Восени дев’ятнадцятого року Конохі знову приїхала делегація з землі. Почав її, як і раніше, Акацукі з Деревні Скритого Камня. На повістці дня стояло питання про співпрацю між Івагакурою і Конохой.
Переговори пройшли на диво гладко. По-перше, перед очима вже був прецедент в обличчі Скритого Тумана і Песка. По-друге, всі умови їхніх угоди були у відкритому доступі, так що Іва не бачила підвоху. І бажання співпрацювати було щирим, Коноха вже поклала в їхню економіку перший транш, сто мільйонів ре.
У такій ситуації товпитися і втрачати обличчя було б верхи на глупоті. А сто мільйонів у ті часи були дуже великою сумою.
Умови, висунуті Скриним Камнем, майже нічим не відрізнялися від того, що було узгоджуються з Пісом і Туманом. Звичайно, Юя з усмішкою прийняв їх усі.
Івакуре - це не жебрак, як церковна миша Суна, і не віддалене Туманне село, торговий рейс до якого займає цілий місяць. Земля не тільки багата на свої ресурси, але й має чудову логіку. Шляхи в Коноху лежали і через країну Трави, та через водні артерії Країна Дощя. Річний маршрут був недовгим — він коротший від Скритого Тумана.
При такій зручній перевізці можна було передбачити, що Іва, як Туману у свій час, швидко вириться вперед, залишивши позаду і Песок, і сам Тумен. Темпи їхнього розвитку обіцяли бути найвищою.
Однак Юя не соромилась цього. Він був тільки щасливий, коли всі разом збагачувалися.
І ось тепер, коли чотири з п'яти великих сіл уклали союз, хто ж залишився на самоті?
***
...У селі Скритого Хмара 2 Райкаґе розлютився черговий стіл.
- Брате, може, вистачить? Охолонь уже, — зітхнув його найкращий друг і по сумісності джинчуріки Восьміхвостого втомився прати щоку. — Ми більше столи змінюємо, ніж я шкарпетки. Річний бюджет меблів скоро перевищить місячне зарплатня елітного джона!
Йому, який ледве не згнав у полум’я Безкінченого ланцюга вибухівки Сенджу Тобірами, було неприємно дивитися на це зібрання. Тоді, на території країни Огня, Тобірама не вирішив застосувати свою найбільшу смертоносну техніку - спалити дотла цілий ліс означало б стягнути гнів місцевого дайме. Пізніше, у нейтральній країні Залізнеза, він також не посмів — самураї, чиї будинки рознесло б в щіпки, розірвали б його на шматки.
А ось в країні Блискавки він відірвався по повній. Земля на десятки років була випалена. Якби другий Райкаґе не витягнув його з того пекла, він би там і спалив.
— Заткнись! - Зрестав Райкаґе. - Я думав, ти протримаєшся хоч трохи! А ти і дві хвилин не вистояв?
Молодший брат тільки мовчки опустив голову.
Другий Райкаґе, стискаючи в руці донесення, скрипів зубами від злості. Тепер він точно знав, що його ледь не підвело. Цей сопляк, Юя, і в дійсності виявився наступником, якого готував для себе Сенджу Тобірама.
Чортів геній...
Однак про це знали лише верхівки Конохи та глави кланів. Отже, поки рішення не було оголошено публічно, доки звичайні селяни не знали, кого Тобіра прочитує собі на зміну, ще можна було щось зробити.
Ще був шанс.
Другий Райкаґе положився, і в його голові одна за одною почали народжуватись підступні інтриги...
— Брате, так ми продовжуємо воювати чи ні?
Райкаґе завмер.
Мати його, ну чому саме в той момент, коли я думаю?
Хоча... Питання було по суті. Воювати далі було неможливо.
Івагакурі і Кіриґакуре - це збірник ідіотів. Повелись на жалюгідні подачки Конохи, їх обвели навколо пальця, як дітей. А удар вони всі разом, і від Конохи, можливо вже нічого б не залишилося.
Звичайно, Райкаґе розумів, що це лише нездійсненна мрія. Коноха не була настільки слабка. До того ж, у найскрутніший рік війни цей маленький виродок примусив підняти все цивільне населення села на збирання коштів і припасів для фронту.
Хто взагалі так воює? Мобілізувати весь тил на пожертви?
А другого року, коли Коноха видужала, поставки на передову і зовсім не припинялися. Щоб їх! Навіть м'ясні консерви і якась погань у темних пляшках! Райкаге якось довелося захопити трофеї. І смачно було, чорт забирай.
Чим більше він думав, тим сильніше стискалось серце.
Противник з надійним тилом, який після підписання угоди з Івою та Туманом стане лише міцнішим. Власна сила Конохі, яку також не можна скинути... Чим довше тягнеться війна, тим важче їх становище.
Хоч би скільки другий Райкаґе ламав голову, він не бачив виходу. Війна - це битва логістики, а в ній Конохе вже програв.
Нарешті, він прийшов до невтішного висновку:
Врятування немає. Хіба що небеса зжальться і укинуть метеорит прямо на командний пункт Конохі. І щоб Сенджу Тобірама в цей момент міцно спав і не встиг ухилитися своїм літаючим Богом Гому. Або щоб його, грішника, вразила блискавка прямо на вулиці. Тільки тоді Хмара матиме шанс на перемогу.
— Эх-х... — Але на "якщо б" далеко не поїдеш. Все, що йому залишалося - це важкий подих.
"Тук-тук".
У двері кабінету постукали.
- Пан Райкаґе... — За дверима маячили дві фігури. Їхні губи викрикували в зловісних ухмилках. — Ми брати Кінка і Дінкаку...
***
Наприкінці осені дев’ятнадцятого року Конохі в Деревні Скритого Облака стався бунт. Другий Райкаґе був убитий братами Кінаку і Гінке. Його відрубану голову виставили на загальне огляд, після чого брати оголосили себе Третім Райкаґе і пообіцяли незабаром піти особисто на фронт, щоб знищити Коноху.
В історії цей день увійшов як "Переворот в Хмарі".
***
Коли Юя отримав донесення, то втратив дар мови.
Він разом з ним поспішав і сидів поруч молодий чоловік із клану Нара, всього на кілька років старший від нього. Цей так званий геній, який приставлений до Юя як помічник, поки що виявив свій талант лише в одному - тістечка за обидві щоки, а ось з дельними радами не поспішав.
Юя і сам справлявся з більшістю справ, але адже куди приємніше безробітнити, коли хтось робить твою роботу! А тут виходило навпаки: він вколювався, а цей щиколоток з клану Нара протирав штани. І це в його віці!
- Шикая, твої думки? — Взяв на нього очі Юя.
Нара Шика ліниво махнув рукою, вказуючи ввічливий поклон.
- Які думки у вас, пане Юя, такі і в мене.
У Юя дёрнувся куточок рота. Ах ти, платняний злодюжка! Ще й мої пиріжки!
— Я вважаю, що з найвеселішою посмішкою він почав: Коноха є ввічливим та нав’язливим чоловіком і зобов’язана скеровувати до Облако делегацію зі співпереживаннями. Все-таки другий Райкаґе, не хтось.
Шикая згідно закивал:
- Мудре рішення, пане Юя, як завжди.
— І мені здається, — продовжив Юя, не змінюючи усмішки, - ти для цього ідеально підходиш.
Нара Шика продовжував кивати по інерції:
- Вірно, вірно, ви як завжди... Що? Я? Ні-ні, ні! - Здохнувся він. - У цій історії явно щось нечисте! Поїздка в Облако тепер — чисте самогубство!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt