Вона послухалась і впевнено сказала: "Отруїти павуки". Багато. Розміром з долонею, але отрута дуже сильна. Навіть маг першого рівня, якщо його кілька разів укусять, помре.
« Це нормально визначати форму і розмір ворога, — подумав він. — Але знати навіть про силу отрути...»
Стара відьма, помітивши його зацікавлений погляд, закотила очі. - Чого дивишся? Мене кусали! Але ці павуки не бояться мого ідеального тіла.
Коли вони розмовляли, перед ними з’явився перший павук.
Він і справді був розміром з долоню, криво-білий, наче видалений із льоду.
Але, хоч і виглядав він мило, побачивши ворогів, його очі загорілися червоним. Він дивився на Сола і стару відьму, як на два шматки м'яса.
Потім зі тіні вибіг цілий зграя білих павуків. Їх було сотні, вони покривали все навколо.
Крім того, ця печера була не більш ніж три метри завдовжки і мала мало простору для маневру. У такому замкнутому просторі, коли ми бачимо стільки павуків, навіть якщо б вони були найлютішими у світі, по шкірі бігали мурашки! — Злетаємо і проридаємося, - запропонував Сол.
Навіть якщо павуки падатимуть на них під час польоту, вони будуть захищені магічним доспехом, їх не вкусять. - Ні, потрібно розібратися з ними тут. Інакше, якщо вони підуть за нами, то коли ми зустрінемося з Вітряною феєю, доведеться боротися і з нею, і цими павуками...
Стара відьма боялася удару в спину. Очевидно, вона не була настільки упереджена до отрути цих павуків.
Навіть якщо її ідеальне тіло і могло регенерувати, але коли отрута накопичується занадто багато, це може вплинути на його здоров'я. - Тоді ми пролетимо, а потім хто-небудь інший затримає їх, — посміхнувшись, сказав Сол.
Стара відьма зрозуміла, що він говорить про свої духи та поїдаюче болото.
На цю вилазку Сол взяв усіх. Якби зараз хтось напав на його базу, то вежу залишалось б лише замкнутися і сподіватися, що її не зламають до його повернення.
Стара відьма відповіла Солу за руку, і вони злетіли разом. Потім вона накрила їх обох своїм повітряним щитом.
Коли вони пролетіли над білими павуками, які кишіли попелом, то падали на них так само швидко, як і пельмені в кип’ятках.
Але завдяки міцному повітряному щиту павуки ще не могли дістатися до них.
Але отрута в них справді була сильною. Невдовзі на повітряному щиті з’явилися кілька червоних плям.
Навіть магію роз’їдав отрута цих тварів!
На щастя, павуки швидко пролетіли над землею.
Потім стара відьма створила кілька маленьких вихору, які здули павуків зі свого щита.
Павуки, впавши на камені, відразу ж вчепилися у них восьмима лапами і притиснулися до землі.
Потім, коли повітряний щит зник, через шиї Сола на землю впала чорне, схоже на ліани, щупальця.
Земля, стіни та стеля відразу ж почорніли і розм’якшували, а за кілька хвилин тверді скелі перетворилися на топке болото.
Зі стін, що перетворилися на болото, висунулось багато чорних бджолоїдок, які розтуляли свої акульячі пащі і побігли на павуків, котрі бігали.
Але за розміром Волосся все одно поступалася павукам. Деякі з них, повернувшись від щупалець, забиралися на них і починали гризти.
Гострі жали й роз’їдали отруту, швидко відкусивши кінчики щупалець.
Побачивши це, Солу довелося випустити ще один дух, Ане. - Ах, ти разом з маленькою Водослю затримай їх тут. Вона захистить тебе від укусів, а ти - знищуй павуків які на неї заберуться.
— Так, хазяїне, — відповіла вона і відразу вступила у бій.
У цей момент з глибини печери донеслася сильний ментальний тиск. Сол і стара відьма одночасно похитнулися, мало не впали.
Це був ментальний тиск мага третього рівня.
Обличчя старої відьми змінилося. - Ти ж говорив, що з Вітряною феєю щось не так!
Сол відразу ж подивився на щоденник і посміхнувся. - Тиск є, а самої її немає. Хіба це не означає, що з нею щось не так?
Головна героїня цього дня, Вітряна фея, ось-ось мала з'явитися.
Соул повільно відступив, залишивши сцену старої відьми.
З темного коридору перед нами повільно вийшла відьма.
Її обличчя було з якоїсь причини закрито чорною вуальою, і побачити його неможливо, але панні дізналася її через ментальні коливання. - Це Ветряна фея! — Але панні була трохи спантеличена. - Але щось не так.
- Що ти відчуваєш? — запитав Сол.
- Мені здається, її ментальна сила набагато слабша, ніж раніше.
Слова Панани знову підтвердили здогадки Сола. Крім того, Вітряна фея вже стояла перед ним, а щоденник мовчав. Це принаймні означало, що його план був здійснений.
Ветрова фея побачила спочатку стару відьму, а потім Солу, що стояла за нею.
Спочатку вона, звичайно, здивувалася, але тут же схоплювала з собою. - Ви думали, раз я, забравши резервуар магії, не вбила вас на місці, то можна вдумливо чинити опір?
Її голос звучав силою. Якби щоденник до сих пір не мовчав, Сол б їй і повірив.
А стара відьма, на диво, цього разу не піддалася на її хитрості. Вона не слухала її солодких промов і відразу почала атакувати.