Тепер у нього вже не було сил думати про те, чому стіни по боках стали вигнутими, а Господаря Вежі попереду - настільки далеко, що його більше не бачили. Він хотів тільки дивитися на чорну тінь перед собою, уважно дивитись, сподіваючись в суцільній темряві побачити її риси обличчя.
Так, Сол відчував, що ось-ось розгляне. Ще трохи, ще трішки...
Шш...
Раптом шелест сторінок вирвався з стану одержимості розгадкою. Він здригнувся і нарешті помітив, що щоденник в його духовному тілі перевертає сторінки.
Щоденник просто залишив білі сторінки і не зупинявся, щоб показати текст.
Це не було попередженням.
« Це не попередження про небезпеку, а Днівник допомагає мені стабілізувати свідомість!» — опритомнів Соул відразу ж зрозумів, що щоденник зараз виконує свої обов'язки Локатора.
І, опустившись, Сол також виявив, що його духовне тіло зараз перебуває в надзвичайно розслабленому стані. Навіть після того, як його свідомість прийшла в норму, його духовне тіло все ще не напружувалося.
Тепер його духовне тіло було схоже на розкішний особняк, господар якого пішов і забув замкнути двері. Кожен, хто помітить це, зможе спокійно зайти, оглянути всі кімнати і, заодно, забрати що-небудь цінне!
„ Це точно спроможність Господаря Вежі. Здається, що вона може вмертвити мою свідомість." І подумав Сол трохи занепокоївшись, але його реакція була дещо уповільнена.
Чорна тінь все ще повільно наближалася. Світ перед його очима як і раніше нескінченно розтягувався. Здавалося, кімната була завдовжки сотні метрів.
« Чим ближче до мене ця чорна тінь, тим довше стає мир у моїх очах. І це викривлення зростає в геометричній прогресії. Якщо вона продовжуватиме наближатися, кімната в моїх очах, боюся, стане довжиною у кілька сотень, а то й тисяч метрів."
« Якщо вона доторкнеться до мене, то світ у якому я перебуваю... Чи не перетвориться на нескінченну гілку?»
« Не можна дозволити їй доторкнутися до мене!»
Соул чув, як його серце б'ється, наче грім. Почуття небезпеки ніколи не було таким ясним.
Це була не загроза смерті, а небезпека розпаду свідомості.
Хоч Соул і не знав точно, що станеться якщо чорна тінь його доторкнеться, але це напевно не було б чимось хорошим! Якщо він і не помре, то, боюся, зійде з розуму!
Але щоденник все ще не реагував.
Це був перший раз, коли інтуїція Сола відчайдушно кричала про допомогу, а щоденник мовчав.
Побачивши, що чорна тінь вже в одному-двох сантиметрах від нього, загальмований мозок Сола нарешті згадав про необхідність бігти.
Хоч ця кімната насправді була дуже маленькою, але він повинен був спробувати, навіть якщо зможе відступити лише на кілька сантиметрів!
"Назад, назад!"
Соул відчайдушно наказував, щоб він ухилився від свого становища. Він почувався безпорадним і розпачливо.
Після його безперервних зусиль шия нарешті піддалася.
Вона злегка відхилилася назад, і голова Сола віддалилася від чорної тіні... на один сантиметр.
Але саме цей один сантиметр відпочинку змусив чорну тінь перед раптово заміряти.
Потім, наче розтягнута до межі пружина, та чорна тінь різко випросталася.
І в той момент, як чорна тінь відкинулася назад, світ перед очима Сола з гуркотом стиснувся, миттєво повернувшись до свого стану.
Чорна тінь зникла, коли зір відновився.
Господар вежі магів Горса тихо сидів за 2 метри від нього, в кутку.
Неначе нічого і не сталося.
- Твій Локатор дуже хороший. Але ще більше мене здивувала твоя воля. Вона як і раніше так само вперта, як й тієї ночі, коли ми вперше зустрілися.
Соул погано дихав, але це було результатом його зусиль по самоконтролю.
Він мовчки заклав руки за спину і потягнув липку сорочку.
Він уже давно так не поїв.
- Пане Вежі, голос Сола ще трохи тремтів. Що це тільки що було?
— Осматрівав твоє духовне тіло, щоб побачити, чи немає там аномалій, про які ти говорив, — він поклав руки на коліна. - Але твій Локатор щойно заблокував мій погляд, тому я не зміг роздивитися твоє духовне тіло. Так що я не виявив ніяких аномалій.
Щоденник заблокував підглядання Горси?
Сол був здивований.
Або щоденник захищав його занадто добре, або мітка забуття була посаджена дуже глибоко, і, щоб її знайти, потрібно було перевернути все духовне тіло.
Але це також могло дозволити іншим побачити приховані таємниці Сола.
Тому щоденник, навіть заради самозбереження, повинен був пригноблювати це підглядання.
« Але, якщо Господар Вежі зможе підтвердити змову “Зимного корабля ”? » — очі Сола потемніли. — Я ж не можу йому прямо сказати, що на мене поставили мітки квітка забуття.
Соул навіть не повинен був знати назви квіточки забуття.
Він міг лише кивнути і подякувати Господареві Вежі.
- Дякую, пане Господаря Вежі. Я занадто чутливий.
— Ні, я вірю твоїм відчуттям.