- Скрізь? — З сумнівом запитала Люсі.
Якщо вони могли зайти скрізь, то не мали жодних сліпих зон.
То де ж злодій?
У цей момент маг-мумія, який весь цей час стояв біля дверей і мовчав, розгорнувся і вийшов з кімнати.
А рудий і Люсі все ще обговорювали, де може бути Сол.
Кісмет раптом втратив інтерес до кривавого п'ятни на підлозі. - Він від самого початку не з’являвся. Можливо, він і ми не в одному місці, а просто розвів руками. — Спільні дії вже не мають сенсу. Давайте краще поділимося і будемо шукати вихід.
Пропозиція про співпрацю висунула Люсі.
Вона вважала, що коли вони знайдуть « очі бурі», то всі будуть потрібні для його друку.
Але ці чарівники другого рівня, очевидно, були не такими слухняними, як магі з Ради Зоряних Ворота.
Люсі піддалась антипатії і подивилася на Кісмет, який виглядав так, ніби дійсно прийшов на банкет. - Добре, — кивнула вона. — Тоді поки ми працюємо наодинці, шукаємо вихід. Не можна ж завжди залишатися в такій ситуації.
У цей момент через балкон раптом вилетіла чорна тінь і пішла до Люсі.
Хоч Люсі і відчула рух за спиною, але коли її сили вичерпали, вона не встигла повернутися.
Бум!
У критичний момент Брандо навів удар і відкинув тінь на Люсі.
Хлоп!
Чорна тінь, наче глиняний шматок, розплющалася по стіні.
У той же час рудий схопив стілець, що стояв поруч і силою встромив його у стіну, пригнувши до неї тінь, яка вже збиралася відліпитися. - Погано, погано!
Дві управителі стояли поряд з безстрасними особами, і вони не змінили голосу: якщо ми не знайдемо паніку, то перешкода особняка не зможе втримати демонів зовні!
Соул, шукаючи за собою дівчинку, швидко піднявся на вершину вежі.
Але коли він опинився на самому верху, то побачив, що тут пусто. На підлозі не було навіть стільця.
Пол був сірий і запилений, зовсім не вписується у розкішний стиль всього особняка.
Більш того, Сол не побачив нічого незвичайного.
Він знову звільнив рот дівчинки. - Чому тут немає того, про що ти говорила?
— Так це не вершина вежі, — широко розплющила очі.
Сол був у замішанні. Сходи закінчили, вище поверхів не було.
Ні за допомогою медитації, ні завдяки Ока вигнання Сол не бачив жодних інших кімнат.
Він застрибнув на стелю і, ошукуючи його, спробував знайти якийсь фізичний механізм.
Але даремно.
"А текстура у цієї стіни приємна, набагато приємніша за вежею на вершині вежі".
Дивно відмежована ця вежа. Потолок такий вишуканий.
Це ще більше переконало Сола в тому, що тут повинен бути якийсь механізм.
Шкода, що дівчинка не піддавалася на погрози. Коли Сол знову почав допитувати її, вона лише хіхікав: « Це не вершина вежі».
Соул був збентежений. Йому здавалося, що якась думка мілить у нього в голові, але він ніяк не міг її схопити.
У цей момент Сол знову почув чиїсь кроки.
Нові кроки не були поспішними, в них чулася якась весела безтурботність.
Раз, два, вони наближалися до вершини вежі.
Соул знову сховався з дівчинкою в кутку.
Але коли кроки досягли останньої сходинки, він так і не побачив нікого.
Соул нахмурився, але не видав ні звуку і не вийшов зі свого укриття.
Невидимі кроки поблизили кілька хвилин, а потім повільно відірвалися.
Соул хотів виглядати, але відразу ж почув другий крок.
« Ці кроки належать іншій людині»
Але й господар не побачив ще одного кроку, який зробив Сол.
Наче в кімнату заходили привиди, що існують у невидимому для Солу світу мертвих.
"З цими кроками щось дивне".
Перші кроки були невловимими, тому було важко визначити, де саме в кімнаті перебуває їхній господар.
Другий крок був набагато чіткіший.
Але ця чіткість лише більше збила Сола з пантелику.
Соул повільно підняв голову і подивився на стелю. Думка, яка давно талася в його голові, нарешті почала прояснюватися.
Він перестав ховатися і вийшов з кута, але не почав знімати маскування з малатки Водоларі та дівчинки.
Сол один, в повній бойовій готовності, повільно пішов до центру кімнати.
Зрештою він навіть перестав приховувати свої кроки.
І коли Сол навмисно топнув по підлозі, другий крок, який бродили по кімнаті, відразу припинився.
Ніби хтось, щось помітивши, застиг і прислухався.
Соул свідомо зробив другий крок.
Топ!
Кроки відлунням рознеслися по порожній кімнаті.
Та-та-то...
Кроки Сола зрештою вполошили другого чоловіка, але його реакція була несподіваною.
Він просто втік!
Це зовсім не схоже на реакцію переслідувача.
Соул не став наздогнатися.
Він все так само дивився вгору, ніби бачив щось дуже цікаве.
Потім він потягнув за собою крихітку Водоросль та дівчинку, що сховалися в куті.
Але його погляд все ще прикутий до стелі. - Тепер я знаю, чому другий крок був таким дивним.
Дівчинка мовчала, плескаючи великими очима.
Не отримавши відповіді, Сол з упевненістю подивився на неї. — Другі кроки, - тихо сказав він, — доносилися зі стелю.