Соул з'їхав. Він нарешті розглянув фігуру навпроти.
Потім його зіниці трохи розширилися.
— Марк?
Коли віття, під впливом руху землі, розійшлось убік, то Сол виявив, що людина, яка стоїть ззаду, давно не з’являється Марк.
Той колись був постійним учнем у лабораторії Каза, який відповідав за прибирання і порядок. Але пізніше, здається, заради просування, він почав часто йти на завдання. Відповідальні за лабораторію кілька разів змінювалися, поки не зупинилися на Анжелі і після того як вона пішла з Біллі, ця посада знову стала нестабільною — кожного разу, коли Сол приходив, він зустрічав різних людей.
Марк не відразу відповів Солу. Він як і раніше стояв, обличчям до південно-східного.
Соул знав, що це Башта магів.
Мортон обернувся. Тепер він мусив чекати рішення Сола: атакувати або перевірити.
Соул зробив два кроки вперед. Коли він підійшов до Марка на відстань менше ніж п'яти метрів, той, хто раніше стояв нерухомо, як статуя, раптом повернув шию і подивився.
— Я чекаю тебе, — сказав Марк.
Ледве він поворухнувся, як всі свідомості настали.
Тільки що ця людина стояв нерухомо, не було видно ні дихання, ні серцебиття.
Ніби мертвий.
Але коли він повернув голову до Солу, всі клітини його тіла в одну мить ожили.
— Ты Марк? — Сюстрьомился Сол. Він не побачив на ньому ніяких аномальних духовних тіл.
— Це я. Я прийшов за тобою. Ти сам не можеш увійти в долину, — спокійно відповів Марк.
На його обличчі не було ніяких емоцій. Він був більше схожий на посудину, ніж чотири піддослідних Сола.
— Тоді хто я? — Тоді запитав Сол.
Марк на деякий час замовк. Його вираз обличчя як і раніше було мертвим.
Через мить його бліді губи розкрилися.
— Сол.
- Як ти докажеш, що прийшов за мною? — кутки губ Сола поповзли вгору. — Я не буду так просто йти з незнайомцем.
Марк не розсердився. Він підняв праву руку. У його долоні розкрилася уста, і він обнажив альовий язик.
Мова висунулася, його кінчик був злегка загнувшись. У центрі, здавалося, було щось прозоре, невидиме, але воно щільно притиснулося до мови, не даючи йому звернутися.
Інкристал!
— Братец Сол! Братець Сола--
Панні знову почала тихенько вередувати.
— Не поспішай, — заспокоїв маленький метелик Сол.
Чотири свідомість пильно дивилися на Марка, але вони не відчували небезпеки й загрози.
— Здається, Конша і тебе покликала. У долині є хто-небудь ще? Щоб я був готовий.
Голова Марка повільно поверталася за Солом, який наближався, але тіло не рухалося.
Коли Сол підійшов до нього збоку, його голова теж повернулася на дев'яносто градусів. М’язи напружувалися до межі, на шиї здулися вени.
Але вираз обличчя Марка був спокійним до байдужості.
— Є Марк, Дороті... Монро...
Марко вимовляв імена одне за одним.
Почувши перше, Сол нахмурнувся. У міру того як імен ставало більше, його брови сходилися все сильніше.
Коли він почув одне ім’я, то різко не зупинив Марка.
— Почекай! Ти сказав Монро?
Марк перестав механічно називати імена, зупинився і пильно подивившись на Сола, сказав:
— Да, Монро.
Монро?
« Монро теж там?»
— Я питаю, хто в долині, а не хто був у долині.
— Да. Монро. У долині.
Монро мав інкристал. Він справді міг приєднатися до Конші в Ельфійській долині. Але він вже повернувся в Башню магів і навіть передав Солу повідомлення від Конші.
Але Марк сказав, що той у долині!
Соул знову згадав, що Марк першим назвав своє власне ім'я, і з похмурим обличчям знов запитав:
— Марк... теж у долині?
— Да. Марк. Саме в долині, — відповів Марк.
Мортон теж помітив, що « Господарю не добре ». Він встав перед Солом і тихо сказав.
Соул знав, що Мортон не хоче бути з Марком.
Але зараз...
Соул озирнувся. Ліс перед ними був густим, але не настільки, щоб сильно обмежувати огляд.
Цей ліс простягався до самих гір вдалеку, і не було видно жодних Долини.
Єдина долина — це Долина Протяжної руки на сході.
« Адрес, який залишила мені Конша, закінчується тут. Якщо нас ніхто не проведе, то без ключа ми, боюся, не зможемо увійти".
« Так, так », — сказала панні.
Вона найбільше хотіла інкрістувати.
У цей момент Марк раптом знову заговорив.
—... Сол. Теж у долині.
Кілька зізнань приязно подивилися на Сола. Було і смішно, і моторошно.
- Я теж у долині? — Він інстинктивно перепитав Марка.
Раптом з’явилося сильне відчуття невагомості, а потім всі відчули, що падають.
Або, точніше, руйнуються.
Всі подивилися по сторонах і під ноги.
Спочатку Сола злетіти.
Але навіть коли він вже ширяв у повітрі, почуття невагомості аж ніяк не зменшилося.
Він бачив, як на обличчях інших зізнань також з'явилося легке замішання.
Однак вони не змінили своєї особистості. Соул все ще бачив, як танцюють у сонячному світлі пилку і гойдаються на вітрі листя.
- Ви відчуваєте, що падаєте?
- Так, хазяїне! — відповіли кілька голосів.