Стара відьма колись дуже берегла обручок пальця, прив’язаний до її коси, і майже ніколи про нього не говорила.
Але оскільки вона не говорила, чим він корисний, то й інші не запитували.
— Брандо все ще зовні? — звернувся Сол до управителя.
— Я попросив його почекати біля воріт. Він чекає вже ... — Управитель глянув на годинник у своїй кишені. — Жде вже сімнадцять годин.
Що вдіяти, поки Сол не повернувся, він не міг сам закликати на острів сторонніх людей, тим більше тих хто атакував власника вежі. — Але я попросив пана Меша скласти йому компанію.
« Мабуть, його теж не любить» — подумав Сол. — Ну нічого, сімнадцять годин для мага - це як одна глибока медитація."
Сол встав. то нам не варто постійно нагадувати йому колишні непорозуміння. До того ж, я і сам зараз хочу запропонувати йому співпрацю. Якщо все піде добре, я можу дозволити йому ще раз увійти в мою ментальну платформу.
Після кількох зібрань Сол вже зрозумів, що Брандо насправді був чистим магом ментального типу.
Можливо, він з якоїсь причини втратив своє тіло і тепер використовував ментальну силу, щоб керувати чужими тілами як маріонетками.
А оскільки магічний резерв у маріонеток був менше, ніж живих магів, то вони в основному атакували фізично. Якщо не звертати уваги на знос тіла, то вони могли розвивати велику силу.
І такий Брандо, природно, дуже цінував підвищення ментальній сили.
Сол зі старою відьмою вийшов з вежі і побачив Брандо, який разом із Мешеєм вивчав вирощування грибів.
А машина, здавалося, вже і забув, що Брандо колись знищив цілу грибну гаму. Він з ентузіазмом щось розповідав, розмахуючи руками.
Сол підійшов і почув, як Машина каже: - ... Цей гриб теж можна їсти. Тільки перетравлюється він важко. Іноді він може в шлунку влаштувати бійку ...
Сол: «...»
Сподіваюся, що в моїй їжі немає цих войовничих грибів.
Брандо давно помітив, що Сол підійшов, але, поговоривши ще трохи з Машиною, він зробив вигляд, щоб тільки що його побачив, і, перш ніж стати на коліна, встав. - Маг Соул, ви нарешті повернулися.
Соул уперше посміхнувся звичайній усмішкою. коли на мою вежу напали.
— Не варто, - глухо дісталося з-під шолома Брандо. — Насправді, я і сам хотів розв'язати наше непорозуміння, налагодити дружні стосунки та запитати у вас, як зміцнити ментальний простір. Тому і втрутився.
Сказано було прямо.
— Чи не хочете зайти і поговорити? — Посміхнувся Сол, вказуючи на вежу.
— Ні, дякую. - Мій звір без мене стає неспокійним. Якщо ви не заперечуєте, давайте поговоримо тут.
— Добре, — сказав Сол прямо на місці. - Ви допомогли мені, але й вбили одного з підлеглих Вітряної феї. Не боїтеся, що вона помститься?
— Вітряна фея є найслабшою з трьох, — спокійно відповів Брандо. — Я повинен сховатися на території Творця снів або Владики Світлячків, і вона мене не дійде.
— До того ж, порівняно з можливістю прорватися на третій рівень, образити мага третього рівня - це дрібниці.
Соул зрозумів і запитав: "А". Ви не наважитеся завдати відповідь удар зі мною?
Брандо злегка насупився. Нанести удар означало вдертися у логовій Ветряній феї. Це було зовсім не те ж саме, що вбити одного з її підлеглих. Небезпека була неминучою.
Побачивши, що Брандо вагається, Сол додав: - Якщо ви мені допоможете, я дозволю вам один раз увійти в мій ментальний простір.
— Тричі, — різко підняв очі Брандо. Його погляд став гострим, як у орла.
Сол потиснув плечима. - Я не те щоб не хочу торгуватися. Просто боюся, що ви не переживете і другого разу.
Соул не брехав. Очі в його млявому просторі не вирізнялися гостинністю. Крім нього і тих, хто був йому підлеглий, часто відвідування йогоментальної платформи не справило на інших ніякого враження.
Він пам'ятав, як в Аргосі Кент, намагаючись від нього сховатися, стрибнув у зоряне небо.
Внаслідок цього смерть через кілька секунд і розпад душі.
Найгірше те, що в реальному світі з тілом Кента відбулися зміни.
З нього полізли очні яблука, які мало не мутували і Агу.
Соул іноді і сам боявся, що ці зірки колись мутують його самого.
На щастя, щоденник смерті ніколи не застерігав його про небезпеку зоряного неба в його свідомості.
Я лише сподівався, що це не тому, ніби щоденник і сам не розумів, як там відбувається.
Брандо уважно стежив за виразом обличчя Сола і побачив, що його непрозорий тон звучав у ньому як "похитання - вірте, хочеш" чимраз більше переконувався в своїх припущеннях.
« У цьому Солі напевно є щось гірше від бруду. Погроза смерті, яку я відчув в його м'язному просторі, не була ілюзією. Я, можливо, навіть недооцінив небезпеку його ментального простору.