У кімнату, грубо виламавши двері, ввірвався натовп.
Але це були не зовсім люди.
Як і минулого разу, коли Сол підглядав, це були людяки, сліпі з шматків плоті.
Наче дитина, яка скочувала кульку, приліплювала її до плоского куска і потім по кутах прикріплювала чотири м’які ковбаски.
Так і сталося з людьми.
Але ці зовсім не схожі на людей глиняні фігурки рухалися і говорили, як справжні. - Пані! Пані!
Подушка на підлозі раптом задрижала, і з-під неї здавалась рука.
Потім інша, і ноги.
Пропорції були як у стрункої, витонченої жінки.
Потім подушка була відкинута, і під нею з'явилася фігура.
Це як і раніше був той самий язик.
Тільки тепер він перетворився з обрубки в істота з очима, носом, ротом і цілими кінцівками.
Чотири кінцівки, які виросли мовою і стали опорою.
Коли він піднімався, середня частина мови також почала швидко змінюватися і поступово обросла тіло, а та частина обличчя витягнулась у жіночу голову.
Мову, яка остаточно зраджує в людину, був одягнений у чорний фрак. На його обличчі був гнів, а плоска груди важко зітхалася. — Ворог! Ворог! Всім бути насторожі!
Вона відштовхувала глиняних людей, що оточували її і вибігла з кімнати.
Потім по коридору рознісся її гучний крик: - Ворог! Ворог! Хтось увірвався в маєток!
На першому поверсі банкет був остаточно зіпсований!
Глиняні чоловічки, після того як жінка пішла у фраку, обшукали кімнату. Але, очевидно, у них не було мозку і вони не помітили Сола, який висів під балконом.
Обшукавши все і нічого не знайшовши, ці глиняні людяки з шумом вибігли з кімнати, щоб в інших місцях шукати злодія, який вкрав їх пані.
Потім Сол знову застрибнув на балкон.
Дівчинка звивалася на підлозі. — Дівчатко Водоросль, повільно відпусти її очі. Я хочу з нею поговорити.
Дитину Водоросль неохоче, повільно послабила борід на голові дівчинки і звільнила пару великих вішаків очей.
На його здивування, дівчинка дивилася на нього не зі злістю, а з таким виразом, ніби побачила цукерку.
Побачивши, що з дівчинкою можна спілкуватися, Сол трохи заспокоївся. — Я задам тобі кілька запитань, — сказав він. — Якщо будеш відповідати добре, моргни. А якщо знову закричиш і прикличеш сюди цих безмозкових, то я знову тебе зв'яжу і більше ніколи не відпущу.
Дівчинка відразу почала відчайдушно кліпати.
Соул знову наказав Малюці Водоросі повільно відпустити дівчинку.
Дівчинка була на диво слухняною і не закричала. Вона навіть сказала Солу: « Ти такий кумедний! Я вирішила, я більше не буду змушувати тебе мене слухатися. Те, що ти говориш і робиш сам, набагато цікавіше ніж те, чого я вигадую!
"Вона що, мазохістка?"
Соул не звернув уваги на її дивні схильності. Це створіння, яке може перетворитися на іншу жінку. Розбиратися в її особистості не мало сенсу. - Я запитаю, ти знаєш що таке « очі бурі»?
— Глаз бурі»? — переспитала дівчинка. - Це іграшка?
Не схоже, щоб вона брехала. - Це щось, що володіє величезною силою.
— Сильой? А з ним весело?
"Вона це навмисне?" - чи: коли ти з'явилася в цьому маєтокі?
На цей раз обличчя дівчинки трохи змінилося, вона вже не виглядала такою захопленою. - Я завжди тут була. Я - господиня цього місця!
Соул думав, що дівчинка серйозно заговорила, але та з таким важливим видом продовжувала: — А ви всі мої іграшки і слуги!
Знову несе нісенітницю.
Соул вирішив поставити останнє питання. Якщо і цього разу нічого не вийде, йому доведеться тягати цю, очевидно, уражену брудною, створіння з собою та шукати самому. - Якщо ти дійсно господиня цього пометя і завжди тут була, то ти напевно знаєш, коли змінилися його правила. Через що тут все стало таким, або, точніше, ти стала такою?
Соул уже думав, що якщо дівчинка знову скаже: "Не знаю" - він піде.
Але та з захопленням відповіла: "Я теж це знаю! Нещодавно я загадала бажання, і на землі раптом з'явилася іграшка.
Нарешті хоч якась незрозуміла відповідь. - Де з'явилася ця іграшка? — відразу ж запитав Сол. — Вона все ще там?
— Ця іграшка з'явилася в моїй лабораторії, і зараз вона на моєму троні! У високій вежі, звідки я дивлюся на свої іграшки!
Соул знову упакував дівчинку, закинув її на спину, потім, відкривши двері і переконавшись, що в коридорі нікого немає, вислизнув з кімнати. Його фігура відразу перетворилася на розмиту тінь і стала рухатися вперед.
Перед тим як знайти кімнату дівчинки, він вже проходив повз коридор, який веде до вежі. Але крики дівчинки привернули його увагу, і він вирішив увійти на третій поверх.
Цей розкішний особняк був виставлений дуже витончено. У ньому було багато непотрібних меблів.
Наприклад, у коридорі, по якому він зараз біг, стояли маленькі ажурні столики з чорного заліза.
На такі столики можна було поставити лише мініатюрну вазу з фруктами.