"Біру свої слова назад."
Зібравши всі матеріали, Сол витратив майже десять годин. А щоб обережно перенести все на візок, пішло майже стільки ж. Тобто, коли він закінчив, було вже ранній ранок 30-го числа.
Соул потирав руки, що боліли.
Було ще не шість ранку, і у Східній башті було небезпечно. Краще було чекати, поки світло свічок знову стане білим.
За допомогою решти часу він взяв ліхтарик і, пройшовши повз стелелжай, опинився за рядами трупів.
Він ще не перевіряв сьогодні кількість свічок.
Пахощі повинні були бути принаймні 80-ті. Для надійності ліпше понад сто.
— Раз, два, три...
Соул ішов вздовж стін, вважаючи палаючі свічки.
Пшик...
Не встиг він порахувати до десятої, як вона на його очах сама погасла.
Він відразу підняв ліхтар, не кажучи ні слова. Голубий вогонь товпився, і свічка знову запалилась.
Але ледве він опустив ліхтар, як вона знову з пшиком погасла.
Зажер, погасла. Зажер, погасла.
Соул з похмурим обличчям опустив ліхтар і, оглядаючись, переконався, що палаючі свічки — це точно понад 80 років. Лише тоді він знову підняв ліхтарик, закриваючи рукави.
Прикриваючи очі, він представив собі Карту Ерозії і, через щілину, втупився на непослухану свічку.
На цей раз, коли він знову запалив її, з нізвідки з'явилися напівпрозорі, мертво-каліденні губи і, надуившись, дули на свічку ...
Соул відразу повернув ліхтарик, і полум’я торкнулося цих губ.
— Ула-вала-гірі-гуру...
Він смутно почув якісь стони. Хоч і не зрозумів, але відчув, що його лають.
І він, не зганьбившись, почав ганятися за цими губами, намагаючись підпалити їх.
Напівпрозорі губи спалахнули білим полум’ям і, злякавшись, мітилися в сторону.
Але Сол не збирався так легко їх відпускати. Він наполегливо переслідував їх з ліхтарем.
Один утікав, інший доганяв.
Сол гнався за губами, аж поки не забіг до натовпу трупів і не побачив, як вони приземлилися на одне з тіл.
Сол зупинився. Спочатку він, на всяк випадок, подивився на щоденник на своєму лівому плечі, а потім піднявши ліхтар, підійшов до трупа.
- Це ти зараз балувався? — Сол помахав ліхтарем перед обличчям трупа.
Труп, з закритими очима, виглядав як звичайний.
Але, побачивши тільки що ці губи-проказники і згадавши, як він сам, вселившись в ці тіла, бачив себе, Сол сильно сумнівався, що вони абсолютно мертві.
Вони можуть бачити, пам'ятати... і шалити!
Невже палаючі свічки в Долини Протягнуті руки потребували контролю над цими трупами?
Сол підняв ліхтар. Цього разу він не запалив його, а лише притиснув до губ трупа гарячий кінець.
- Ще раз будеш шалити, я тобі справжні губи спалю.
Пригрозивши, Сол повернувся до свічок.
Цього разу свічка не згасла, і жодна з них більше ніколи не горіла.
Соул пройшов вздовж стін, перерахував. Було боляче сто вісім. Кілька навіть з ліхтарем не запалювалися. Може, зламалися.
...
Перевіривши свічки, Сол обернувся і подивився на трупи, що стояли в складі.
Через досвід роботи в морзі Сол не боявся трупів і крові, але, перебуваючи тут, він завжди відчував щось дивне.
Ніби коли він не дивиться, ці трупи рухаються, змінюють місця, спостерігають і навіть обговорюють його.
Це неприємне відчуття, коли, хоч і нічого не бачиш, але постійно почуваєшся на собі чиїмось погляд.
Коли він вибирав склад, то спеціально запам’ятав місце, де стоїть труп.
Але, переживши дивний всесвіт у тілі, він розумів, що навіть якщо вони не рухаються, то насправді це зовсім не так.
Але всі ці трупи були важливими, пронумерованими, предметами складу і Сол не міг би навіть припарувати одного для досліджень.
Але він не був таким вже й безпорадним. Коли його знання про душі ставатимуть глибшими, він обов’язково попросить у вчителя один труп для дослідження.
...
Поки цих хлопців у спокої, Сол продовжував розбирати речі на складі.
Як новий доглядач, він вирішив скласти каталог, щоб в майбутньому не витрачати час на пошуки.
Це теж була велика робота.
Пропрацювавши до шести років, коли Східна башта відкрилася, Сол відклав свою незакінчену роботу і виштовхував візок.
Пройшовши через лабіринт і кімнату, залишену коробками, він швидко дістався до зовнішньої бронзової дверей.
Соул, п’явшись однією рукою штовхнув праву створку і, переконавшись, що ліва не рухається, вийшов.
Ззовні була густа, майже матеріальна, темрява. Свічки на стінах стискувалися в білі плями світла, і вони не можуть розгнати морок.
Пройшовши темний коридор, він сам не помітив цього й опинився на другому поверсі.
Вийшовши назовні, Сол відразу побачив Куром навшпиньках у третій морг.
Сола не помітив. Його обличчя сяяло, як у дитини, що прикрасила цукерку.
« Йому справді подобається робота в морзі!» — похитав головою Сол, проходячи повз нас.
Соул вважав, що він не такий як цей ікруль Куром. Він просто насолоджувався успіхом своїх експериментів.
...
Через своє тіло наставник Рам був, мабуть, єдиним у Башні, хто майже не виходив.