Крихітна, непрозора-темна кімната.
На широких нарах спали більше десятка дітей - хлопці років дванадцяти-тринадцкі. Кожен здався в клубок, сон їх був тривожним - ніхто не наважувався навіть висунути руку з-під ковдри.
Раптом спалахнула лампочка.
Хлопець, який спав з краю, моргнув від різкого світла і, поївши, штовхнув свого сусіда ноги. Той, кого впіймали, щось промивав і у напівсне штовхнув наступного. Так, пінок за штучкою, хвиля докотилася до самого далекого краю нар, і останній хлопчик глухо стукнувся об стіну.
- М-м-х...
Соул глухий і потер вухане коліно. Заміривши на мить, він змусив себе прокинутися.
— Иди скоре... — Донісся сонний шепіт сусіда. — Опоздашь... і пан маг пустить тебе на добриво для своїх квітів.
Соул одягнув на старий шрам на лобі. Легкий біль остаточно прогнала залишки сну, і його рухи стали швидкими та точними.
Він сповз з нар, натягнув висілу на стіні робу слуги і, штовхнувши двері, вийшов назовні.
За дверима простягався довгий, вигнутий коридор. Через кожні кілька кроків у стіні виднілася чергова дверцята, по обидва боки якої палали світильники. Їхнє тьмяне жовтувативе світло відчайдушно боролося з холодом і мороком, що тут панував.
У цьому неправильному світлі Сол покосився на ліве плече.
Там парила маленька, з долонею завбільшки, книга в твердій палітурці.
« Все ще тут? Отже, це не галюцинація".
З тих пір як він прокинувся в цьому світі кілька днів тому, книга постійно висіла у його плече. Видима, але неосяжна. І невидима для всіх інших.
Спочатку Сол звернувся до системи, благав про допомогу нейрочіп — усе без відповіді. Зрештою він приписав це на підставі травми голови, на звичайну нісенітницю.
Але марення не може тривати стільки днів поспіль.
Не має значення, чи це марення. У нього була робота, і на вивчення дивного феномену просто не залишалося часу.
Місце, де він опинився, було Башней мага.
З моменту свого « переродження» Сол ніколи не виходив за її межі.
Як слуга, йому треба було вставати близько чотирьох годин ранку і драти підлогу в коридорах з 11 - го по 13-й поверх. Не дай бог залишити хоч плямку або сорину, негайно вирубують на добриво.
Прибирання потрібно було закінчити до того, як полум'я свічок з тускло-балтого стане сліпучо-білим. Інакше ти ризикуєш зіткнутися з магами, які могли б затягнути його на свої експерименти.
Ці учні були ще дивнішими, а вдача була злою і нетерплячою, наче смерть за кожним з них.
Один з них — попередник Сола, колишнього власника цього тіла. Тіло звалили в коморі, і його ледве не викинули разом із сміттям. Коли він, залитий кров'ю, виповз звідти, навіть тутешній директор вирішив, що бачить привида.
Упевнившись, що хлопчик живий, він не дав йому і дня на перепочинку. Так продовжувалось до сьогоднішнього дня.
Спогади обірвалися. Соул зайшов у кладовку біля загальної спальні, взяв швабру, відро і сміттєвий бак, вкрав все це на невеликій візки на колесах та похитав її вперед.
Казали, що на колесах возки були намальовані руни мовчазні, щоб не турбувати чутливий сон учнів. Кілька днів тому Сол намагався їх розглянути, але крім легкого запаморочення нічого не добився.
Він позіхнув, вдихаючи прохолодне ранкове повітря і приступив до роботи.
Коридори на кожному поверсі були напівкольцями, з обох боків яких стояли двері. Над кожною людиною висіла табличка з символами, що позначали номер кімнати. Колишнє тіло Сола було письменним, і за кілька днів він зміг відновити деякі базові знання.
На одинадцятому поверсі з-за однієї із дверей доносився тихий, жалібний плач. Щоразу, коли він розпадався, полум’я свічок тремтіло. Сол щільно пахнув брами роби, проганяючи залишки сну. Він зробив вигляд, що нічого не чує і не помічає, і як можна швидше закінчив з прибирання.
На 12-му поверсі жив якийсь дивак, який мав звичку викидати сміття прямо за поріг.
Клоча волосина, клаптики паперу, шматки якогось невідомого м'яса...
Соул уже звик, проходячи повз, мовчки все прибирати. Він зібрав сміття невеликим совком, висівши на баку, і вже повернувся, щоб викинути його, як раптом почув за спиною тихий скрип.
Він різко обернувся. Двері за його спиною була відкрита, утворюючи вузьку щілину, за якою панувала непроглядна темрява.
Соул відчув, як по всьому тілу встають дибки. Його руки мілко тремтіли. Частина його хотіла втекти без озирання, але інша боялася, що обіймач кімнати вважатиме таку поведінку неввічливим. З того часу, як він потрапив у це жахливе місце, йому вдалися одне: вимовляти учням магів найбільшу пошану і смиренність.
Тепер він був 12 - річним хлопчиком без жодної сили. Могутній учень мага міг розчавити його одним рухом пальця.