Цей варіант можна було спробувати.
Соул швидко дістав порожню записну книжку і переписав методи обробки та проведення експерименту з шліфувальним каменем.
Нарешті прийшов прогрес. Тоді, сповнений ентузіазму, він пішов у реєстраційний відділ і замінив трохи шліфувального каменю.
"Хоть за останні два роки данину від містечка Мофань значно зменшилась, але в Башневі повинні бути якісь запаси."
Соул не міг стримати свого бажання негайно почати експеримент і швидко пішов вниз.
По дорозі він не зупинявся, щоб привітатися ні зі знайомими, ані незнайомцями.
Але в реєстраційній його чекав несподіваний результат.
— Вибачте, запаси шліфувального каменю вичерпані.
- Що? — Нахмурився Сол. - Я пам'ятаю, що плоди шліфувального каменю не дуже корисні у чаклунських експериментах. Як могло вийти, що не залишилося ніяких запасів?
— Э-э... — Старша учениця не могла відповісти, а лише почала соромитися.
— Я хочу подивитись записи про прихід і розтрату шліфувального каменя, — раптово простягнув руку Сол.
- Що? — Старша учениця була вражена. Вона з недовірою подивилася на Сола, який стояв за вікном. - Не можна, таких правил немає.
— Старша учениця, я мушу спершу отримати дозвіл, а потім прийти до вас, щоб ви мені показали? — усміхнувся Сол. — Зачем? Це лише марна трата часу.
Старша учениця навпроти прикусила губу. Вона раптом пошкодувала, що сьогодні не взяла відгул!
Тепер серед учнів третього рангу всі знали, що Сол був найдорогоціннішим Господарем Вежі. Для нього не важко переглянути записи про прихід і використання звичайного матеріалу.
Чому злити Сола?
І ось, найстарша учениця, думаючи, що все зрозуміла, пішла за записами.
Реєстраційні відповідальність за третій склад, найбільший у Башні магів, який займав усю шосту й сьому поверхи східної вежі.
Тому навіть журнали обліку парафії зайняли цілу стелаж.
Сьогодні найстаршій учениці потрібно було трохи часу, щоб знайти те, що хотів Сол.
Соул взяв журнал і відразу почав його гортати.
У першій половині журналу, коли Мофань почав платити данину, деякі учні і навіть наставники обмінювали плоди шліфувального каменю.
Пізніше їх почав обмінюватися лише Нік.
Це було нормально. Очевидно, Нік був єдиним учнем у Башні магів, які вивчали чаклунство емоцій.
Але пізніше, коли данина ставала все меншою, Нік почав обмінюватися ними рідше.
За цей час було лише три записи про обмін іншими людьми.
Але Сола непокоїла думка, що останній чоловік забрав усі плоди.
— Ви знаєте цього учня на ім'я Том?
Соул вказав на останнього чоловіка, який обміняв плоди, і запитав старшу ученицю.
- Його? — Старша учениця вже здалася і слухняно підійшла подивитися. - Ім'я дуже поширене, але водночас знайоме.
Вона раптом знову побігла назад і через деякий час повернулася зі списком.
— А, я згадала. Два місяці тому він зник після одного виїзного завдання. Зараз він вважається загиблим, але його тіла так і не знайшли.
« Два місяці тому...» — Сол опустив погляд на журнал.
Дата обміну Томом також була два місяці тому...
Незважаючи на те, що шліфувальний камінь не міг отримати плодів у реєстраційному і поганому стані, Сол був розчарований.
У одного чоловіка вони точно були!
Стук-тук! — Соул постукав у двері Ника.
З моменту повернення з Долини Протягнутої руки він, здається, бачив Ніка всього раз або два. Пізніше він чув, що той замкнувся у своїй кімнаті і рідко виходить.
Невідомо, чи в нього щось трапилося.
Якщо і у Ніка не вдасться дістати плоди шліфувального каменю, Солу доведеться просити дозволу на виїзд та вирушати до Мофань, щоб знайти там залишки.
Минулого разу варвари і вторглися в містечко Мофань, але навряд чи вони знищили всі плоди.
Місток Мофань, хоча б для того, щоб і надалі бути під захистом Вежі магів, повинен був продовжувати спроби їх вирощувати.
Особливо той учень-бродяга першого рангу, який в кінці з'явився із солдатами - він виглядав людиною чуйною.
Він мав залишити тих солдатів, щоб допомогти відбудувати місто.
Звичайно, найкраще було б отримати плоди у Ніка.
Соул знову підняв руку, щоб постукати.
Але в цей момент двері Ніка раптом привідкрилася, і у щілини з'явився один налитий кров'ю очей.
— Старший ученик... Ник?
Соул з подивом побачив, що Нік, якого він не бачив кілька місяців, повністю змінився.
У нього на обличчі немає жодної волосинки.
Крім того, щітки Ніка глибоко впали і він більше був схожий на череп, ніж на людину.
- Соле, що тобі потрібно?
— Я хотів би купити в старшого учня одну річ.
- Що?
Соул озирнувся. Він не вважав, що назва шліфувального каменю варто вимовляти ззовні.