І вкинута рука відразу перетворилася на напівпрозору сірку, яка полетіла у темну даль.
Соул з тривогою дивився вдалечінь. Він не знав, чи отримає він відповідь цього разу.
Якщо це не спрацює, то йому залишиться лише залишити ментальний простір, чекаючи поки тіло відновиться і знову увійти, щоб вирішити проблему зі зірками.
Коли він озирнувся по боках, його погляд утретє звернувся до зірок над головою, то раптом побачив падаючу зірку.
Летиш прямо на нього!
Зоряні зорі наближались до Солу, але їхня величина не збільшувалася.
Коли вона, залишаючи за собою блідо-золотий хвіст, підлетіла до нього, він різко відстрибнув назад і, схрестивши пальці, виставив перед собою руки, щоб зловити її.
Оскільки зоря швидко летіла, то Сол вже приготувався до сильного удару і зламаних пальців.
Це був інстинктивний рух.
Наче на нього летіла не зірка, а маленька дитина.
Але коли світло в мить з’явилося перед ним, він швидко сповільнився, зупинився і завис над долонею Сола.
Соул зачепив пальці і з цікавістю та обережністю почав ошукувати паруючий світловий шар.
Він не торкався його безпосередньо, а лише на відстані обводив контури.
Світловий шар раптом, наче відключили електрику, погас і ореол зник, обнаживши нерівну кулю.
Ця куля, коли він не світився, не був таким вже й яскравим, як здавалося з неба.
Він навіть не був ідеально круглим. Поверхня була сіркою, пилою і нерівною.
Сола сприйняла це так, що вона не мала жодних зв’язків з зірками, які могли б викликати окусну нечистоту.
Не встиг Сол про це подумати, як зірка захиталася і впала йому на долоню.
Оскільки щоденник цього разу не попереджав, Сол інстинктивно зловив її.
Взявши цей, схожий на дивний камінь, предмет він виявив, що він м'який і пружний.
Він злегка стиснув його, і зірка в його долоні раптом перевернулася.
Раптом на нижній частині каменя з’явилось око.
З білим білку та райдужною веселкою! "Звіта-око?"
Але Сол добре пам’ятав, що коли зірка щойно згасла, вона з усіх боків виглядала як камінь. Я не бачила жодної з її сторін, вона змінилася після контакту зі мною.
Перевернулась та сторона каменя, яка щойно зв'язувалася з долонею Сола.
Соул просканував свою ментальну силу, але не виявив на своїй долоні нічого. Як зірка в його руці існувала лише у її зору. - Привіт, він намагався заговорити. Оскільки вже одна зірка дійсно спустилася, то вона напевно і зрозуміє його. — Ми можемо так спілкуватися?
Кулоподібна зірка закрутилася в його руці, її зіниця розглядала Сола.
Гладка і шершава поверхня почергово терлися об її шкіру.
Соул відчув, як його пальці починають пригальмувати.
Він не квапився, терпеливо чекав поки зірка заговорить.
Однак він не чекав відповіді.
Оглянувши Сола, зірка раптом перетворилася на калюжу рідини.
Соул не встиг зреагувати, як його духовне тіло немов висохла пустеля.
Серце Сола стисалося. Він інстинктивно хотів відірвати собі цю руку.
Але не встигла ця думка і з’явитись, як він побачив на його долоні очі.
Так само, як коли він використовував Око вигнання.
Не встиг він і усвідомити, як це око на нього впливає, так само як шкіра навколо нього різко розкрилася, ніби хтось відкрив очі, і виріс ще одне очей.
Потім, наче гриби після дощу, на кожному сантиметрі його долоні відкрилися очі з райдужною веселкою.
Рука Сола відразу стала чимось, на що неможливо було дивитися.
Навіть він відчував, як в його мозку залякувала біль, наче хтось гострими нігтями дряпав його мозок. — М-м!
Обличчя Сола спотворилося. Його рука опустилася, немов на ній лежав цілий будинок.
Він хотів відвести погляд, але його очі були прикуті до руки з вкритими очима.
А найгірше було те, що очім мало однієї руки.
Як крапля чорнил у чистій воді.
Соул побачив, як і на іншій його руці почали швидко рости численні очі.
Один райдужний очей здавався красивим і захоплюючим, але коли твої руки, шия та навіть обличчя покриті спокоєм, все що ти бачиш викликає нудоту. — Чудово!
Сола дійсно знудило.
Тому що в його сприйняття очі вже не задовольнялися шкірою.
Він відчував, як його мовою, щелепами, в горлі відкриваються очі.
Бум!
Соул сильно впав на підлогу, але за допомогою м’якших очних яблуках його змусили підстрибнути кілька разів.
Соул знущався, і він не міг думати.
У конвульсіях йому здалося, що він чує, як у його мозку з’являються кулі. На мить перед його очима промайнуло обличчя Конші.
Але він уже не міг думати. Він міг лише перевертати все, що бачив, і з усіх сил затаїти очі.
Хоча щоденник не попереджав, але Сол розумів, що зараз він у великій небезпеці.