— Але не для того, щоб повернути, а щоб я зрозумів, що в цьому селі немає хороших.
Почувши це, Сол подивився на жахливі обличчя мешканців землі, дещо зрозумів.
— Він сказав мені, що вбивати - це дуже просто, — продовжив Клод. — Я не вірив, і тоді він підняв мене в повітря. І я на власні очі побачив, як добрий фермер щодня переховував у стозі сіна труп і привозив його додому. Як скромна селянка, поки чоловіка не було, затягувала в дім інших чоловіків. Деякі йшли, а деякі - потрапляли в казан. Маленька дівчинка, яку я тоді найбільше любив була засунута її матір'ю в дупло дерева. А її мати щодня, як ні в чому не бувало, звала її вечеряти...
- Побачивши все це, мій страх змінився знеціненням. І я слухняно пішов за магом вчитися. Лише коли я став учнем третього рангу, то раптом зрозумів. Моє село стало такою моторошною, тому що той маг наклав на неї прокляття.
На обличчя Солу впала крапля. Він підняв голову і побачив, що пішов дощ.
Було ще до полудня, сонце стояло високо, але над головою незрозуміло звідки наплила важка хмара.
Унизу розповідь Клода підходила до кінця.
— Це стало моїм вічним кошмаром. Пізніше, коли я нарешті став офіційним магом, я пішов від того чарівника і повернувся у своє рідне село. Щоб більше не жахатися кошмарами, я відтворив всіх померлих мешканців і привів їх сюди за допомогою дзвіночка снів...
Клод підняв свій ракушковий дзвіночок. — Це магічний предмет, який подарував мені той маг, мій нинішній наставник. Він може контролювати тіла мешканців, створюючи ілюзію, що вони все ще живі. Але одного дня люди раптом стали самосвідомі. І що ще гірше...
« Вони були точно такими, як я пам’ятав їх », — сказав Клод. - Але їхні характери стали неймовірно жорстокими. Вони не хотіли розлютитися, як відразу вбивали.
- Ти не знаєш, коли жителі "ожили"?
— Я не зрозумівся, — похитав головою Клод. - У нічних землях може статися що завгодно. Але через два роки ситуація знову змінилася. У селі з’явилося нове правило: той, хто нападає першим, вбиває другого.
— Як ти виявив це правило? — запитав Сол.
У Клода ж не могло бути, як у нього, золотої сторінки, яка дозволяє проводити багатократні віртуальні симуляції смерті? - Бо в цьому селі мене вбивали безліч разів. Шрам на його шиї був дуже заметений.
Чи в цьому селі він мертвий?
Я думаю, що його просто не можуть вбити ці жахливі жителі. Інакше чому він сам вийшов? Чи не тому, що Клинок темного духу господаря приставили до його затилку?
✔Мортон: Судячи з його вигляду, він звичайний чарівник першого рівня. Якби пан сьогодні йому не допоміг... Йому б і так недовго залишилося. Господар говорить про рівнодійний обмін, але насправді він йому послугу робить. Це він повинен благати господаря.
— Отже, Сол слухає розповідь Клода й дискутує про свої погляди в щоденнику. Він сказав, що хоч ти живий, то вже став частиною цього села. Ти, як і інші жителі, вже заражений.
Клод не заперечив.
З того часу як його почали вбивати мешканці і він почав воскресати, він зрозумів, що сам уже не є нічим.
Але він не наважувався перевірити, чи воскресне він, якщо його вб'є хтось інший.
Почувши це, Сол відчув упевненість.
— Хоча ти і люди, які помирають, воскресаєш після смерті, але через це нечиста енергія й брудна. Тому ти і розмістив село тут, щоб постійно вбивати перехожих та поповнювати запаси душевної енергії, вірно?
Клаудіо вагався, але коли побачив у затиці потилицю клинка, то не зробив дурниць.
- Насправді... Спочатку це село було не тут. Хоча тут і більше перехожих, але для мене занадто багато людей - теж погано, Клод згадав одну річ. — Півроку тому я отримав листа. Той, хто сказав мені, що якщо я не хочу перетворитися на монстра, то повинен переїхати сюди і чекати однієї людини.
— Чекати кого?
— У листі не було написано. Але тепер я думаю, що можливо мене змусили чекати тебе.
У Сола раптом з'явилися неприємні спогади. - Хто написав листа?
— Кисмет.
Кутики губ Сола дёрнулися. - Чудово.
- А тепер я допоможу тобі відновитися, він підійшов до Клода. - А що до решти населення, то це залежатиме від того, чи є у тебе ще якась цінна інформація.
Через годину в маленькому селі знову стало оживлено.
Мешканці, здавалося, вже забули, що якийсь маг збирався набирати учнів. Вони вже давно не почувалися так легко. Вони з радістю стояли на вулиці і ділилися своїми почуттями.
Сол і Клод стояли біля будинку старости, як два невидимі.
— Дякую, — серйозно подякував Клод.
А Соул дивився на ракушевий дзвін молочного кольору. Це була одна з частин плати Клода, дзвіночок снів.
Казали, що він може заспокоювати духів і створювати для них нові спогади.
« Скверна хоч і робила людей жахливими, але водночас давала їм силу існувати. Тепер, коли більшість з них усунута, це місто залишилося недовго. У цьому маленькому селі, крім Клода, всі інші були не живими. Причина їхнього існування також була загадкою.