Соул зняв куртку і обережно витер обличчя чистою частиною.
« Гаразд, спочатку спершу вивчу “Світ ”. Якщо я потраплю в місце без світла, то відразу осліпну».
Завдяки знаним свічкам страх перед підземними просторами у Сола значно зменшився. Якщо є свічки, то це також територія Товариства. Ось тільки пил і мох на постаменті говорили про те, що тут давно ніхто не був.
Сол обернувся і нарешті розглянув постамент.
Це був квадратний постамент зі стороною близько п'яти метрів. Посередині стояли два експериментальних столи, на яких валялися розбиті судини. Соул підійшов і побачив між столами заглиблення в підлозі. Прикинувшись, він зрозумів, що в ньому може поміститися доросла людина нормального статуру.
"Схоже, тут хтось проводив експерименти але з якоїсь причини це місце закинули".
За ним на постаменті залишилась ланцюг брудних слідів, що руйнували темний мох.
Сол обійшовся по краю. Навколо була бруд, а далі, за межами світла свічкою, здається, була земля, але незрозуміло, чи є там вихід.
« Здається, що йти туди небезпечно, — підніс Сол голову. - Може, спробувати вибратися наверх?
Соул підійшов і спробував підняти один з їдальнею. Важкий, але підняти можна.
Стоячи на одному столі, він не діставав стелі. Якщо поставити один на другий, то може і вдасться вхопитися за землю. Сподіваюся, там буде за що зав'язатися або знайдеться який-небудь прохід.
Хоч садівник, побачивши його довгий відсутність, і повинен був прийти на пошуки, але Сол не звик сидіти і чекати допомоги.
Він піднімав один кут столу, намагаючись спочатку його перетягнути.
Скрегіт!
Гострий звук, і ніжки столу залишили на постаменті кілька чорних подряпин.
Здається, він насмілився. Грязь навколо почала пузиратися.
Соул відразу зупинився і оглянувся. Хоча щупальця не нападали, однак слід бути обережним. У Сола зараз не було впевненості, що він зможе перемогти цього невидимого монстра.
З багна одна за одною почали вилазити чорні щупальця і, звиваючись, тягнутися до постаменту. Але, здавалося, якась сила не дозволяла їм дотягнутися до нього.
Соул трохи почекав і, переконавшись, що вони не залізуть на постументи, продовжив тягнути стіл.
Але тут шлеп - щось впало йому на ліве плече, а дещо холодне і маленьке ковзало по його щоці.
Він, піднявши кут столу, завмер. Його очі повільно зісковзнули вліво.
На його плечі, розтрощивши щупальця, сиділо щось схоже на водорість.
Ні, у неї не було зубів, а лише багато чорних, тонких як нитки. Якби не її крихітний розмір, вона була б точною копією гігантських щупалець з бруду.
Маленький водорість, впавши на ліве плече Сола, витягнула всі свої щупальця вгору і звиваючись та тремтячи, затрималася, наче у нападі.
- Що це таке?
За допомогою цих слів щоденник, який тихо висів на його лівому плечі, часто вилетів йому на груди.
[Календар Рослинна Місяць, рік 314-й, 26-ий день 8-го місяця, ясно
Ти, здається, виявив ще одне таємне місце в Башні магів.
Скільки ж тут схованих таємниць.
Під твоїми ногами - Болото Пожирачів Душ, невідомо, скільки йому років.
А зараз його ядро свідомості танцює на твоєму плечі.
Ти йому подобаєшся.
Так подобаєшся... що воно хоче залишити тебе тут назавжди.]
Болото Пожирачів Душ? Ядро свідомості?
"Днівник, щоденник, ти знову за рамки виходиш, ты в курсі?"
- Я подобаюся цій маленькій водорості? - Пробурмотів Сол.
Аж раптом водолаз зістрибнув з його лівого плеча і кинувся в повітря на щоденник!
Свисток!
Але коли він промахнувся, то впав у багнюку.
Сол: «...»
що я йому подобаюсь, а не ти?
Щоденник, проігнорувавши його, повернувся на своє місце. Але його дії наздогнали Сола.
« Невже цей водорий бачить щоденник? Інакше чому вона впадає туди, де він? "
« Оно називають Болото Пожирачами Душ, отже його суть не в цьому водорості, а у багнюці. Чому багнюка відчуває щоденник?»
« Навіть Господар ніколи не звертав уваги на моє ліве плече».
Це усвідомлення змусило Сола наскочити.
Якщо хтось ще, як Сід, знає про існування щоденника, то йому до кінця життя не буде спокою.
Передречення смерті. Яке ж це добро для світу!
Варто боротися за нього.
« Але ж я затягла себе сюди через щоденник? » — було сумно обличчя Сола.
Тепер йому не так хотілося йти.
Він уважно оглянув болото, роздумуючи, як би його знищити. Або хоча б знищити те ядро свідомості.
« Чи “Жгуче дихання ”? Якщо тут є трупи, то внизу повинні бути гази з легкозаймисті. Потрібно бути обережним, щоб не підірвати і себе."
Поки він думав, та водорість, що впала, знову залізла на постамент.
Вона підповзла до його ніг, відсихнулася від бруду і знову зігнила щупальце.
Соул виставив ліву руку і вдарив її, намагаючись відкинути.
Але в той момент, коли його кулак торкнувся водорості, та випустила безліч чорних щупальцях, які міцно зафіксували її на ньому.