— Не дуже цінна, але для вас особлива.
Червоні очі Ніка деякий час пильно дивилися на Сола, а потім він розширив щілину у дверях, дозволяючи йому увійти.
Ледве Сол зайшов, як Нік відразу ж щільно закрив двері і навіть заклеїв щілини якоюсь спеціальною стрічкою.
- Старший ученик Нік, що з вами сталося?
Нік, який стояв перед ним, виглядав ще страшніше, ніж у дверях.
Якщо у щілини Сол подумав, що він схожий на череп, то зараз, коли Нік стояв перед ним в повний ріст, Соул вирішив, це і є скелет.
Стан Ника було дуже поганим.
Соул знову оглянув його.
На тілі Ника не було жодного волоска. Його і без того широкий плащ тепер міг би підняти його в повітря, як повітряні змія.
Налиті кров'ю очі час від часу підриглися, наче він уникав погляду Сола.
Щоб просунутись далі, завжди доводиться чимось жертвувати - Нік намагався говорити як можна безтурботне, але все його тіло виходило напруження.
- Потрібна допомога? — запитав Сол.
Але Нік лише похитав головою.
- Чого ти від мене хочеш?
— Що ж... У старших учнів ще залишилися плоди шліфувального каменю? Мені потрібні для одного експерименту, хотів би купити небагато.
Зіниці Ніка швидко звузилися, і він інстинктивно похитав головою.
— Нет. Навіщо вони тобі? Вони лише на короткий час стабілізують емоції, які особливо корисні для них.
— Мені якраз і потрібно тимчасово стабілізувати емоції з їх допомогою, - Сол ще в реєстраційній смутно відчув, що з плодами шліфового каменю щось нечисте, і хтось приховує.
Очевидно, Нік теж щось знав.
У цю мутну воду Сол спочатку не хотів лізти. Але якщо плоди шліфувального каменю дійсно допоможуть йому стабілізувати душу і увійти в ментальну платформу...
Це було пов'язано з його шляхом до просування, і навіть знаючи, що попереду пастка, він був готовий ризикнути.
Очі Ніка постійно бігали, схоже, він був у великому замішанні.
Соул був упевнений, що у Ніка є плоди шліфувального каменю, але тепер він не знав, чи цей, здається, ментально нестабільний Нік дійсно хоче з ним поділитися.
Чи не відкаже він йому через якусь свою вигоду?
У цей момент Нік раптом присів і, засунувши руку під шафу, почав відчайдушно там шарити.
Соул, який стояв ззаду, трохи почекав. Почувши тріскот, він побачив Ніка, трохи потріпаний, випростався.
Він надто швидко рухався, і сильно подряпав руку під шафу.
Коли він витягнув руку, на ній вже виднівся Алий слід.
Вони повільно виступили і злились у струмінь.
Але поранений Нік, здавалося, нічого не помітив. Він лише поклав Солу пласку дерев’яну дощечку.
— Вот, держи. Все тобі. Більше до мене не приходь.
Сол в захопленні взяв дошку, відчуваючи її раптову велику вагу, зовсім не відповідний її вигляд.
Він підняв очі на Ніка.
- Що тобі потрібно? Очки? Магічні кристали? Або інші матеріали?
Але Нік лише замотав головою.
- Мені нічого не потрібно. Це тобі в подарунок. Забирай. І не кажи, що це я тобі дав. Я не зізнаюся.
Нечесна долоня Ніка лягає на плече Солу, підштовхуючи його до виходу.
Соул не опирався. Він бачив, що стан Ніка дуже поганий. Але Нік не хотів відкрито з ним розмовляти.
Він ривком відкрив заклеєну стручкою двері і виштовхнув Сола.
— Твоя доброта мені не потрібна. Я б порадив тобі краще про себе подбати! — Як тільки двері відчинилися, холодно сказав Нік.
Нік витовзнув Сола за двері і, поки їх погляди не були перервані зачиненими дверима, не проколов більше ні слова.
Соул, тримаючи в руках дощечку, деякий час обшарашено стояв біля дверей. Тільки коли хтось пройшов інший коридор, він розвернувся і пішов.
Йому здавалося, що Нік в кінці хотів йому щось сказати, але так і не сміявся або не наважився.
Солу залишалося тільки сховати дощечку під плащ і, як нічого не бувало, піти в свою кімнату.
Він тримав пальцями дощечку під одягом. Вона була важкою, наче він ніс людину.
« Якщо плід шліфувального каменю дійсно марні для Ніка, навіщо йому маскувати їх під дощечку і ховати під шафою? »
Соул прибіг до своєї кімнати, замкнув двері і лише потім дістав дошку з плодами.
Він легко розламав її навпіл.
Роздався стукіт.
Дощечка була порожнистою. У щілинах виднілися сірі плоди, подібні до флейти.
У дощечку був один ряд, всього шість штук.
Соул дістав два, а потім інстинктивно сховав позосталі чотири.
« Нік мене зовсім залякав» — він сховав два плоди в рукав.
Раптом у двері постукали.
Сол відразу схопився, інстинктивно поправляючи рукави.
— Кто?
— Я.
Безсумнівно, Корі належав до цієї відповіді.
Сол пішов відкривати. Ззовні стояла Корі, як і раніше в металевій масці.
Маска, здавалося, стала ще товстішою.
- Ти тепер постійно житимеш на другому складі?
— Е-е, останнім часом я зайнятий. Хочеш зайти?
Соул хотів запросити Корі, але та похитала головою.
— Мені треба йти потішати свого наставника. Чула, як у тебе зачинилися двері, ось і зайшла подивитися.