Вибігши, він розвернувся і кинувся бігти.
Але його втеча тут же спровокували все ще хитаються руки.
Жадібність швидко перемогла страх!
Руки почали роздуватися, ставати товщиною, а пальці стали сильнішими.
Коридор відразу заповнив безліч білих рук. Від тертя між ними падав в’язкий, скрегоче звук.
Одна з рук, що все ще торкалася обличчя Сола, теж миттєво роздулась. Пальці, вигнувшись, вчепилися йому в обличчя, закривши огляд, намагаючись утримати.
А Сол, продовжуючи летіти, з усіх сил намагався відірвати ці пальці від свого обличчя.
Але їхня сила мала величезну силу. Хоч вони не могли зупинити його, то міцно тримались і не відпускали.
Швидкість Сола затрималася через цю руку. Він більше не міг діяти обережно. Він вчепився обома руками і впав у них зубами.
Йому здалося, він почув приглушений скрик.
Пальці, що закривали обличчя йому, відкололи його і, наче луска з гумою, втягнулись у сплетення інших гігантських рук.
Тільки тепер Соул зміг знову прискоритися.
Але скрегіт за спиною ставав все ближче. Він не втримався і обернувся. Кілька пальців вже майже торкалися його спини.
Щоденник був розкритий у нього на грудях, а отже смертельна небезпека ще не минала.
Соул стиснув зуби, намагаючись прискоритися. Раптом він почув хрустки в роті і зрозумів, що щойно відкупив шматок плоті з руки, яка закривала йому обличчя.
— Тьху! — Він виплюнув цей шматок невідомого походження і, продовжуючи бігти, крикнув на наближені руки: - Ще раз, бляха*, підійдете, всіх покусаю!
На його здивування, ця спонована загроза захиталася.
Найближча до нього рука інстинктивно застигла.
Але на цьому все і закінчилося. Решта руки як і раніше люто тягнулися до нього, намагаючись затягнути назад в непроглядну темряву.
Один з пальців знову зачепив його за кісточку. Соул спіткнувся і мало не впав.
« Так справа не піде! — Він поспішно відновив рівновагу. - У мене немає магії, я не можу чарувати. Якщо я зупинюся, щоб рвати і кусати їх, мене врешті-решт схоплять та заговорять".
Ментальна сила магів була слабка, у них не було способів атакувати. Тільки коли Сол бився в духовній формі, Байрон створив ментальну платформу для нього.
Тоді він бився голими руками і цеглинами.
« Не можна зупинятися. Залишуся - мене схоплять. Я пам'ятаю, що в духовного тіла є способи атаки, просто учні магів з ними не знайомі ...."
Його пам’ять справила на Віктора враження того, як він контролював свідомість людей.
« Віктор не мав жодного сумніву в тому, що чарівницький рух на арфі — це щось неймовірне. Це і дало йому непомітно контролювати інших".
Адже безпечне духовне тіло і розслаблене є двома абсолютно різними речами.
Навіть якщо Віктор і був магом другого рангу, контролювати одночасно стільки людей було б дуже складно.
Це суперечило б основам, яким Сола навчали в Башні магів.
Пальці за спиною були все ближче. Соул не раз відчував, як щось намагається доторкнутися його спини.
"Рискну!"
Щоденник не давав нових підказок. Сол прийняв рішення і відразу почав концентрувати ментальну силу.
Але цього разу у нього не було магії для заклинання. Але Сол не зупинився. Він використовував ... ментальна сила!
Коли його ментальна сила прийшла в рух, як магія, він відчув, ніби перетворився на спотворений вихор, що безперервно змінює форму.
Від цього його свідомість мутилась, і йому було важко зосереджуватися. Але кожного разу, коли він був на межі того, щоб забути, що робить, він опускав погляд на щоденник.
І в ту ж мить розум прояснювався!
Зрештою, проста модель заклинання була побудована в його духовному тілі і наповнилась ментальною енергією.
Ось він, момент!
Голова Сола розвернулась на сто вісімдесят градусів. Він, наче справжній злий дух, широко розкриваючи очі і втупившись на руки, які вже були близько!
Заклинання 0-го ранга, що « робить погляд! »
Вжик!
Ніби хтось натиснув на паузу. Всі звиваються руки миттєво застигли.
Соул не міг спостерігати за тим, що сталося з ризиком життя. Він відразу повернув голову і продовжив бігти.
І правильно зробив. Через три секунди застиглі руки з новою люттю почали рости!
Соул відчув, що його ментальна сила сильно виснажилася. Він не знав, чи вистачить у нього сили на ще одну атаку.
Наступної секунди він раптом опинився у світло освітленій зоні.
Бледні руки, які пішли за ним у світло, відразу почали димитися і, наче від дотику розколеного заліза, втягнулися назад.
У ту ж мить щоденник нарешті закрився і спокійно повернувся на ліве плече Сола.
— А-а... - Все його духовне тіло мало не розпалось від виснаження. Він повільно опустився на землю і прошепотів: - ...вижив.
Зліва від Сола до болю знаходилася знайомий альові двері моргу.
І таких дверей попереду було ще дві, а це означало, що Сол опинився на другому поверсі східної вежі.