« Якщо не вийде винести, залишу в морзі, нехай Конша сама забирає. Прибиральники все одно не чіпають нічого, крім їдальні." Ще не провалившись, Сол вже придумав план відступу.
Він з ящиком в руках обережно вийшов з моргу. Для того щоб не зіткнутися зі старшими братами з сусідніх кімнат, він чекав майже о восьмій.
Світло в коридорі був вже не таким яскравим, як вдень, і тремтіння полум'ям свічки, здавалося, торопило його.
Соул дійшов до кінця коридору і побачив здоров’я, яке припав до стіни.
Соул зробив крок вперед. Несподівано нос здоров'я почав смикатися. Соул став міцнішим за ящик, готовий у будь-який момент розвернутися. Обличчя здоров'я повернулося в його бік, ніздрі знову затремтіли.
Тиша. Він чув власне дихання.
Здоров'я раптово поквапилося. Він сперся на одну руку і повільно встав. Вірше, не встав, а піднявся і зійшов, боячись вдаритися головою об стелю.
Хоч він і був сліпий, але безпомилково попрямував до Солу.
"Конец".
Соул, притиснута жовтою шкірою, повільно відступав, поки не вперся спиною у холодну кам’яну стіну. По спині пробіг холодок, який, здавалося, вдерся у нутрощі.
"Прався".
« Книга не попередила? Значить, не смертельно. Це моя перша помилка. Якщо я поверну все на місце, може навіть не покарають".
Соул покосився на алі двері поруч з собою, роздумуючи чи не повернути все назад, поки не пізно. Раптом простять.
Але тут здоровяк раптово змінив напрямок.
Соул, який вже був піднімався на курки, знову опустився на п’ятки. Здоровяк повільно увійшов в його морг.
Соул, визираючи з-за рогу, побачив, як той, насилу просунувшись у двері, безпомилково підійшов до столу і витягнув з - під нього великий ящик. Важка скринька в його руках здавалося легким, як пінопластовий.
Потім здоровяк, не зачепивши нічого в кімнаті, вийшов, повернув направо і піднявши ящик, сховався у темній глибині коридору.
Почулись серйозні кроки, які поступово затихли.
Треба було негайно йти!
Пронесло!
Соул прокинувся і, зрозумівши, що часу мало, схопив свої речі та кинувся бігти. Східна башта була небезпечною для учнів першого рангу, особливо для нього, який володіє двома невинними заклинаннями нулевого поранення.
Найближчий перехід до Західної башти був на п’ятому поверсі.
Проживши деякий час, Сол відчув щось дивне. З другого до п'ятого поверху треба було пробігти всього три кола. Але йому здавалося, що він вже давно не повертав.
Його охопило занепокоєння, але зупинятися він не смів. Чомусь йому здавалося, що голова стала важкою і він втрачає рівновагу, готовий ось-ось впасти. Ніби щось виросло з його макушки, перетворившись у великий, хитається куля, який заважав йому рухатися.
Соул хотів підняти голову і подивитися, але замер. Він пригадав сучасний « гостя» того учня, який відчайдушно закочував очі і намагався подивитися на мапу.
Сол різко зупинився.
Від раптової зупинки щось швидко промайнуло перед його очима. Здається, це був гладкий лоб з бровами, який на мить висунувся зверху, а потім, немов відскочив, втягнувся назад.
« Що в мене на голові?»
Таж, Башта чарівників безумовно не хотіла йому добра. Інші ходять по краю, боячись провинитися. А він, варто підійти до краю, так відразу ж падає в прірву.
Талант дав йому шанс на виживання, але водночас смертельну небезпеку.
Соул відпустив руки і повільно підняв їх. Пальці пройшли повз око, але замерли на півдорозі.
А що, якщо він дійсно щось нащупає?
Соул повільно опустив руки.
Він, не рухаючи головою, покосився на книгу.
"Справлюсь?"
Книга мовчала.
Напруження тут же спало. Раз книга мовчить, значить, все в порядку.
Він все ще притискував до себе голову, хоч і здогадався, що причина дивних речей в ній.
Він повільно, крок за кроком, підійшов до стіни, прикинув відстань.
— Приємно познайомитися, усього доброго!
З цими словами, процідженими крізь зуби, він різко вклонився на дев’яносто градусів. Його фігура змазалася в русі.
БУМ!
Він. . . З усієї сили вдарився об стіну.
ХРЯСЬ!
А потім почувся звук чогось розпущеного.
Сол випростався. За його макушкою стікала якась в'язка рідина. Схоже на те, як би вилити собі на голову шампунь.
Холодно.
Повільно капає.
Сором з непроникним обличчям витер лоб, щоб незрозуміла рідина не потрапила в очі.
— Не проводжу.
Соул, вкритий слизом з головою, і ящик у руках продовжував підніматися. Можливо, якась ілюзія розвіялася, тому що він виявив, що вже знаходиться на шостому поверсі і зліва від нього - та стіна з рунами, від якої у новачків кружляла голова. Навіть тепер він не міг довго дивитися на неї.
Незрозуміло чому, але розминий світ знову став чітким. Тільки тоді він відчув легкий біль на чолі. Мабуть, коли він так старанно кланявся стіні, то трохи подряпався.
« Урону — 100, собі — нуль один десятий. Стояло того".