Фліім, отримавши відповідь на це запитання, розтрощив кілька будинків Трібуналу.
У цей момент до нього з'явився імператор Ейло із пропозицією від мага Мерфі.
З того часу як Стюарт, зображаючи його, зник безвісти під час битви, Ейло так і не бачив свого довіреного обличчя. Фліїм пояснив це тим, що його душа мутувала через надмірний концентрацію зарази і тому її неможливо знайти. Але Ейло так не відповів.
Стюарт був не просто довіреною особою, він був найбільш вірогідним кандидатом на прорив четвертої ранги в Імперії Чорного Пламені. Навіть якщо він не був родичем Ейло, той вважав його наступником.
Тепер, коли Стюарта не стало, це означало, що якщо з Ейло щось станеться, в їх імперії не залишиться мага четвертого рангу. І тоді будь-яка інша сім'я, в якій з"явиться новий маг цього рівня, поглине їх.
А така війна, спричинена змінною владою на верхівці, буде найбільш жорстокою. Вона може перерости у війну на знищення. Ейло, який дбав про свою сім’ю, не міг цього допустити.
Тому він негайно покинув Вічну ніч і перестав обговорювати з Фліімом подальші плани Трібунала.
Але цього разу, коли все торкнулося очей бурі, він не хотів бачити Фліїма, але прийшов.
Він зійшов у вогняну кулю і з’явився високо в небі над Трибуналом. У той же момент перед ним з'явилася куля теплого світла. - Флієм, не забувай, заради чого був створений Трибунал.
— Спротивлятися Чорному припливу, знищити Глаздо Бездні, — відповів Фліім низькою голосом. — А якщо це неможливо, то принаймні не дати йому знову вибухнути, зберегти іскри світу магів.
Обидва на мить замовкли. — Я майже забув першу фразу.
Так і не знайшовши способу знищити Глаздо Бездні, Трибунал був змушений задовольнятися меншим. Зрештою, все вже майже забули про свою кінцеву мету. — Нефрайт, хоч би якими сильними він був, не зможе одночасно протистояти монстрам Чорного припливу з двох сторін, - нарешті, заговорив Ейло. — Тому і з континентом Статт нічого не повинно статися. Якщо через відсутність Сола Нічінні землі знову будуть заражені, то наступного разу Мерфі поступиться його Раді Зоряних Ворота.
- Я знаю, що через експеримент зі Зоровими Ворота Рада більше не цікавиться Чорним припливом. — Але вони не відмовляться від кількох зайвих якорів. Навіть якщо вони зможуть пересуватися за межі Зоряних Ворота, зараза там буде не менше, ніж у світі магів.
— Я зрозумів, — з болем зітхнув Фліїм. — Дай мені час подумати.
Ейло знав, що Фліїм дуже зарозумілий і важко його переконати. Якби не загроза вибуху очей бурі, інші докази, мабуть, на нього б не вплинули.
Він не став на нього тиснути, це могло мати зворотній ефект.
Зрештою, від моменту виявлення слідів очі бурі до його остаточного з'явлення зазвичай проходили від півгодина до року. Він міг почекати. А бідні землі могли почекати.
Покинувши Ейло, Фліїм повернувся в Коридор Свитання.
Але він попрямував не до Солу, а спустився через порожнечу в центрі, все нижче і далі, поки не досяг самого дна Корідора.
Тут не було квадратного коридору, лише маленька квадратова кімната.
У цій кімнаті висіла золота нитка.
Фліїм, прийнявши свій людський вигляд, підійшов до неї.
Він торкнувся її кінця. Нитка, що висихає в повітрі, не зрушувалась так, ніби це було неможливо.
Фліім провів пальцем по золотої нитки.
На ній відразу спалахнули імена, наче золотий пил.
Один за одним, знайомі і незнайомі...
Коли палець майже досяг іншого кінця, з’явилося останнє ім'я.
Горса Сіяючий.
І все. Далі, до самого кінця, нових імен не з'явилося.
Наступного дня Сол прокинувся від глибокої медитації і виявив, що знову був у своїй тимчасовій резиденції в палаці Вічного Ночі.
Соул встав, пройшовся по кімнаті, переконався, що це не сон. Він сів і подивився на свою праву руку. Вона теж повернулася.
І це була та сама рука, яку Фліім забрав для експериментів, а не вирощена знову за допомогою магії.
Він не відновлював руку, щоб показати всім у Трібуналі, як їхній керівник платив йому за допомогу.
Здається, що навіть такий зухвалий і гордий як Фліїм дбав про свою репутацію!
Соул не збирався тут затримуватися. Він швидко зібрав свої експериментальні приналежності і з холодним обличчям попрямував до виходу.
Відчинивши двері, він побачив біля порога Лію і сторожника Сандера. — Пане Сол! - Весело крокнула вперед Лія.
Інший охоронець, звичайно, не посмів перебивати мага. - Лія, що сталося? Він вирішив відпустити мене? — Соул прикидався, що нічого не знає.
« Пане Соле, — здавалося, що Лія була навіть більш стурбована більше ніж щойно звільнений Соул », — повідомлення про можливу появу очей бурі надійшло з Ніччих земель. Вам потрібно якомога швидше туди повернутися. Але, додає вона таємною мовою — якщо загроза минає, голова Трібуналу може вимагати вашого повернення.