« Що за тварей Горса розводить у цьому Башнші? » — думав Сол наважився говорити лише про себе. — Ось стану сильним, я їм усім руки-ноги в вузол зав'яжу!»
Після того як Сол вислизнув на все життя, йому знову стало боляче.
"І використовувати ментальну силу замість магічної - та ще мука."
Він пробіг повз трьох моргів і зупинився тільки у пандуса в кінці коридору.
Раптом він помітив щось дивне і різко загальмував на розі, де коридор переходив в пандус.
Попереду тихі людські голоси почулися.
— Так голодно, так зголодне.
Сол насупився. У його серці з’явилося погане передчуття.
« Тільки не знову. Невже у східній вежі вночі немає жодного безпечного місця?»
— Голодно!
— Голодно!
— Голодно! Голодно! Голодно! Голодно! Голодно!
Голоси раптом стали голоснішими, і з усіх боків лунали нестерпні молитви.
Крики голоду, здавалося, доносилися звідусіль, але скільки б Сол не вдивлявся, ні намагався розгледіти щось за допомогою часткової медитації, він не бачив жодної живої душі.
Нарешті, боковим зором Сол помітив, як по стіні стікає щось біле.
Він повернув голову і побачив, що це був віск, який капав зі світильника.
Він і раніше думав, що за кожним світильником у Башні магів ховається трубка.
Свічки горіли кругло, і за допомогою трубок вони отримували воску. Лише пошкоджені лампи з трубкою висихали.
Здавалося, що за цими трубками ніхто не стежив, але яка свічка потребує підживки, а котра ні - все було чітко організовано. За всі ці роки він жодного разу не бачив збої.
Хто б міг подумати, що сьогодні, коли його душа випадково покинула склад, він зіткнеться з таким аномальним явищем, як витікаючий із стін віск.
І не в одному місці.
Соул з подивом виявив, що зі всіх стін, з усіх підстав свічників навколо нього почав складатися ще не застиглий віск.
Що ще гірше, коли воском покривав стіни, голоси, що показували голод, ставали все голоснішими, оточуючи Сола з усіх боків.
— Голодно! Голодно! Голодно! Голодно! Голодно!
Побачивши це, Сол зрозумів, що знову потрапив у дуже неприємну ситуацію.
Він спробував відступити на другий поверх, але виявив, що віск, який витікає з лампи позаду нього, вже покрив всю підлогу і стіни.
А віск на пандусі попереду, всупереч законам фізики, стікав на стелю, а потім капал вниз, утворюючи дощову завісу, яка повністю перешкодила йому шлях.
Сол подивився на щоденник.
Щоденник не подавав сигналу тривоги.
Однак Солу було не по собі.
Він дещо знав про склад цього воску.
Свічки мали властивість заспокоювати духовні тіла, але цей віск явно був аномальним.
— Голодно! Голодно! Голодно! Голодно! Голодно!
Коли восок покривав стіни, підлогу та стелю, голоси у коридорі ставали все голоснішими.
« Не можна, щоб ця штука мене торкнулася» — твердо вирішив Сол.
Але коли він побачив, як попереду почався « день» і восок позаду нього накопичувався все більше й більше, готовий оточити його, то Сол був змушений знову звернути свій погляд на перший поверх, звідки він щойно втік.
« Мабуть, “макарони ” не можуть довго перебувати ззовні. Якщо я повернуся зараз, можливо, зможу, користуючись темним коридором, уникнути цього скаженого воску."
Щоденник не заперечував, а отже, ті руки вже відступили і план був здійснений.
Соул злетів. Чим довше він був поза тілом, тим більше звикав до стану привида.
Якби не той факт, що занадто довге перебування поза тілом дійсно переверне його в привида, Сол, можливо, скористався б цією можливістю, щоб погратися у нічного духа, який ходить світом.
Побачивши, що віск позаду нього вже дістався стелі і ось-ось перекриє шлях до відступу, Сол поспішно злетів і прослизнув крізь оточення із воску.
Але коли він вже майже вирвався з середовища, спалахнули лампи по боків. Вигук з них, наче з душі, затопив нічого не підозрюючого Сола від голови до ніг.
Соул, який ще раніше ширяв у повітрі, як птах, відразу відчув, що його тіло налилося свинцевою вагою.
Він з човнярем звалився на підлогу, прямо в шар віску.
Якби хтось бачив Сола в цей момент, він би, ймовірно, збоїв.
Тому що, коли Сол впав у воску, його духовне тіло відразу розлилося з віском під ним.
Зверху можна було побачити лише плоске зображення Сола воску.
— З'їсть його, з’їсти його...
Пожадливість швидко змінилася. Білий восок, захоплюючи за собою напівногого бродягу-душу, поступово занурився назад у трубки в стінах.
Все майже повернулося у свій стан - чисто, темно, акуратно, тихо.
Тільки біля стіни, яка прилягає до темного коридору, два світильники з якоїсь причини поламалися і, впавши на підлогу, самотньо катались.
А Соул, коли його облило воском, зрозумів, що це не так. Єдина потіха була те, що щоденник як і раніше мовчав.