Джефф не вбив його, а залишив на грудях довгу подряпину.
- Джейс, ти перейшов межу. У тебе три дні, щоб покинути Мофань, — він зробив паузу і додав: — Або, якщо ти готовий виправитись і повернутися в варту, я можу тобі пробачити.
Але Джейс, затиснувши рану, повільно піднявся з землі і не зважав на його пропозицію.
Джефф похитав головою і, забравши своїх людей, пішов.
Коли солдати пішли, деякі сусіди хотіли підійти і потішити Аду. Але побачивши його налиті кров'ю очі повні ненависті, все, похинувши головами відступили, сказавши: « Як заспокоїшся, тоді й поговоримо».
Двірик нарешті затих. Навіть Джейс перестав перев’язувати рани. Інші люди так і не вийшли зі своїх домівок.
Ада мовчки піднявся з землі і, кульгава, побрев у свою кімнату. Він подивився на Сола, все ще сидить на столі, відкрив було рот, щоб щось сказати, але в результаті лише холодно кинув:
— Уходи зараз же.
Соул нічого не сказав, кивнув і плакав зі столу.
Коли він вийшов з будинку, двері за його спиною зі гуркотом зачинилися.
Соул поправив свої речі і легкою ходою пішов до виходу.
Аж раптом біля воріт з’явився чоловік. Це був старий божевільний на день.
Він міцно вчепився у пошкоджені ворота і, зібравши всю свою мужність, звернувся до Сола:
— Вы... Ви ж врятуєте Панні?
- Ти не божевільний. То того дня ти теж прикидався сплячим? — Сказав Сол, повернувши до нього голову.
Старик задрожав усім тілом. З його бороди, змішаної з багнюкою та щепками, посипалися крихти. Але він таки набрався сміливості, підняв голову і сказав:
— Да, сэр. Вы... Ви ж теж маг? Ви не могли б врятувати маленьку Панні? Вона така нещасна і добра дівчинка.
- Я в загальних рисах зрозумів ситуацію у Мофані. А ти можеш розповісти мені про тих варварів і злих духів, про які ти говорив?
Цього разу старий не вагався. У його очах з’явилася скорбота.
— Ладно. Я зараз же вам все розповім.
Але Сол схопив його за руку.
- Розкажеш по дорозі. У мене немає часу.
...
Після того як Сол і старий пішли, Ада замкнувся у своїй кімнаті й нікого не впускав.
Раптом двері з ноги вибили. Звір тільки що перев'язався рани Джейс.
що ти здався?
Ада сидів на ліжку, міцно стискаючи в руках миску, з якої зазвичай їла Панні. Він неживо підняв голову і сказав:
- Джейс, дякую. У минулі дні я тебе неправильно зрозумів.
— Зараз не час для цього! — Джейс грюкав по ліжка. - Я спостерігав усі ці роки. Перед ритуалом Панні повинні десь тримати одну. Ти наважишся піти зі мною і вкрасти її?
...
Панні відчула, що її принесли кудись наверх, а потім кинули на підлогу.
Можливо, через те що вона була маленькою і сліпою, її не зв'язали. Панні пощупала підлогу і відчула, що він якийсь липкий. Вона втратила інтерес до правди.
Стен поблизу не було. Панні, обнявши коліна, з'їдалася.
Вона не дуже боялася. За стільки років у своїх снах вона бачила, як люди помирають у неї на руках, так само вбиває інших, що встромлює собі ніж у горло...
Тож вона не боялася смерті.
Ось тільки вона думала про те, що Ада тепер залишиться сам. Чи не буде йому незвично?
А ще брат Сол. Він, напевно, теж маг. Його сни були такими дивними і страшними. Такий сильний чарівник напевно зможе виконати її бажання.
Панні доторкнулася до свого століття.
Очі ще трохи хворі, але зовсім трішки.
Брат Сол не вирвав їй очі повністю, але щось з них дістав. Але панні зітхнула повіки, не було дірки на їхньому місці і вона була цьому рада.
У цей момент кроки перервали її роздуми. Вона підняла голову і почула незадоволені і трохи стривожені кроки.
Господар незадоволених кроків підійшов до Панні, схопив її за підборіддя, але відразу ж відпустив.
- Чому привели таку? — почула вона його гнівний крик.
Панні не зрозуміла, про що він говорить, але відчула, що якщо це і є маг з Мофана ... то й половину не такий сильний, як брат Сол.
— У місті залишилося мало дівчат. Це вдалося зробити швидше за всіх, — пояснив інший.
— Так йдіть і шукайте зовні, в навколишніх селах. Скажіть їм, що якщо вони віддадуть чисту дівчину, то вся сім’я дозволить переїхати до Мофана.
— Це... Добре. Я зараз же пошлю Джеффа. А з цією що?
Панні відчула, як на неї знову впав крижаною, неприємний погляд.
— Якщо вже привели, то я ще можу використати її, — сказав незадоволений.
Панні з'їдалася. Це слово "використовуюся" здавалося страшнішим за смерть.
— Ладно, я починаю. Ти виходиш.
— Зараз? Добре.
Другий крок.
Тепер у кімнаті залишилися тільки вони двоє.
Панні раптом затремтіла.
Потім почувся звук одягненого. Незадоволений маг знову підійшов до неї.
Панні, нічого не розуміючи, дивилася на нього, але очі її були як і раніше закриті.
- Ти, здається, не дуже боїшся?
Панні похитала головою.
- Це погано. Я сподівався, що мене огорне страх.
- Як би тебе налякати сильніше? Наприклад, зламати тобі руки і ноги.
Крижані руки лягли на плечі Панні, але вона все ще нічого не говорила.