Хто б міг подумати, що Горса нічого не виявив, підтвердив інтуїцію Сола.
- Я не знайшов нічого, навпаки, говорить про те, що методи ворога дуже вправні.
Соул почув тихий сміх.
- А в чому "Земний корабель" сильний? Тільки у своєму квітці забуття.
Вийшло!
- Квітка забуття? - Сол зробив здивоване обличчя. — Здається, ця назва пов’язана з душею.
Горса навпаки повільно підвівся.
Його поза при встановленні теж була дивною. Він не спирався на руки, а просто вдивлявся у воду.
Сором смутно бачив, як він повертає шию.
— Справді так. Але, точніше, колір забуття спрямований на свідомість.
- Свідомість... душа... — Цілком повторив Сол.
Він знав, що між цими двома поняттями не можна ставити знак рівності. Але в знаннях, які він вивчав раніше не було чіткого визначення жодного з них.
— Ти вже, мабуть, вивчав ці поняття.
- Але в книгах ніколи не було чіткого розмежування.
— Да. Ти ще рано про це знаєш. Це як з ходьбою. Ти можеш ходити, але якщо попросиш тебе свідомо керувати м’язами та кістками, то не зрушиш.
Соул задумливо кивнув.
Але я й досі не розумію, чому люди з «Земного корабля» витрачають стільки сил, щоб вплинути на мою свідомість. Я ж всього лише учень.
- Ти думаєш, вони націлилися на тебе, щоб протистояти мені? - Знову тихо посміхнувся Горса.
Соул нічого не сказав, але насправді він завжди так і думав.
Коли він повернувся цього разу, то спеціально попросив старшого учня Байрона відволікти увагу інших, щоб спершу повідомити про це Господареві Вежі.
Хоч Горса і був одним з кращих чарівників другої ранги, але він навряд чи міг би самотужки протистояти всій силі «Земного корабля ».
Тим більше, що у «Земного корабля» очевидно були і союзники.
Ти дійсно думаєш, що ти лише інструмент, який використовують для боротьби зі мною? Хіба ти тільки що убив одного досвідченого учня третього рангу?
Сол завмер.
Він так звик до свого статусу учня низького рангу, що зовсім не думав про те, щоб він міг представляти якусь цінність для використання.
Але в очах Господаря Вежі він, здається, вже виріс до того рівня, коли на його контроль варто було витрачати великі кошти.
« Чи люди з “Земного корабля ” дійсно хочуть контролювати мене?»
- Такий варіант не виключений. Не забувай, ти вже мій учень. Хіба цей статус не доводить твою цінність?
Господар був досить впевнений у собі.
Соул злегка опустив голову, але раптом щось помітив і різко підняв її.
- Пане Вежа, ви хочете сказати...
— Клич меня наставником.
Соул широко відкрив рот.
Горса офіційно визнав його.
Але що робити з наставником Казасом?
Звичайно, він зараз не став би ставити таке дурне питання, а відразу ж відповів:
— Да, наставник!
— Гм, — з усмішкою відповів Горса, а потім повернувся до теми. Тепер ми майже впевнені, що з твоїм духовним тілом щось зробили і, мабуть, це вплив квітки забуття “Земного корабля ”.
— Тоді як мені позбутися цього впливу?
- Може, ми можемо використати цей вплив... щоб знайти ворогів, що ховаються в Башні магів.
Очі Сола загорілися. У нього була та сама ідея, але він не наважувався її висловити.
- Я мало що знаю про квітку забуття. Це таємниця, відома лише ключовим членам «Земного корабля». Але, судячи з їхніх колишніх дій і вашого досвіду, я можу припустити, що це здатність, яка може впливати на розум людини, щоб контролювати її поведінку або думки.
— Видалений контроль здійснюється або за допомогою магічних істот, або сонячної сили. Про останнє тобі знати ще рано, та і квіток забуття не може бути настільки сильним.
- І перші два способи важко використовувати для тривалого контролю. Особливо після твого повернення в Башню магів. Якщо вони захочуть збільшити на тебе вплив, їм доведеться постійно його надавати.
Соул повільно кліпнув. Чи наставник Горса дійсно не знав про спроможність квіток забуття? Чому він майже все вгадав?
Горса помітив подив Сола, але не міг здогадатися його причину.
« Не забувай носити з собою ляльку, яку я тобі дав », — сказав Горса. — Ти її випадково не викинув?
— Нет! - Сол відразу ж сказав. — Я... я просто в ці кілька поїздок її не брав.
Але голос його був не дуже впевнений.
Щоб приховати існування щоденника, він навмисно не брав із собою червону ляльку, яку дав йому Горс.
Зрештою, в ній колись ховалася пані Юла, і Сол боявся, що Горса може через неї стежити.
А його головний секрет нікому не можна було розповідати.
Звичайно, Кісмет, який вже все знав, був винятком.
Але саме через те, що з'явилася ця бомба сповільненої дії Сол ще більше переконався в тому що чим менше людей знають про щоденника, тим краще.