РОЗДІЛ 237
Люди в районі, де жив Ллойд, стали нервовими, як натягнуті струни.
Вбивця, що здійняв галас на все місто, ніби ходив десь поруч, за рогом, за кожним вікном.
Ті, хто раніше гуляв вечорами, зникли з вулиць.
Без потреби ніхто не виходив з дому.
Собачників не видно.
Дітей у парках теж.
Тиша лягла на квартал, як пил на покинуті меблі.
І так було не лише тут.
Увесь Лос-Анджелес стиснувся в кулак.
Причина проста.
У вбивці не було жодної логіки.
Жертви були будь-які.
Багаті й бідні.
Красиві й непривабливі.
Чоловіки, жінки, діти, старі.
Старанні, ледачі, чорні, білі, азійці.
Будь-хто.
Ти міг прокинутися зранку й стати наступним.
Так, у більшості серійних убивств є спільні риси.
Були вони й тут.
Але з’являлися вже після смерті.
І від цього ставало тільки страшніше.
Усіх жертв об’єднувала одна моторошна деталь.
Колір.
Він зникав.
Точніше, залишався лише один.
Білий.
Шкіра, волосся, очі — усе ставало білим.
Наче їх випрали у відбілювачі.
Кров — прозора, як вода.
Якщо подивитися на фото «до»,
у більшості були красиві очі, яскраве волосся, жива пігментація.
«Після» залишалась лише порожня білизна.
Наче світ викрутили до нуля.
Це вже було не просто вбивство.
Це було щось, що лякало сильніше за смерть.
Хтось шепотів про божевільного науковця.
Хтось — про надприродну істоту.
ЗМІ дали вбивці кличку.
«Кольоровий Вампір».
Слідчі намагались цього уникнути, але журналісти вже розігнали назву, як пожежу бензином.
Преса вилизувала кожну дрібницю справи.
Та була одна деталь, про яку не знав ніхто.
Дев’ятеро з дванадцяти жертв
були моделями одного художника.
Ллойда.
Але оскільки це стосувалося не всіх, поліція діяла обережно.
Без шуму.
Сонячної п’ятниці до Ллойда прийшли двоє агентів ФБР.
Альберт був у реабілітаційному центрі.
Ллойд зустрів гостей приємною усмішкою.
{Тобто я підозрюваний?}
Усмішка стала трохи гострішою.
{У нас майже немає зачіпок. Тому перевіряємо все, навіть дрібниці. Просимо співпраці.}
{А я хіба відмовлявся? Я ж сам показую вам дім.}
Вони не називали його підозрюваним.
Художник міг бути вбивцею.
А міг бути жертвою фанатика, як у «Мізері».
Якщо друге — він їм ще знадобиться.
Профайлер попередив:
Ллойд чутливий, примхливий.
Образиться — замовкне назавжди.
Тому з ним поводилися як із кришталем.
Майстерня була затемнена товстими шторами.
У повітрі — м’який запах олійних фарб.
Тихо. Майже затишно.
{Цій парі за дев’яносто,} Ллойд торкнувся портрета.
{Коли вони помруть, ви теж будете їх перевіряти?}
{Нас цікавить не смерть, а її причина.}
Один агент говорив із ним.
Другий фотографував портрети.
{Ви малюєте з уяви чи з моделей?}
{Жодного портрета з фантазії.}
{Контакти моделей?}
{Через агентство.}
{Усі через агентство?}
Пауза.
{Кількох я намалював, надихнувшись на вулиці. Троє жертв — саме такі. Це незаконно?}
Він нервово почухав нігті, вкриті фарбою.
Агенти переглянулися.
{Ні.}
{Де ви їх бачили? Чому саме вони?}
Ллойд на мить «вимкнувся», ніби дивився кудись далеко.
І тихо посміхнувся.
{У них були красиві кольори. Такі яскраві, що хотілося вкрасти.}
Він показав на своє біле волосся.
{Ви комусь ще таке казали?}
{Постійно. Заздрив їхнім кольорам. Це навіть в інтерв’ю є.}
Список підозрюваних у головах агентів тільки зростав.
{Фарби купуєте?}
{Ні. Роблю пігменти сам. Змішую різні речовини.}
{Склад?}
Ллойд відступив.
{Фарби — це мій хліб. Моя таємниця.}
Він виглядав приниженим.
Бідне дитинство, виживання.
Вони не стали тиснути.
{Тоді просто візьмемо зразки.}
{Добре.}
Занадто легко.
{У вас є ще майстерня. Внизу. Хочете подивитися?}
Він усміхнувся пустотливо.
{Картини там… трохи інші. Підготуйтеся.}
Пароль.
Клац.
Двері відчинилися.
Запах.
Важкий. Хімічний.
Світло спалахнуло.
І агенти завмерли.
Вся стіна — одна картина.
Здалеку — обличчя.
Зблизька — тисячі маленьких портретів.
І всі — одне й те саме обличчя.
Його.
Автопортрет.
Волосся — з сотень «волосин-портретів».
Шкіра — з людей.
Усе живе.
Наче ворушиться.
{С-схоже на автопортрет…}
{Так. І модель я знаю особисто,} Ллойд засміявся.
Картина для нього ревла.
Душі кричали.
Агенти нічого не чули.
Він ніжно провів пальцем.
У відповідь — вереск.
{Більше нічого показати не можу.}
Після їхнього відходу повернувся Альберт.
{Хтось був?}
{ФБР.}
{Що?!}
{Дехто з моїх моделей — жертви. Підозрюють, що це фанат чи копіювальник.}
Голос спокійний.
Правдивий.
Ідеальний.
Бо немає кращої брехні, ніж та, що складається з правди.