Сол підняв голову. Перед ним височіла темно-серва Башта чарівників. У нижній частині вікна не було вікон, і Сол не міг визначити скільки поверхів там. Але йому здавалося, що вона не поступається хмарочосам.
Велична, грандіозна. Вітер і час додали їй загадковості та точності. Але для учнів, які не могли вільно виходити з неї, вона була в’язницею.
Провівши поглядом вчителя, Сол швидко відкинув сумні думки. Він потер руки і, зковтнувши слину, підійшов до цього милим, що зачепив парні бали кольорів.
Навіть якщо вам не вдасться вибрати квітку, яка дала б білий плід, це може бути дуже неприємним. І сині, і червоні були дуже корисними. Він не привежливий.
Він пішов уздовж грядки, шукаючи квітка, яка б йому приглянувся. Незабаром він помітив один дуже хороший примірник. Стебель прямий, бутон щільний. Видно, що здоровий. До того ж, коли Сол підійшов, квітка помітно шевельнула і нахилила голівку в його бік.
Соул відразу подумав: « Ось він! »
Він запам’ятав його місце і вигляд та пішов назад до будинку.
По дорозі він відчув, як щось дивне доторкнулося його щиколотки. Ніби щось терлося про неї. Він опустив голову і побачив, як з-під землі висунулося тонке, наче травинка, чорне щупальця. Гладке і м'яке, незрозуміле, рослина це або тварина.
Але чим більше Сол на нього дивився, тим знайомим воно йому здавалося. Нарешті він згадав: це те ж саме щупальця з болота, яке він бачив у кімнаті наставника Рама!
Хоча й набагато менше, але зовнішність одна в одну!
Це справді бджола!
А чорне болото теж справжнє? Цей тихий і гарний сад справді лежить на твердій землі?
Пам’ятаючи, що під землю затягло тіло чорного щупальця, Сола по спині побігла мурашка. А той дивний дотик перетворився на гусеницю, яка, здавалося, заповзає йому в штанину.
Він негайно побіг до будинку біля входу в сад, щоб покликати на допомогу садівника. Через вікно він побачив, що той сидить спиною до нього. Його руки видавалися якимись застиглими.
— Садо... - Сол відчув, як щось знову обвилося навколо його ноги, і закричав.
Але не встиг він вимовити ще й друге слово, як перед ним з'явилося чорне щупальце товщиною із стегно, яке схопив його за ліву руку і потягло під землю. Тільки що гладка і тверда земля стала м'якою, як бруд.
...
Порихаючи, він кинувся на Сола. Як би він не бився, то не міг зупинити своє падіння. Зрештою він здався, запалився і зосередився на своїх відчуттях. У той же час він сказав заклинання « Жгуче дихання», готовий, як тільки з'явиться головний, нанести удар!
Спротив перед ними раптово зникло, і Сол з шлепком впав у калюжу. Чорні щупальці, які обв’язали його руку, теж зникли.
Але очікуваної атаки не було.
Соул, оперившись на руки, піднявся з калюжі і, весь в багнюці, витер брудне обличчя.
— Пфу! — Оскільки йому потрібно було вимовляти закляття, в рот набилося багато огидної бруду.
Він насилу відкрив очі і виявив, що навколо суцільна темрява, хоч очей виколе. Дыра наверху, здається, була чимось закрита, і сонячне світло не проникав.
Соул встав і, покропивши руками, нічого не знайшов. Під ногами була бруд, і він чув, як в ній щось шурчить.
Щось слизьке, вкрите брудом, доторкнулося його щиколотки. Соул у перелякі відскочив і мало знову не впав.
Темнота посилювала слух і дотик. Невідомість змушувала тремтіти.
Соул заспокоївся і за допомогою своєї звичної медитації оглянув околиці. Але, на його здивування, напівпогрожання, яке завжди допомагало йому виявити ворога, цього разу нічого не показало.
Ні духи, ні нечисті. Пугаюче чисто.
У цей момент під його ногою знову щось шевнюлося. Він схопився і відстрибнув назад.
Він махав руками і натрапив на тверду кам’яну плиту. Здається, це був якийсь постамент, що височіє над брудом. На дотик він був вологим, але все ж краще, ніж стояти в багнюці.
Соул обірвався під ногами і заліз на постамент.
Щелк! Щелк! Щелк! Щелк!
Як тільки він встав на постамент, за його кутами запалилися свічки, освітлюючи це підземний простір.
Земляна стеля була метрами в трьох над ним. На щастя, коли він падав, його підхопила бруд і то невідоме чорне щупальця інакше б розбився. Земля щось підтримала, і крім декількох ком'ядок та каменів, разом з ним нічого не впало.
Навколо, наскільки вистачало світла, було просторне приміщення. Окрім постаменту, на якому стояв Сол, все інше було вкрите чорно-серою брудом. У ній були чорні, подібні до щупальця чи ліани. Крім відсутності трупів, все було дуже схоже на те, що він бачив у наставника Рами.
Чорні щупальці, здається, не атакували живих. Крім того, що вони втратили його руку і ногу, то не завдали йому жодної шкоди. Не зрозуміло тільки, навіщо вони його сюди забрали.
«Фу... бруд затікала за комір, так огидно. Наступним заклинанням обов'язково вивчу « очищення».