Зірки далі мерехтіли, їх частота трохи збільшилася. Як Соул міг відчувати, як його тіло прискорилося серцебиття. але тепер ви вже не сидите в моєму ментальному просторі. Ви хочете піти або просто розм'яти кістки?
Зірки все ще мерехтіли. Соул не міг вловити ніякої закономірності у їх змінах і абсолютно не розумів, відповідають вони йому чи ні.
Спостерігаючи за своєю свідомістю, він бачив, що розміри зірок не змінюються. Очевидно, вони були дуже далеко. Але якщо я відкрию ворота, чи не означає це, що зовнішні сили зможуть безпосередньо взаємодіяти з силами всередині мене? "
« ЧИ ці зірки якось впливатимуть на мене і на зовнішній світ? »
Соул не був впевнений. Якщо він відкриє ворота, чи не спробяться ці, вже не хочуть сидіти на місці, зірки « вислизнути» через щілину?
Або, якщо вони не вийдуть, чи ж ці ворота не будуть поширювати свою нечистоту на людях і предмети?
Цього Сол не хотів.
Він подивився собі під ноги.
Його носок вже висів над платформою.
Унизу теж була темрява, і деколи виднілися мерехтливі зорі.
Коли Сол уперше зіткнувся зі шкідливою чорною водою, щоденник виявив свою силу і відкинув чорну хвилю, яка мало не поглинула його.
Але зараз, подумавши, він вирішив, що в той раз, можливо, діяв не тільки щоденник. « Містер Кент, стрибнувши вниз, відразу був заражений зірками і помер. А на платформі нічого. Чи це означає, що ви можете стати ближчими до вас? "
Сол поставив ліву ногу в порожнечу. - Тоді я теж стрибну. Ми поговоримо, як слід, а?
Звичайно, Сол не збирався стрибати відразу. Він навмисно зробив паузу.
І, не дуже і здивовано він побачив, як на щоденнику над його головою з'явилися слова.
« 27 листопада 319 року за місячним календарем, ти вирішив наблизитися до правди.
Але правда тебе все одно любить, навіть якщо твоє свідомість буде знищене, і вони приведуть твого доброго друга до твоєї неприкаченої душі та свого власного тіла.
— Ц!
Соул куснув язиком і відразу прибрав ліву ногу, відступивши на три кроки.
Він подивився на зірки, але не здавався. - Якщо я піду, то помру, тоді б ви не могли підійти і ми поговоримо, як слід?
— До речі, — раптом згадавши, швидко додав Сол, - коли будете підходити, будь ласка, контролюйте свою силу. Щоб не вийшло, як якби я сам пішов і мене знову « засоромили»!
Зірки все ще не реагують.
Це був його ментальний простір. Інші сили сюди не могли проникнути, лише ментальна сила могла вплинути на нього.
Тому Сол вибрав цей, здавалося б, безглуздий і прямий діалог.
Насправді, це він намагався своїм духом і свідомим спілкуванням зі зірками.
Але зараз невідомо чому, зірки не відповідали йому. - Може вони не розуміють, що я говорю? Чи не хочуть зі мною розмовляти? Чи просто не чують? — Соул не квапився, сів на підлогу і підперезавши щоку рукою.
Хоча перша спроба провалилася, але Сол не збирався здаватися.
Ставши другим рівнем, він міг перебувати у своєму м'язі довше, ніж раніше. Він відчув себе втомленим і зрозумів, що може ще трохи побути тут. « Чи вони не розуміють. Адже це мій ментальний простір. Сенс моїх слів має передаватися безпосередньо, без мовного бар'єру».
« Невже вони просто не хочуть зі мною розмовляти?»
Але, згадавши веселі зірки і цікаві кольорові очі на потилиці Гаґагу та інших, він подумав, що ці зорі не такі вже й високомірні. « Чи ти просто занадто далеко? Мої ментальні коливання не доходять до них? "
« Оце вже проблема!»
Піти — помреш. А покликати - не вистачає голосу.
Роздумуючи, Сол повільно випростався. Його погляд впав на руку, якою він підпирав щоку. « А що, коли... ризикнути? Все одно останнім часом я і так часто собі що-небудь відрізаю".
Сказано - зроблено. Його ліва рука відразу відділилася від зап’ястка.
Болі не було, але відчуття порожнечі від втрати частини душі відразу ж нахлинуло. « Чи не забагато?»
Сол відчув запаморочення. Здавалося, його ось-ось викине з його ж ментального простору.
Хоч він міг відновити свій дух і ментальне тіло, поглинаючи уламки душ, але цього разу, відокремивши так багато, Сол мало не впав.
Але й менше було не можна.
Адже зорі були далеко, і вони мали руйнівну силу.
Якби він відокремив занадто мало, то боявся б Солу, його осколок душі, не встиг передати його слова, був би просто розчавлений тиском зірок.
З правої руки Сол все ще відчував слабкий зв’язок.
Варто було йому захотіти, і він міг би її повернути.
Але, намагаючись протистояти спокусі, Сол уявив на ній свою ментальну силу.
Потім він без вагання злегка підкинув її.