- Навіщо повертати? Мені якраз і потрібно, щоб вони не змогли нічого повернути, — з усмішкою вимовив Юя.
Сенджу Тобірама мовчки попрямував до поясу. Сьогодні він твердо вирішив випороти цього паршивця.
— Стійте! Дядько-наставник, почекайте! — Змовився Юя, виставляючи руки. — Дайте мені спочатку все пояснити!
— Країна Водоворотів збирає митницю на десять мільйонів рі в рік, не більше - холодно посміхнувся Тбірама. - Що, по-твоєму, вони будуть платити нам цей борг двісті років? Або ти взагалі не збираєшся вимагати його назад?
Юя лише закотив очі і поспішив всадити наставника назад. Ну що за людина? Помішаний на грошах, в економіці не має сенсу ні краплі, та ще й скряга до мозку кісток... Інвестувати в майбутнє — це ж дійсний прибуток, як можна цього не розуміти?
Довелося пояснювати Сенджу Тобірамі, що таке перший, другий і третій сектор економіки.
Перший сектор сільського господарства - це місто Водоворотів, яке було чудовим. Частина продовольства Коноха імпортувала саме звідти. А ось другий і третій сектори, виробництво та послуги, практично відсутні. Однак донедавна Коноха перебувала в тому самому становищі. Більшість країн світу також жили так само: харчувалися з землі, а промисловість у зародковому стані. Що до сфери послуг... Без розвиненої транспортної мережі про неї і говорити не доводилося.
Ідея Юя полягала в тому, щоб з часом перетворити країну Водоворотів на зовнішній порт Конохи і центр для всіх її брудних робіт.
Простіше кажучи, коли Коноха розірветься, такі підприємства з високим рівнем забруднення, як сталелитні та вугільні заводи можна буде перенести на територію союзника...
- Що? — взревил Тобірама. — Ти хочеш віддати їм навіть сталелитні фабрики? Ти в своєму розумі? Чи не шпигував ти до Узумаки, засланий в Коноху?
Обличчя Узумаки Міто теж прийняло дивний вираз. Прибуток сталітичного виробництва був очевидним для всіх, хто має очі. Вона і сама почала підозрювати, чи не тече в жилах Юя кров Узумаки. Але ні... У нього чорні волосся, а не червоні.
« Я говорю про майбутнє, — знервувався Ю. — Зараз Клану Узумакі треба розібратися з Туманом. А потім, дядьку-наставник, ви самі все побачите. Настане день, і на прибуток від сталілійних заводів ви навіть не будете дивитися.
— І ще одне, - додав він, — є й інша вигода. Перенесися заводи в Країна Водоворотів, ми будемо використовувати їх руду. Коли їхнє місце вичерпується, вони зможуть імпортувати сирину з інших країн, щоб обслуговувати наші потреби. А наші власні ресурси ми прибережимо і почнемо видобувати, лише коли це стане дійсно необхідно. Спочатку використовуєте чуже, а потім вже своє. Хіба не геніально?
Тобірама замер. Він подумав, що слухатиме цього прохвоста.
І Юя виклав свій план.
У країні Водоворотів, пов’язаних з боргами, буде змушена займатися своїми справами. Принаймні на двадцять Коноха звільнялася від сплати митних податків. Але це було не головне. Головне - відсотки. Нехай лише один відсоток річних, сміхотворно низька ставка, але це двадцять мільйонів рі на рік. Живими грошима. І платити їх доведеться правильно.
За допомогою цього як важіль Юя збирався розкрити ринок країни Водоворотів.
« Ми відкриємо друкарню у вашій країні, платитимемо усі податки і випускатимете газету, щоб розважати ваших громадян. Ви ж не будете заперечувати? "
"Ах, заперечуєте? Повертайте борг".
