Якщо ці духи є душами померлих, то Сол не міг уявити собі жахи.
Коли він вперше почув від Байрона про трагедію в Долині Протокої руки, то думав, що ті маги та учні були розчавлені, задихнулися або вбили один одного у паніці.
Але, очевидно, все було не так просто.
Білих привидів було багато. Вони рядами виходили з середнього тунелю і механічно входили у лівий.
Їх було занадто багато.
Якби не незначні відмінності в їхньому росту та зовнішності, Сол подумав би, що це копії однієї і тієї ж істоти.
Тепер лівий і середній тунелі були забиті цими привидами, і лише правий залишався порожнім.
...
Біл, який стояв перед ними якийсь час спостерігав і не відчув небезпеки, тихо запитав:
— Байрон, тут є злі духи?
Біл міг визначити, що привиди перед ним — це залишки пошкоджених духовних тіл, навіть не осколки душі. Але він не був упевнений, чи це явище означає присутність поблизу злого духу.
— Соле, підемо, подивимося, — покликав Байрон.
Соул пішов за ним, пройшовши через прохід, який йому поступили Біл і Лайт.
Вони зупинилися за три метри від будівельного матеріалу.
Соул відразу увійшов у напівмедативний стан.
У той же момент безрукі людські фігури зникли, і в повітрі залишилися лише тьмяні, бліді вогники.
Ці вогники, які готові ось-ось погаснути, рухалися в такт кроках привидів, підстрибуючи у повітрі.
Тихо, тремтячи.
Навіть після того як Сол втратив вигляд людини, він все ще відчував у своїх синхронних рухах напруження.
Він уважно оглянув три печери і вийшов з медитації.
— Фух...
Його груди двічі важко зітхала, наче він щойно вибрався з-під води.
- Щось знайшов? — запитав Лайт, що Байрон і Сол пройшли обстеження.
Сол і Байрон переглянулися, з дивовижною синхронністю піднявши руки, одночасно вказали на лівий тунель.
Куточок рота Білла злегка смикнувся.
- Це що, значить, нам йти разом з цими хлопцями?
Байрон підійшов і помахав рукою між білими привидами.
Вони не відреагували на це, продовжуючи високо піднімати ноги і обережно опускати їх.
- Поки що ці рештки лише дивно виглядають, але шкоди нам не можуть завдати.
— Тому я й не люблю мати справу з духами, — сказав Лайт. - Ніколи не знаєш, чи ти марнуєш на них свою магію.
— Якби ти хоч трохи спробував відчути їх ментальні коливання, то не злякався б кучки привидів, — безсердечно сказав Білл.
— Ха, ніби ти сам не напружився.
— Цього разу я піду першим, не звертаючи уваги на їхній перепалок, сказав Байрон і пильно подивився на Сола.
— Добре, — пішов за ним Лайт. - Тепер це ваша територія. Коли дійде до злих духів, я буду лише виконувати ваші накази.
Говорячи це, вони один за іншим влилися у потік білих привидів.
« Насправді, тут не обов’язково є злий дух », — попередив Сол двох старших осіб. - Може, він просто колись тут був і залишив свій слід.
— Зрозуміло! — Без будь - якої пихатості відповів Лайт. « Коли я походжу на піщаних черв’яків, то часто знаходжу лише сухий гній.
— Цей приклад можна було й не приводити! — Біл був готовий стукнути Лайта по голові.
...
Вони пішли далі.
На наступній стадії білі привиди повернули праворуч, в іншу печеру.
— Знову розвинулася, — нахмурився Лайт. — Не люблю лабіринты.
— Долині Протягнуте руки так і є, — з сумом відповів Байрон на дорозі попереду.
Вони пройшли ще кілька років. Цей підземний світ був набагато більшим, ніж думав Сол. І це була лише його околиці.
— Щось чутно, - раптом зупинився Байрон.
Вони якраз увійшли в простору кімнату. Тут було цілих вісім революціон.
- Звідки стільки печер? Я вже не пам’ятаю, звідки ми прийшли, — Лайт закрив обличчя руками. Його худе обличчя в тьмяному світлі виглядало мерзенно-ближчим.
Біл теж був не в настрої.
— Я думаю, що шукати злого духу за його слідом не є найнадійнішою ідеєю. Це лише слід, він не обов'язково все ще тут, — він вказав на тунель, що веде вниз. — Я думаю, треба йти далі.
Сказавши це, він пішов вперед і не збираючись ні з ким радитися.
Але Сол, подивившись туди, відчув щось дивне.
— Зачекайте!
Не встиг він договорити, як Білл стрибнув у тунель.
Його тіло було в повітрі, коли тунель раптом почав змикатися.
Здавалося, його ось-ось перерубає навпіл, але Білл, замість того щоб налякатися, навпаки, зрадів.
На його руках і ногах відразу з’явилася фіолетова піна. Хоч вона виглядала м'якою, але змогла втримати змикаючі стіни.
Потім Білл, відштовхнувшись від стін, підстрибнув і, залишивши піну, щоб заблокувати прохід, вилетів назовні.
...
Солу теж було не до спостереження за чужими битвами.
Після того як перший тунель раптово зомкнувся, один із тунелів зліва від Сола раптом почав наближатися до нього.
Стіни стискалися, наче величезна присоска, намагаючись втягнути його всередину.
Соул відразу відчув сильну тягу.