Сол: "?"
— Дякую, — коротко кивнув Горса. - Можеш повертатися.
Кіра: "?"
« З рештою я розберусь сам, — голос Горси залишався гладким, наче він і не здогадувався наскільки роздратовано звучать його слова.
Кира відразу спалахнула.
- Я спеціально привезла його сюди, а не кинула на місці тільки щоб почути від тебе "дякую"?
- Ти ж з цим пошкодила? — запитав Горса.
Кира замерла.
- Тоді чим ти незадоволена? — У голосі Горси почулись нотки сміху. — Чи ви зацікавилися чужими інтригами?
Кіра потерла підборіддя, на мить замислилася і, як дивно, дійсно стрибнула назад на спину гігантської птиці.
але я й не дурна. Якщо хтось посягне на землі Кема, я поріжу його на шматки - погрожувала вона Горсе кулаком.
— Коли ворог з'явиться, я тобі повідомлю - готовий кивнув той.
Кіра задоволена кивнула.
Перед відльотом вона знову поглянула на Сола.
- Сподіваюся, твій новий учень виявить себе краще ніж ті попередні бездарі. Ну і, звичайно, якщо одного разу ти вирішиш здатися, просто скажи мені, і я прийду забрати Юлу.
Горса мовчав.
Кіра дивилась на нього, відчуваючи, що летіти ось так - якось принизливо. Зтиснувши кулак, вона додала:
- Або, коли я стану сильнішим за тебе, я теж заберу її!
Кира, не чекаючи на відповідь Горси, поспішно приштовхнула велетенську пташку і полетіла.
Тільки коли Кіра зникла за горизонтом, Горса повернувся до Солу, сміявся його поглядом з ніг до голови і вимовив:
— Розрив між душею і тілом збільшився, сумісність впала. Твоя проблема посилилася. Ти ще не придумав рішення?
— Деякі ідеї є, - злегка опустивши голову, відповів Сол. Насправді, він все ще думав про « пошук» згаданого Кіром.
У світі магів слово « спотворення» було дуже близько до « забруднення ».
"Невже з тілом Господаря Вежі дійсно щось не так?"
Горса, помітивши занепокоєння Сола, поклав йому руку на плече.
— Пойдём, поговорим. Схоже, під час цього завдання ти зіткнувся з небезпечними елементами, яких я не передбачав.
У мить, як рука Горси лягає на плече Сола, він відчув провал.
Дивне відчуття, ніби проходиш крізь воду або проколюєш мильний міхур.
Переходячи цю тонку мембрану, Солю було важко повірити, що на нього і Горсу дивляться численні очі.
Щільні ряди очей, один до одного, з зі сранками тональні, як голчане вушко. У міру того як він занурився у воду, їхні погляди повільно рухалися.
Зустрівшись з цими очима, Сол відразу відчув незрозуміле занепокоєння і тривогу, ніби хтось бив його кулаком в серце - що дає відчуття, яке заспокоює.
Потім перед очима потемніло, а потім знову сяяло світло. Оглянувшись, він побачив, що вже повернувся на другий склад.
Відчуття чужого погляду зникло.
Перед ним стояли знайомі ряди трупів, за спиною — високі стелажі.
« Це було відчуття телепортації? Чому раніше я цього не помічав, а зараз відчув сам процес переміщення в просторі? "
Не встиг він замислитись, як почув питання Горси.
— Розкажи, що сталося в маєтку Ральфа.
Він на мить замислився, збираючись із думками.
— Ввійшовши в маєток Ральфа, я зустрів дивного чоловіка. У нього була жахлива здатність контролювати свідомість або пам'ять...
У кількох реченнях Сол виклав все, що з ним сталося, зробивши акцент на здатності і поведінці Віктора. А ось про створення антиотруї в підвалі і допомоги Мортона він згадав у вислизу, не вдаючись до подробиць.
Як і очікувалось, вислухавши Солу, Горса першим звернув увагу на дива Віктора.
- Ти кажеш, він грав на арфі? — Горса підняв палець, обмотаний рожевою стрічкою, і легонько постукав себе по виску. — На якій саме арфі?
Сол завмер. Його це питання здивувало.
Він напружив пам'ять, але так і не зміг згадати, як виглядала арфа.
- Можливо, він не грав на арфі. Горс уперше почув важливі нотки. — Віктор... постійно згадує « судьбу» говорить дуже дивно, вбиває, але не любить робити це своїми руками... Здається, я знаю хто це.
Що? Господар Вежі його знає?
- Його звати Кісмет. Він не з місцевих, не із західного континенту. На моїй батьківщині багато хто зустрічав цього мага. Хех, в той час ходили чутки, що скрізь, де він з'являвся, сталися катастрофічні масові смерті. Тому його ще називали Вестником смерті.
— Вестник Смерті! Цього разу Сол був справді вражений.
Прозвуще Віктора, тобто Кісмет, мимовільно спонукало його провести паралель з Днівником мага смерті.
Що ж Кісмет робив у маєтку Ральфа, приховуючи свою особистість? І та золота сторінка, що врятувала його з бурі душ, чи не була вона теж частиною плану Кісмета?
Соул раптом так сильно стиснув кулаки, що плитки задрижали, видавши тихий стук.
Горса в цей момент мовчав, і стук був чітко чутний.
— Злякався? — Раптом тихо посміхнувся Горса.
Але Сол глибоко зітхнув і знову повільно заспокоївся.