« Ми відкриємо у вас пастку наших закусочних і ресторанів швидкого харчування, дамо трохи реклами в газеті. Так, це трохи затемне ваших місцевих рестоаторів, але я думаю ви віднесетеся з розумінням? "
« Не подобається? Повертайте борг".
« Ми відкриємо у вас філіали наших гірничодобувних і зернопереробних заводів. Для зручності будемо використовувати місцеві ресурси - вашу руду, ваше зерно. Так, це не дуже красиво, але ми ж будемо платити податки. Чи не так?»
« Недовільні? Повертайте борг".
Юя навіть не згадував, що коли настане ера електроенергії, то вся енергосистема країни Водоворотів опиниться у руках Конохи. І якщо вони посміють торкнутися, він покаже їм, що таке загальнонаціональний блекаут на три дні.
Військові гарнізони Тобірам? Занадто сокирно.
Справжня гра - це взяти під контроль всі ключові галузі економіки. Рано чи пізно країна Водоворотів почне розвиватися, і тоді її енергетична енергія, зв'язок, виробництво, транспорт та навіть фінансова система будуть належати Конохі.
І чим ти тоді зі мною гратимеш, Країна Водоворотів?
Я поставлю тебе гавкати по-бацьки, і ти не просто заходиш - ти на четвереньках повзеш.
І чи ці двадцять мільярдів людей були варті жалю?
Тобірама, обдумуючи періння підборіддя, поринув у роздуми. Він ... Не зрозумів. Вірше, зрозумів, але не до кінця. За потоком слів Юя приховувала ту саму просту думку: 20 мільярдів допомоги потрібно негайно видати.
Поміркувавши ще, другий Хокаґе вирішив довіритися цьому паршивцю. На сьогодні порка скасовано. Подивимося, як він перевірить свою справу. Якщо щось піде не так, покарати його ніколи не пізно.
— Ах так, дядьку-наставник, ще дещо, - спіймав Юю. Мені знадобиться сто тонн золота, що ви добули в країні Блискавки.
"Хрусть!"
Тобірама, який вже зібрався вийти, завмер на півкулі. Він намагався різко розвернутися, але тіло не послизнуло за думкою, і він з хрустом підвернув ногу, та поясницю.
Але треба віддати належне Другому, він був дуже міцним. Юя і сам поморщився від болю, коли бачив це, а Тобірама навіть не записував. Його обличчя було спотворене люттю.
- Що ти... сказав... Щеня? Повтори!
Юя поспішно витягнув через пазухи лист паперу і простягнув його наставнику.
- Дядько-наставник, погляньте! Це все ваше! Все до останньої монети! Золото мені потрібно тільки в якості резервного фонду для банку, у звичайний час його ніхто і пальцем не зачепить!
Тобірама сміявся з його образливого погляду і неохоче взяв папір. Яких півтора мільярда, подумаєш. Нехай після війни золото і почало падати в ціни, але навіть при курсі п'ять тисяч три за грам тонну коштувала двадцять мільйонів. Сто тонн - це двадцять мільярдів. І ти намагаєшся підкупити мене цією бумажечкою?
Але, вдивляючись у цифри, Тобірама застиг на місці. Він протьор очі і перерахував ще раз. Одиниці, десятки, сотні, тисячі... Мільйони, десятки мільярдів...
Більше ста мільярдів?
Він різко вкинув голову і витріщився на Юя.
Він просто посміхнувся і пояснив, що це активи Сберігаючого банку Конохи. Ах так, зовсім забув сказати: банк розташований на території клана Сарутобі. І хоча контроль над ним знаходиться в руках верховного правителя Конохі, тобто Хокаґе, або... у ваших руках, дядьку-наставник...
Але хто знає, чи не з’являться у неї погані думки через те, що вона бачить такі гроші?
