Його штучні руки ставали все більше схожими на справжні!
На тіло впливає новий духовний матеріал, який повністю перевершив сподівання Сола. У його серці з’явилось туманне передчуття, що він здається зовсім нелюбовним!
Коли ви відлежите руки у сні, то навряд чи з’явилася думка про те, що Сол відчував сильне оніміння.
Коли оніміння поширювалося від рук до тулуба, то Сол раптом відчув, як його серце різко стискалось.
У наступній секунду мозок його, виправивши свої обов'язки, відключив його.
Чорне бджолоїдка підхопило ледь не сплячого Сола. Потім воно роздвоєлось, і, як на двох ногах, донесло його до саркофага й обережно вклало всередину.
Зробивши це, Малюк Водоросль на диво не втягнулася назад у шию Сола, а, як вірний сторож, залишилася охороняти його.
У цей момент з стеля другого складу спустилася тінь.
Коли тінь впала на підлогу, вона почала деформуватися і зрештою взяла форму чорного силуету.
Силует підійшов до саркофагу, нахилився і подивився на хлопця, який лежав всередині.
- Цей хлопець, ну і безглуздий, а Горса йому ще й потурає! — У голосі Юли чувся нескорий гнів. - Учень другого рангу, він що, все заклинання вивчив? Магію довів до потрібного рівня? Духовне тіло зміцнило? І наважився на таку небезпечну трансформацію тіла!
Юла була розлючена. Від її тіла постійно відвалилися якісь чорні крихти, які, впавши на підлогу, розчинялись у тінях.
- Ні, якщо він помре ось так, то всі попередні приготування підуть намарку.
Коли Юла дивилась на ледь дихаючий Сола, то вже почала розповзатися сірі прожилки, і вона прийняла рішення.
— Ні, навіть якщо Горса запідозрить погане, я повинна врятувати життя цьому маленькому безумцю. Я більше не хочу так страждати! Потрібно перервати цю його трансформацію!
Але коли чорна тінь Юли простягнула руки до Солу, перед нею раптом встала маленька Волосфера.
— Прочь! — Юла холодно сказала.
Малюк Воросль здригнулася, але не зрушила.
- Не забувай, хто поховав тебе під Башнею магів. Згоден мені перелічити, я відкрию підземну магічну темницю, і ти знову станеш безмозким монстром, що знає тільки вбивство!
Малюк Водоросль тремтіла всім тілом.
Але вона як і раніше не йшла.
— Треба ж, визнала нового господаря... — Пальці почали подовжуватися, а кінчики Юли стали гострими, як коса смерті.
Там, де проходили її пальці, твердий кам'яний саркофаг розрізався, як масло, залишаючи тонкі щілини.
Дитинко Волосте ще сильніше задрижала.
Коли Юла вже готова розрізати її на шматки, вона раптом зупинилася.
на цей раз я дозволю тобі показатися. Якщо хочеш захищати його, захищайся. Все одно для тебе я вже чужа, — холодно посміхнулася Юла, забрала руки, злетіла і зникла в стелі.
Дитинка Водоросль, побачивши, що Юла нарешті пішла, дуже по-людському зітхнув з полегшенням і відразу ж пом'яла, розплатившись на Солі.
Але коли вона ледве знову підняла голову, щоб продовжити бадіння, то раптом побачила, що біля лабораторного столу Сола стоїть чоловік у червоно-коричневому плащі.
Людина, чиї руки були обгорнені рожевими бинтами, тримав в руках чернетку з формулою Сола і розглядав його.
Малюк Волося відразу застигла.
Якщо вона тремтіла від страху перед Юлою, то навіть не злякалась.
Інстинкт також може бути пригніченим.
Горса зосереджено читав. Проглянувши один листок, він брав зі столу інший.
Коли він закінчив вивчати всі викладки Сола, на його обличчі вперше з'явилося здивування.
« У вас геніальна ідея. Без будь-яких запозичень, одразу вибрати злиття. Але ризик набагато вищий. Як він міг бути впевнений, що виживе в цьому процесі руйнування і відновлення тіла та духу? "
Горса відклав чернетки, зовсім не турбуючись про те, що порушив їхній порядок.
Він підійшов до саркофаги і побачив маленького Водороса, застигла, немов окулярна.
На відміну від Юли, Горса не розлютився на майже нешанобливу захисну позу Волоси. Він навіть погладив її по гладкій голові.
— Ты хороша дівчинка. Упевнений, Сол підійде тобі більше, ніж Юла. Коли Сол стане учнем третього рангу, я дістану твоє насіння і віддам йому, добре?
Малюк Водоросль обшарпано відкрила рот. Через акулячих зубів висунувся чорна мова і легонько лизнув кінчик пальця Горси.
Вона не вміла говорити і лише могла реагувати на свої інстинкти.
— Так рада? — Усміхнувся Горса, почувши очі.
Малюк Водоросль кивнула.
Побачивши це, Горса сунув руку за пазуху і з-під бинтів витягнув червону свічку.
Він взяв одного з бджолоїдок Волоси, кілька разів обмотав його навколо свічки, і переконавшись, що та тримає її міцно, відпустив.
Він натягнув пальці, і свічка відразу запалилася.
— Якщо до того, як свічка нагорита, Сол не прокинеться, притисніть йому руку.