— Надзвичайно спокійна. Ти що, дурепа? Може, мені спочатку здерти з тебе шкіру?
Панні здригнулася, але страх був ще мало.
Цього разу панні замовк, а потім відчула, як до її вуха наблизився паща з крижаної холоду.
- Вже не боїшся смерті? Тоді у тебе в місті напевно є рідні, ті, хто про вас піклується? Я приведу їх сюди і на твоїх очах вб'ю одного за іншим. Добре?
Панні різко вкинула голову. Її дихання стало частим, вона не приховувала свого занепокоєння і тривоги.
— Здається, ти турбуєшся лише про своїх близьких. Непогано. Я думаю, що коли вони помруть, твої емоції стануть ще яскравішими. Цього разу він був задоволений.
Незадоволені кроки пішли. Панні вискочила, щоб схопити його, але нікого не нащупала.
— А! — Вона коротко скрикнула, не знаючи, що сказати, щоб захистити Аду.
Але тоді пролунав інший голос.
І перш ніж він почувся, панні не чула жодного кроку.
Але голос був їй знайомий. Це був брат Сол!
— Ти хочеш, щоб духи мстилися і стимулювали своє тіло та підвищили рівень магії? Як людина, яка пройшла через це, можу з жалем сказати, що це не дуже ефективно.
Соул, розв'язавши свою невидимість, вийшов з кута кімнати.
- Хто ти? — запитав учень першого рангу Шеллі і в наступну секунду застосував « Дрожаючий удар струмом».
Він так швидко чарував, що було видно — він робив заклинання незліченною кількістю разів.
Але розряд, ударивши в Сола, змусив його зникнути.
« Не те, це ілюзія!»
Шеллі запам’ятався і зрозумів, що його обманули.
Він швидко озирнувся і побачив, що той самий хлопчик з'явився поруч із Панні.
Цього разу він не напав, а відступив і пішов до свого одягу.
- Я не знаю, про що ти говориш. Мофань знаходиться під захистом Вежі чарівників Горси. Якщо не хочеш з нею зв'язуватися, то краще...
Не встиг він договорити, як Сол змахнув рукою, і щось тонке полетіло в його бік.
Шеллі інстинктивно подумав, що це атака і різко відстрибнув вліво.
Сол, підтримав Панні, встав. Було неприємно дивитися на голого чоловіка, який виконує акробатичні трюки.
— Я і є людина з Вежі Горси, — сказав Сол на той час упаковка. — Сам глянь.
Шеллі, дещо піднявшись, з недовірою втупився на нього.
— Ты з Веду магів?
Соул зрозумів, що виглядає занадто молодо. Він ні слова використав « магічнуру » і підніс листа, що впав на підлогу аж до будинку Шеллі.
« Тепер держи », — усміхнулася вона з обличчя Сола, і його голос став на вісім тонів нижче. — Ще раз упустиш, і я тобі голову разом з ним сверну.
Шеллі інстинктивно схопився за лист. Він опустив голову і переконався, що це дійсно послання з Вежі.
Соул, користуючись тим, що той зайнятий, тихо сказав Панні:
Я подумав: якщо ти хочеш, щоб Ада був щасливим, тобі краще бути поруч з ним.
Панні підняла голову. Її очі знову відкрилися, об’єднавши сірі зіниці, а не срібне зоряне небо.
Соул забрав її очі, а разом з ними - здатність бачити світ через сни.
Для звичайної людини це може, і не так вже погано.
— Почекай братика Сола небагато. Як тільки я закінчу, я відведу тебе додому.
Панні кивнула. Вона простягла руки, натрапила на одяг Сола і міцно вчепилася до її краю.
Соул кряем очі стежив за Шелі. Хоч той читав листа, але в будь-який момент міг напасти.
Соул не був упевнений, що авторитет Вежі дійсно налякає цього учня першого рангу, який навіть основ не зрозумів.
Адже незнання — це сила.
Подивіться, що робив цей дикий учень. Він намагався, переробляючи духів помсти, підвищити свій рівень магії? Він що, вважає себе занадто зміненим, і його мозок ще не остаточно згнив?
Шеллі нарешті дочитав. Його обличчя то бліде, то зеленело.
Насправді, лист був коротким. Соул бачив його. Одна суцільна лань.
У ньому говорилося, що данина Мофаня для Вежі — це десята річ. Якщо ви маєте таку угоду, то можете взагалі не посилати її.
Але тон був дуже холодним, а склад розуму — пихатим. Зовсім не так, як вчителі лають своїх учнів.
Але Солу здавалося, що Башта не така вже й байдужа до плодів „шліфового каменю". Інакше вони б просто розірвали з ними стосунки, а не посилали його з листом.
Соул за ці два роки жодного разу не чув про цей матеріал і не знав, де він використовується.
Шелі, очевидно, був вражений. Коли він нарешті опустив листа, його м'язи на обличчі все ще помагали.
« Пане, — приборкуючи бурхливі емоції, Шелі вклонився хлопчику, який був наймолодшим його сином. — Дозвольте мені одягтися. Приймати вас у такому вигляді — невежливо.
- Не потрібно. Мені начхати на ці ваші церемонії.
Слова Сола змусили Шеллі замеріти.
Він з недовірою подивився на нього, ніби хотів щось сказати.
Але Соул не дав йому і рота розкрити.
- Я не знаю, де ти знайшов цей спосіб створення духів помсти. Але він не допоможе тобі перейти на другий ранг.