- Цього я гарантую не можу, - захвилювався Юя. це моя провина! Якби я подумав раніше, то відкрив би банк у центрі Конохи, прямо поруч з резиденцією Гокаґе, і ніяких проблем не було б. А тепер він на чужій землі... У мене душа не на місці! Боюся, клан Сарутобі запустить руку в скарб і коли прийде час платити вкладникам, грошей не виявиться! Ось я і прийшов до вас просити трохи золота для підстраховки!
(Сміх)
Тобірама перекладав погляд з Юя на астрономічну цифру на папері і назад.
Сто мільярдів... Сто мільярдів... Він не те, що цих грошей - він таких цифр у житті не бачив.
Юя, чесно кажучи, теж не сподівався цього. Коноха розвивалася лише трохи більше року, і хоча мешканці мали гроші, він не думав, що їх буде так багато. Відсоток вкладів він встановив невисокий — лише два відсотки річних. Хто б міг подумати, що люди понесуть в банк такі суми.
Юя забув про одну важливу групу населення.
Шінобі. Особливо джоніни.
Більшу частину року Джоніни виконували завдання за межами села, а зарплата в них була найвищою — іноді більше мільйона рей на місяць. Не тягати їм з собою мішки з грошима. Зазвичай вони просто зберігали їх удома. Але що робити тим, хто не мав ні сім’ї, ані рідних?
Банк Конохі: Внесіть і знімай в будь-який час, відсотки нараховуються вже через місяць. А якщо ти загинеш на завданні, то твоя дружина зможе отримати всі заощадження лише після того, як вона дасть свідчення про шлюб. Де ще знайти такий сервіс?
Найбільше шінобі боялися, що після їхньої смерті про них ніхто не подбає. Колись майно померлого просто конфісковувалося, а сім’ї передавали у найкращому. Звичайно, це викликало глухоту.
І тепер, з появою банку... Багато хто поспішив їм скористатися. І на відміну від простих людей, які несли свої заощадження по десять-двадцять тисяч ре, шінобі оперували зовсім іншими сумами. Кілька мільйонів були нормою, зустрічалися і вклади на десятки мільйонів. Окрім того, що вони були на спорядженнях, їм було не потрібно витрачати багато грошей.
Так і набігла підсумкова сума.
Хоча, по суті, не така вже й величезна. Покупка цих ста мільярдів була обмежена. Гроші є посередником товару, і їх цінність зрештою прив'язана до справжніх ресурсів. Перш за все — до задоволення. Юя встановив тверду ціну: 20 ло за фунт рису, і в майбутньому вона не повинна була сильно змінитися. Інфляція, звичайно, буде, але і промисловість не стоїть на місці, за нею йде також механізація. Ви можете освоювати нові землі, вирощувати більше зерна і навіть упадуть ціни. У цьому випадку, зрозуміло, Юя втрутився би і почав скупувати надлишок, щоб стабілізувати ринок. Економіка - вона така.
Крайня економіка країни може початися по-різному, але закінчується він завжди одним: вибуховим ростом цін на хліб для простих людей. Один відомий художник сказав, що коли буханець хліба не купити навіть телегу, то економіка не просто впала — він пробував дно.
Юя грав саме за цими правилами.
А що стосується розташування банку на землях Сарутобі... Жодних таємних ідей! Абсолютно! Ви повинні мені вірити!
— Мавпа... — Тихо пробурмотів Тобірама, потім підняв погляд на Юя. — Я зрозумів. Я приходжу до клан Сарутобі. Що до ста тонн золота... Ти сам сказав, що воно потрібне для резервного фонду. То яка різниця, у тебе буде лежати або в мене?
Юя розплився в доситьій усмішку і закинув.
Його гра була до непримітності очевидна. Але в цьому і полягала сила відкритої інтриги - проти неї не було захисту.
Банк стоїть прямо у тебе під носом. Члени твого роду займають у ньому високі пости. Кожного дня ти бачиш гори грошей. Чи ти піддасися спокусі?
Юя діяв у відкриту. І з клоном Сарутобі, і Тобірамою.
