- Не прикидайся! — Не встиг він договорити, як розсміявся. — Ладно, я тебе зрозумів.
Малюк Водоросль не збирався його покидати. Крім того, здається вона збиралася « наздогнати його ». Вона навіть відмовилася від своїх величезних щупальцях, якими заповнила всю підземну лабораторію.
Занадто важкі, не відібрали.
Наступного дня, коли зібравши свої речі на світанку, Сол залишив руїни вежі магів.
Коли він пішов, то ні з ким не попрощався. Єдиний, хто знав, що він їде, старший учень Байрон, теж не вийшов його проводити.
Ніби він просто вирушив на чергове завдання і скоро повернеться.
Він хотів забрати з собою Хайдена, але Байрон подивився на нього і вирішив, що йому буде краще доти, доки він не стане управителем Каза.
Зрештою Хайден також був учнем Каза.
Але навіть сам поїдаючи, Сол забрав цілу команду.
Він взяв шестимісну карету, в якій було багато багажу.
Багато магічних матеріалів з живими властивостями не можна було класти в компресіонну сумку.
До того ж, його компресіонна сумка була не такою вже й великою.
Окрім багажу, у кареті було і багато народу...
- Германн, веди міцніше! — Висунувшись з вікна, вигукнула Ане, стікаючи по дерев’яній рамі. - У мене все зілля зіпсувалося!
Ан розбирала речі Сола. Все було навалене в купу, і вона не могла дивитися на це.
Але під час прибирання карету раптом вкинули, і вона не розчистила сили, розчавила у руці пляшечку зілля.
— Дорогу розбили, я нічого не можу вдіяти! Скоро до лісу в'їжджати, так що не забирайся!
Чим довше вони були разом, тим більше дізнавалися одне одного.
І, звичайно, розмова не була такою ввічливою, як колись.
Мортон з усмішкою спостерігав за їх перепалкою.
Агу був серйозний. З тих пір як він дізнався, що вони їдуть в Нічові землі, він не змінював вираження обличчя.
Срібний метелик пурхала перед очима Сола, і вередливо просяк дитячим голосом:
- Брате Сол, ще трошки!
— Ні, — нарочито захмурившись сказав Сол, схрестивши руки на грудях. - Якщо з'їси забагато Інкристала, вснёшь!
— Не всну, не усну, братец Сол~--
Карета в’їхала у ліс і знову кілька разів підстрибнула.
З вікна раптом висунулося чорне щупальця і відкусило ще зелений плід з гілки.
Кряк-кряк-кріпок!
Пилоподібна паща раптом спотворилась, а потім її « віднесло» все далі і дальше каретою.
Все більш яскраве сонячне світло пробивалося крізь листя, кидаючи на землю стовпи світла.
У повітрі, наповненому крихітними пилунками, з’явився подих.
- Малюк Водоль, не їси що впало...
Від'їжджаємо!
Коли вона майже виїхала з лісу і наблизилася до найближчого міста Башне, то розминулася з іншою одноестною.
Кучер, який керував цією каретою, інстинктивно обернувся.
Раптом його голова підстрибнула, і з-під нього здався білий гриб, який відчайдушно завивався.
Обличчя кучера змінилося, і він крикнув за видаленим двомісною каретою:
- Це пан Сол?
Двомічна карета не зупинилася, але затримала хід. Побачивши це, кучер відразу ж розгорнув коней і погнався за нею.
Через занадто різкий поворот чоловік, який сидів в одиночній кареті, ледве не вилетів з вікна.
Але, почувши ім'я, яке крикнув кучер, гнів на його обличчі тут же зник.
Він висунувся з вікна по пояс і, вчепившись до раму, закричав:
- Старший учень Сол! Герцогство Кнас раптово вторгалося в герцогство Кема! На межі великі втрати, велику герцогиню Кіру оточили кілька чарівників другого рівня...
Тим часом карета наздогнала їх, і виявилося, що вона править нею жінка.
І як видно з одягу, учениця третього рангу!
Вона, встившись підборіддя, подивилася на них і недбало кинула:
— Господаря Вежі вже відправився в герцогство Кема. Ваші новини застаріли.
— Правда? — Спочатку той, хто догнав учнів, спочатку застиг і потім з полегшенням видунув.
Якщо Господар Вежі прийшов на допомогу, то навіть найсильніші чарівники другого рівня йому не противники.
Він втягнув голову назад у карету і сказав своєму кучері:
— Ти молодець. Але можеш не гнатися.
Однак натовп продовжував трясти вожками, наближаючись до карети Сола.
- Пане Соле, ви їдете надовго? - Коли його карета вторглася з вікном карети Солу, із тривогою запитав кучер-гриб.
— Це ти, - Сол нарешті вислизнувся з вікна і побачив знайоме обличчя кучера, а також гриб на його голові, неспокійно гойдався з боку в сторону.
— Да. Можливо, надовго, — з усмішкою відповів Сол.
Йому було трохи дивно, звідки кучер-гриб здогадався, що він їде надовго.
Почувши це, кучер занепокоївся ще більше.
- Тоді, пане, дозвольте мені правити вашою каретою? Шлях довгий...
Кучер глянув на Германа, який сидів на місці купра.
— Можливо, вам знадобиться більш професійний кучер. А той пан-маг зможе звільнитися і допомогти вам з іншими справами.
Звичайною метою подорожі Сола були Нічкові землі. Хоч він збирався поїхати в інші місця, але купар міг загинути.