У пузирі було лише зображення легенди. Сол не відчув від нього жодної глибокої або таємничої аури. - Так виглядає друга половина?
- Ні, це перша. Як виглядає друга, вже невідомо. Кожного разу, коли Крум входив або виходив з Білого Око - Ґлавера, його обшукували. Він не міг винести другу половину в первозданному вигляді.
- Може, він сховав її десь у замку? — припустив Сол.
— А ти як думаєш? — тихо запитала Офелия.
Гаразд, не варто недооцінювати магів четвертого рівня. Оскільки Офелії довелося витрачати стільки сил на пошуки, значить він сховав її дуже добре.
Соул знову дістав щоденник.
Коли в його долоні з'явилася темно-червона книга, очі поблизу Офелії на мить виблискнули, але відразу ж знову стали безстрасними.
Соул не звернув на неї уваги, зосередившись на прямих лініях, які розходилися від щоденника по всій кімнаті.
Ці лінії перетворили все навколо у лінійні конструкції.
Лише фігура Офелії була дивною.
Вона складалась не з прямих, а із хвильистих ліній, які якраз огинали прямі лінії, що виходять від щоденника.
Якби Сол захотів, він міг би змусити лінії щоденника перепливти з хвилястими лініями Офелії. Але це вимагало б величезної кількості енергії, і не факт, що він міг би щось дізнатися.
Також не знайшли лінії смерті щоденника, що належала Круму.
Або його лінія смерті вже розвіялася і не наробила на це місце відчутного впливу, або хтось стер сліди його смерті.
Схоже, тут нитка прокинулась.
Хоча смерть від потоплення в місці, де немає води, була дуже дивною, але для магів це було можливо.
Соул погано знав тамтешніх людей, і в нього майже не було зачіпок.
Насправді, Офелія була магом четвертого рівня і спостерігачем Білого Глаздо, який був найкориснішим чоловіком для розслідування смерті Крума та пошуків легенди про бога води.
Однак...
Не можна сказати, що Сола зовсім не мала ідей.
Він прибрав щоденник і впевнено сказав: — Якщо у Білому Околаленському Дворці більше немає зацепок, я шукатиму в Небесному місті.
- У тебе є зачіпки? — Офелия не бачила, щоб Сол щось знайшов.
— Багато заціпків - це просто деталі, які ми не беремо. І ці деталі стають зачіпками лише тоді, коли ми отримуємо деяку інформацію. Тому я можу лише сказати, що мені потрібно більше інформації.
- На даний момент я б хотів поглянути на ту легенду про бога води.
Соул думав, що Офелія буде вагатися, але вона відразу ж погодилася. - Я накажу Йоні приготувати для тебе кімнату і принести туди першу половину легенди. У тебе буде ціла ніч на читання. Вранці я її заберу.
— Ні, — підняв руку Сол. І на читання легенди цілу ніч не потрібна. Мене не цікавить спосіб звеличення бога води. Я лише хочу дізнатися деталі, які можуть бути важливими.
Офелія пильно подивилася на нього, наче намагалася зрозуміти, чи йому дійсно нецікаво.
Метод, який може призвести до п'ятого рівня... Як він може не цікавити мага третього рівня?
Проте наступного дня Сол лише стоїть біля крижаного будинку і проливав легенду про бога води, яку принесла інша Офелія, а потім на льотній повізці залишив Білий Гладивований Дворець.
Перед відходом він передав Офелії свій спосіб зв'язку зі світом ілюзій. В рамках угоди, поки він буде розслідувати справу Крума і шукати другу половину легенди, вона вивчить дані ним знання. Пізніше вони зв'яжуться, щоб обговорити прогрес і спробувати встановити контакт з Пер.
Коли Сол пішов, Іона підвела його до кімнати де помер Крум.
На її обличчі вже не було такої широкої, стандартної усмішки, що була при Солі. Здивована, вона тихо запитала Офелію: - Пані володаря, хіба Сол не чарівник третього рівня з Нічових земель? Чому він може покидати їх?
— Він не покладаючись на ресурси Зоряних воріт, — відповіла Офелія. — До того ж, він один зміг впоратися з Глаздом бурі. Пережиті три маги Нічієвих земель на такі не могли.
— Такого генія і Трибунал, і Рада Зоряних Ворота обов'язково будуть намагатися переманити на свою сторону. Розгляньмо, які методи вони використовуватимуть.
- Може, і нам варто його переманити? — Поволі нахилилася Іона.
— Це залежить від цінності, яку він має для нас. Офелія підперла однією рукою другу і легонька погладила себе за щоку.
Йона усміхнулася, але її усмішка не була радісною.
Соул, який вилетів на льоту Білий Околапурований Дворець, негайно повернувся на невелику площу біля порту повітря.
Під навісом, де він стояв вдень, він, як і очікував, побачив камінь у формі котячої лапи.
Коготь вказував на маленький перевулок.
Так, коли він зустрів Йону, то залишив Кейта на місці, замаскувавши його під звичайну кішку.
Очевидно, вона цікавилася лише Солом і навіть не глянула на рудого кота.