині - благородна мостіва з блакитного каменю.
І не тільки це...
Нескінченні ряди високих будівель, що виходять вгору, поки не з’явилися на власні очі.
Шамон подумки зітхнув.
З першого погляду він зрозумів.
Провали між внутрішнім і зовнішнім містом були величезні...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt