Це було досить ізольоване місце, навколо в основному зберігалися не дуже часто використовувані матеріали.
Коли Сол та Йона підійшли, то відчули холод.
Він побачив перед собою маленький будиночок. Внутрішня сторона його дверей була покрита товстим шаром інію. Холод виходив із кімнати. але те, що він з'явився у такому віддаленому місці не викликало підозр? — Не входячи, запитав Сол, озираючись.
— Нет. У замку було багато подібних місць, і Йона з усмішкою відповіла Солу. — У Білому Околенному Дворці живе багато магів. Більшість з них дуже здібні вчені, але надзвичайно дивні. Деколи їм подобається проводити дослідження або читати в дивних місцях. Кажуть, це їх надихає. Тому в замку багато таких кімнат, особливо для них. — До того ж володар може спостерігати за всім Білим Околарем і навіть відчувати все небесне місто, тому їй все одно, де ці маги проводять свої дослідження, — повільно кивнув Сол. - Вона просто не очікувала, що хтось заморозить кімнату і зможе заблокувати її спостереження.
— Тому ми і ведемо розслідування смерті Крума та пошуки вкраденого ним таємно, — обличчя Йони поближче, і вона мимовільно знизила голос. - Якби я вас сюди не привела, в звичайний час сюди б не потрапити.
Соул, згадуючи свій шлях сюди, не помітив жодних перешкод. Навіть не було речей, які б навіяли думки.
Але він швидко зрозумів, як володарка Офелія заважає іншим сюди потрапити.
Тому що, коли вони розмовляли, з замороженої кімнати вийшла Офелія в морському кольору бальним сукнем. — Пані володаря, - відразу ж поклонилась вона.
Перед Офелією в плаття вона не так сильно нервувала, як раніше.
Здавалося, що вона сприйняла Офелію, яку можна було зустріти всюди у замку і Офілу з головної кімнати, в якої були лише голова та шия, як двох різних людей. - Так, чекай надворі, — Остелія не посміхалася, але й не дала так із вази.
— Добрий день, пані володаря.
Офелия перед ним все ще спокійно кивнула і, розвернувшись, увійшла в заморожену кімнату. - Заходь, поговоримо.
Сол пішов за нею.
Двері зачинилися, і кімната знову перетворилася на крижаний світ.
Заморожена кімната могла блокувати спостереження Офелії, але вона не змогла дозволити Солу вести розслідування, не слідуючи за ним.
Тому ця обладувана в синій сукні. Точніше, з незалежною передачою сигналу, камера спостереження. - Схоже, ви знаєте, чому я прийшов? Це ваші попередні приготування або повідомлення з головного залу? — З цікавістю запитав Сол.
— Ти хочеш запитати, чи синхронно передається інформація між різними Офеліями? — На обличчі Офелії не дригнув жоден м’яз.
Соул не заперечив. що Офелія відійшла в сторону, звільняючи простір і відкриваючи вигляд на тіло у кімнаті відпочинку.
Хоча минуло понад два дні, тіло все ще виглядало свіжим. Не було тієї мертвої блідості.
Соул присів і доторкнувся кінчиками пальців шкіри Крума. Вона була м'якою і пружною, зовсім не зворушена місцевим холодом.
Соул підняв руку і знову торкнувся. Цього разу його кінчики пальців стали серо-поліпрозорими.
Шкіра, доторкнувшись до тіла, відразу впискалася і залишила за собою лише кістки.
Офелія в синьому платті стояла за спиною Сола і мовчки спостерігала, не приховуючи, що спостерігає за ним.
Соул повільно закрив очі.
Буль-бул-була...
Він почув звук бульбашок у воді.
Через мить Сол відкрив очі, встав і повернувся до Офелії. Він сказав: « Його тіло справді померло від утоплення ». Але вода в його тілі відрізняється від місцевої.
— У воді багато солі і якихось водоростей, — з подивом вимовив Сол. — Схоже, з морських глибин.
Він знову подивився на живе тіло Крума, що виглядало. - Від його душі залишилися тільки фрагменти свідомості, само ядро зникло. У цих клаптиках я чув звук води.
— Чи є тут поблизу місце, де зберігається морська вода? — Соул взяв кілька зразків тканини з тіла Крума, щоб потім перевірити їх.
— Під Небесним містом є море.
- Це далековато.
- Ми не зберігаємо морську воду. Але ти можеш сам знайти, Офелія і не думала про допомогу. - Але не відкривай нікому смерть Крума і пропажу тієї легенди.
- Зрозумів! — Соул, не турбуючись про те, чи зрозуміє Офелія, показав їй жест «ОК».
— Тоді, можна мені поглянути на ту легенду про бога води? — Слабол. — Я хочу подивитися, як може виглядати її друга половина.
Офелія в синьому плаття підняла руку, і в її долоні з'явився бульбашка. У пузирі виднілася кам’яна плита. Сіра, з обломаними краями. У деяких тріщинах, здавалося, росло щось темно-зелене. Те чи мох, то морських водоростей.
На плиті були вирізані дрібні знаки. Їх структура була досить проста, чимось схожою на мову магів з плато.