« Ну, нічого. Чому такий труп взагалі прислали в морг? "
Сол випростався і з подивом обернувся.
— А-а!
Він ужасно відскочив назад.
Труп відкрив очі і спокійно дивився на Сола.
Ті трупи тут часто відкривали очі. Просто зараз він задумався і не був готовий до такого, ось і злякався.
Коли Сол прийшов до тями, він часто підійшов і намагався закрити очі.
— Покойся с мир. В цьому Байшне не те що мертві мають прав живих.
Але йому варто було закрити очі, як вони вперто відкрилися знову.
— Гаразд, як хочеш. Сол не сперечався з мерцем і взяв ганчірку, щоб накрити йому голову.
- Не закривай мені очі, будь ласка. Я хочу бачити, як я помру - раптово заговорив труп.
Ну, що кажуть трупи Сол теж бачив, але щоб так зрозуміло... Такого ще не було.
— Ты не умер?
Ні пульса, ні дихання. Мусить бути мертвий. Невже маги теж мають щось на зразок анабіозу?
М'яко посміхнувся, наче добрий дідусь дивиться на свого шалового онука.
— Тут дуже небезпечно, дитя. Те, що ти вважаєш добрим, не обов’язково добре, а те, як ти думаєш про зло, — це не завжди погано. Те, що ти вважаєш живим, може бути мертвим і навіть живою. Я? Я мертвий, і не помер. Так що, будь ласка, не руйнуєш моє тіло, добре?
Соул відчув недобре. З цим трупом явно щось не так! Він звунув руку в кишеню і знайшов маленький паперовий пакетик.
« Це якийсь дивний хлопець. Може, просто кинути його у великий ящик для трупів? "
З цією думкою він підійшов, щоб перетягнути тіло.
Але в цей момент мовчазна книга з шелестом вилетіла йому на груди.
[Календар ропущої Місяця, рік 314-й, 24-ий день 6-го місяця.
Сьогодні, розділюючи трупи, ти зустрів споріднену душу.
Ви так гарно поговорили про життя, що навіть не хотіли його ранити.
Ти обережно поклав його тіло у ящик для трупів.
Раптом, у шухляді виявилося досить зручно.
Ти з радістю закрив очі.]
Соул різко вкинув голову. Труп на конвеєрі все ще посміхався йому.
Обличчя Сола затремтіло. Він покропив рукою стіл з інструментами і зрештою вибрав той, кому ще ніколи не користувався.
Тесак для рубки кісток.
Він з тесаком в руці повільно підійшов до сьогоднішнього « гостею».
- Що ти робиш? — Усмішка « гостя» спотворилась. Його очі були прикуті до лезіння, а шия, руки і ноги почали судомливо дертися, ніби він ось-ось вскочить.
Сол витяг з кишені паперовий пакетик, розірвав його і посипав труп. Білі кристалики, торкаючись тіла, відразу розсипалися в пил. У той же час труп, наче пригнічений якоюсь силою, перестав дергатися.
Голос "гостя" відразу пом'якшився.
- Можеш не робити мені боляче? Я тільки виглядаю страшно, насправді все не так, як ти думаєш! Я ще не помер! Я ще можу ожити! Ты не...
ХРЯСЬ!
Книга... Покірно повернулася до лівого плеча.
Соул знову підняв тесак з похмурим обличчям.
Після обробки він випростався, важко дихаючи. На щастя, сила його рук зросла. Інакше 12 - річному хлопцю було б не впоратись з такою важкою роботою.
« Хоч я й не знаю, куди потрапляють трупи з моргу, але мені важко доручати колегам. У такому вигляді ти їх, сподіваюся, влаштуєш?"
Соул знову подивився на ... На конвеєрі є шматки м'яса в напівмедативному стані. Цього разу мутного святого сяяння не було. Раптом він щось відчув. Він різко повернув голову до проходу. За чорними шкіряними смугами на нього з жахом дивилася пара очей.
Сол з тесаком, який мав крапати кров і звисав над тілом, попрямував до проходу. Він різко відтягнув смуги і побачив людину, що відповзає назад. Світло з кімнати падав на його обличчя, розділяючи його на світло і тінь. Сол присоромився, здогадаючись, хто це.
— Старший брат, перший раз зустрічаємося. Підійди, поговоримо.
— А, це, ха-ха... — Хейден проковтнув, дивлячись на ніж у руці Сола. — Я... Я просто подумав, що той труп якийсь дивний, хотів подивитися, чи не потрібна тобі допомога.
Сол усміхнувся.
- Дуже дякую. Я якраз не даю собі ради. Не міг би ти допомогти мені занести його всередину? - Він показав на своє худорляве тіло. — Я ще мала, немає сил, не можу підняти таку вагу.
Усмішка застила на обличчі Гейдена. Він просто з ввічливості! Але, дивлячись на все ще стисканий в руці Сола тесак, він здався.
тобі десять-то є? Старший брат допоможе, — він виповз з проходу, спотикаючись.
— Почекай, — раптом Сол кинув тесак на стіл з інструментами, і той зі дзвоном впав. Потім він повернувся до Гейдена і лучче посміхнувся. - Мій старший брат, я пожартував, а ти і правда так прийшов? Повертайся, це не той прохід, по якому ходять живі. Я сам впораюся, інакше наставник може подумати, що я не підходжу для цієї роботи.
— А? Ну гаразд, якщо що, кличи, — Хейден, який застиг на півдорозі, поп'ється назад.
Сол стояв біля проходу, піднявши смуги, і холодно дивився, як Гейден відступає крок за кроком і, нарешті, ховається у своїй кімнаті. Полоси опустилися, і світло з того приміщення погас.