Потім нитки швидко стиснули, і Сол опинився поруч з Ан та Аґу.
- "Сяюча пилюка" довго не протримається. Йдемо зараз же!
Хоча поява цих блідих фігур і було постійно перериване ясний пил, але вона тільки вигравала час без розв’язання проблеми.
« Я пам’ятаю, як ліс почав ремствувати. Ми, мабуть, скоро вийдемо з нього, відразу ж сказав Агу.
Ті бліді фігури були спочатку там, де лежали дерева, ліани чи великі кущі. Якби вони змогли покинути ліс або ж знайшли таку велику поляну, на якій їх ховав Марко, то могли б від них відірватись.
Свитки з "Сяючою пилюкою" серед заклинань 2-го рангу не були особливо цінними. Подібні допоміжні сувої, які Сол міг купити, він все поклав у компресійний рюкзак, щоб в Ельфійській долині не опинитися в безвихідній ситуації.
Це була розкіш, яку він міг собі дозволити лише після того, як офіційно став учнем Горси, і його гаманець перестав пустити.
Але зараз у нього залишився лише один сувій з « Сяющим пилом ». Щоб залишити його в крайній ситуації, вона далі прокладала шлях за допомогою своїх кривавих ниток.
Вони пробігли через Агу близько десяти хвилин. Навколо них знову почали з'являтися високі зелені рослини, а ззаду нарешті припинився скрип босих ніг блідих фігур по траві.
— Фух... фух... — Вони знайшли поляну з рідкісними деревами і зупинилися.
Всі троє виглядали не дуже добре.
— Як ваші духовні тіла? Є ознаки відновлення? — Витер холодний піт з лоба Сол і запитав.
— Ні, - обличчя Агу теж було не дуже хорошим. — Духовне тіло дуже вібрує. Максимум ще два закляття 2-го рангу, і я на місці вибухну.
Свідомість, схована в посудині, не видавала вигляду того, наскільки погано він почувається. Якщо вже обличчя стало таким, значить, всередині уже були серйозні пошкодження.
- Ти як? — Соул з серйозним обличчям подивився на Ан. - Якщо не можеш, негайно скажи. Я поверну тебе.
З часом він захитався і просто сіла на землю.
— Не потрiбно... я відпочину, ще можу триматися. Якщо я зараз повернуся, то до вашого відходу з долини нічим не зможу допомогти.
« Господарю, прошу вас витискати з мене всю магію-- Ан підняла голову на Сола і намагалася втиснути у себе гарну посмішку.
Побачивши, що Анні не може навіть стояти, Сол занепокоївся і, знехтувавши її викрутки, просто нахилився і підняв її на руки.
Хоча його духовне тіло також постійно вібрувало, але Сол міг намагатися зробити це регулярною.
До регулярної вібрації було легко звикнути. Ніби гойдаєшся на качелях або стрибаєш на пружинних черевиках. Так Солу було не так вже й погано.
- Ті фігури використовували далекобійну атаку, а потім більше не застосовували. Можливо, ця атака має час перезарядки - Сол, несучи Аню з ще одним спроможним рухатися Агу, продовжував шукати вихід із лісу.
— Якщо ми знову зустрінемо стільки фігур, не біжіть.
Два свідомості кивнули.
Ворог, наче шахраював і вони більше не хотіли з ним зв’язуватися.
« Конша та решта пробули тут півроку. Якщо вони не бігали весь час і не потрапляли в таке оточення, як я, то їхні духовні тіла не могли б до цих пір бути в порядку."
- Звичайно є спосіб відновити вібрацію, просто вони мені не сказали! — Стиснув руки Сол.
Він не дуже сердився. Ще до входу в долину він вже зрозумів, що не всі можуть бути такими ж розсудливими як старший учень Байрон і розуміти що сила в єдності.
Але більшість людей, які боролися за виживання, дотримувалися принципу: « Якщо я біжу швидше тебе, то проживу довше ».
- Пане, подивіться! — Поки Сол думав, Агу раптом вказав в один бік і закричав.
Соул відразу подивився. Якщо знову з’являться бліді фігури, то вони просто втечуть.
Але коли він відразу повернув голову, то побачив, що не дуже-то густі дерева в 10 з половиною метрах раптом зникли, а земля із зелену перетворилася на чорно-коричневу.
Ніби прозорий бар'єр розділив світ на дві частини.
За бар’єром земля була сухою і випаленою, не було видно жодного цвіту чи травинки.
Земля була хаотично-чорною.
Хоча сонце могло без перешкод світити, воно повністю поглинається і не було видно жодних відходів.
Вітер теж різко обрушувався на краю лісу і, вдарившись про останнє велике дерево, повертав та дув назад.
- Мертвий сезон? - Сол зробив ще два кроки на бік чорної землі.
— Пане, обережно. Зараз краще не входити поспішно, — відразу нагадав Агу ззаду.
— Але ми повинні піти і подивитися, — сказав Сол. - Зараз перевага Конші та інших перед нами - це різниця в інформації. Не можна нічого не робити і чекати, поки небезпека сама прийде.
Агу кивнув і прискорив крок, обігнав Сола.
Він збирався розвідати дорогу для Сола.
Коли вони підійшли до краю лісу, Сол подивився вздовж чіткої межі між зеленим лісом і чорною землею, побачив за кілька кілометрів попереду палац.
« Це той палац, про який згадував Марко?» — не було аномалій. Соул відразу запитав у щоденника. — Ти хотів, щоб я прийшов у палац? »