« Ось я зібрав гроші всіх мешканців села. Сто мільярдів. І право розпоряджатися ними належить вам, дядько-наставник, як Хокаґе. Клан Сарутобі, напевно вже запустив туди свої руки, але я не втручаюся. Я просто граю, я лише прозоро вам натякаю... Ну що, пане Хокаґе, чи будете наводити порядок? "
Цей вистава з « самогубством чужими руками» був занадто явним, але саме тому проблему бачили всі.
Гроші лежать перед тобою. Візьмеш чи ні?
Влада над банком з самого початку була в руках Хокаґе. Будеш нею користуватися чи ні?
І Тобірама зробив саме так, як і сподівався Юя.
Він був зобов'язаний втрутитися. Якщо не заборгованість служби, то заради цих сто мільярдів. Одна цієї суми було достатньо, щоб він був готовий рубати голови.
Узумакі Міто і Дев'ятихвостий в її животі вже наїлися попкорна до відвала. Денек видавався неймовірно захоплюючим.
Але найцікавіше було попереду.
Міто думала, що все закінчилося і криза в країні Водоворотів минула. Вона вже розслабилася вдома, читаючи свіжу газету, як раптом її погляд впав на жирний заголовок на першій полосі:
« У зв’язку з звинуваченням у кримінальних злочинах і хищенні грошей було заарештовано 11 високопоставлених шінобі Клану Сарутобе. Всі вони ув'язнені Конохі".
Дев'ятихвостий в її животі роздратовано заворчав. Чому їх просто не вбили?
Мито відштовхнулася від нього, як від надокучливої мухи. Вбити їх? Ти думаєш, що клан Сарутобі - це травоїдні овечки?
Але одне питання її все ж мучила. Що зробив би Юя, якби Тобірама так і не повернувся, а Клан Сарутобі продовжував набивати свої кишені?
Вона навіть створила клона з чакри Дев'ятихвостого, придавши йому вигляд іншої людини, щоб дізнатися про це. В основному тому, що дев’ятихвостий згорів від цікавості. Він відчував тривогу, наче мурашка, що повзає за серцем і з готовністю позичив Міто свою силу для цієї справи.
(Другі хвостові звірі: « Курама, ти даєш. Через таких, як ти, наш престиж і падає."
Юя не став нічого приховувати і виклав все як на духу. Якби Тобіра не повернувся, а Сарутобі заірвалися б остаточно, то він би розпустив крізь газету чутку про те, що гроші з банку вкрадені — але це був би вже не слух. У той же самий час він вислав би кількох людей, щоб вони першими кинулися знімати свої внески. Хтось міг би почати, як інші відразу б наслідували їхній приклад. І в навчаній банківській паніці клану Сарутобі довелося б заплатити кров'ю.
Міто слухала, і холодний піт струився у неї по спині. А дев’ятихвостий відчував себе так, ніби залпом випив крижану коли — справжню насолоду. Він так і знав, що Юя має план "Б". Тепер його душа була спокійна.
Мито залишалося лише качати головою і битися своєму учневі...
Але її спокій був коротким. Не минуло й декількох днів, як делегація з клану Узумаки знову явилась до неї, ридаючи і зачитуючи.
Суть їхніх скарг зводилася до одного:
Пані Міто, ви повинні за нас заступитися! Цей мерзо... - Тобто, пане Хокаґе... Він не тримає свого слова!
Міто замерла.
— Коноха не дала вам допомоги?
— Зрадила, — висхлипнув шінобі з клану Узумаки.
- Тоді в чому справа? — Нахмурилась Мито.
— Вони не тільки допомогли нам, але й з ніндзя із Скритого Тумана! Ці виродки атакують нас сурикенами та кухлі, на яких навіть не потрушували до кінця зідерти наклейки обручийний крам Конохі!
Узумаки Міто: "..."
Дев'ятихвостий: "Геніально".
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt