РОЗДІЛ 228
Селена ледь розчула, як Ілля дуже тихо бурмотів собі під ніс, нарікаючи на когось, хто так і не подзвонив. Їй стало цікаво, ким був той зухвалець, що наважився так із ним повестися.
{Якийсь тип, що тільки пише повідомлення.}
Зайвих пояснень не було потрібно.
Ілля говорив про Уджіна.
Після того як вони завершили оцінювання сьомого кандидата, з динаміка пролунало ім’я наступного — Тенно Теруя.
А дев’ятим і останнім кандидатом був не хто інший, як Уджін.
Після проходження першого раунду Уджін одразу попередив Іллю, що не телефонуватиме йому до завершення фіналу. Після цього він лише зрідка надсилав короткі повідомлення з привітаннями, а коли прибув до Лос-Анджелеса, обмежився одним текстом про прибуття.
Оскільки Ілля був суддею, Уджін свідомо тримав дистанцію, щоб не давати приводу для пліток.
Коли він прямо сказав Іллі, що не хоче, аби хтось пліткував, ніби він пройшов кастинг завдяки особистим зв’язкам, Ілля лише розсміявся. Йому було цікаво, чи Уджін сказав це з упевненості, чи з наївності. Сьогодні він нарешті отримав відповідь.
{Він бірасіал, але з вимовою є проблеми.}
Щойно Теруя закінчив гру, Ілля одразу ж дав оцінку, ніби чекав саме на цей момент.
Теруя був привабливим, але, попри те що говорив англійською, деякі слова Ілля просто не міг розібрати.
{Хоч він і бірасіал, але мати в нього француженка, а сам він народився й виріс у Японії.}
{Акцент дуже специфічний. Французький відтінок змішався з японським. Йому було б краще грати японською. Шкода.}
{Він добре передає емоційні спалахи. Але в побутових сценах часто переграє. А головна проблема — дивний акцент. Суміш японського й французького.}
Саме через це Селена викреслила Тенно Терую зі списку кандидатів, який їй підготував секретар.
Сьогодні Теруя видав емоційну гру. Він прекрасно знав, що це його сильна сторона. Для таких людей, як Ілля, які не були знайомі з його звичним стилем, це виглядало як сильний виступ із високою оцінкою.
Але проблема була у вимові.
Для американського фільму вона була неприйнятною.
Так Тенно Теруя вибув.
{Наступний — Чхе Уджін.}
{Не Чхе. Чхве.}
{Перепрошую?}
{Чхве. Кілька днів тому він оголосив, що відтепер використовує сценічне ім’я Чхве Уджін. Це вже виправлено й в анкеті.}
Ілля показав Селені форму перед собою.
Вона цього не помітила, бо переглядала її побіжно, але прізвище справді було змінене.
Втім, зважаючи на попередні слова Іллі, було очевидно, що дізнався він про це не з анкети.
Або від самого Уджіна, або від когось іншого.
Обидва варіанти здавалися малоймовірними, знаючи його характер.
Селена миттєво зрозуміла, який актор подобається Іллі.
Вона не знала, як так вийшло, але саме завдяки Чхве Уджіну зйомки цього фільму зрештою змогли зрушити з місця.
Розуміючи це, вона була рада, що не входить до складу журі.
Якби вона судила, знаючи ставлення Іллі, їй було б важко оцінювати Чхве Уджіна об’єктивно.
Водночас вона відчувала дивне полегшення.
Принаймні їй не довелося б ламати голову над тим, що робити, якщо він провалиться.
Крістофер Еггерс, завершивши прослуховування, вийшов не через вихід, а через ті самі двері, якими зайшов.
Він налетів на Тенно Терую, ім’я якого щойно оголосили.
Крістофер одразу ж витер плече хустинкою, ніби до нього торкнулося щось брудне.
Теруя був надто зосереджений на кастингу й поспішав усередину, тому цього не помітив.
Крістофер на мить втупився йому вслід і без жодної причини скреготнув зубами.
{Ці брудні жовті мавпи допхалися аж сюди, не знаючи свого місця.}
Уджін сидів, заплющивши очі, чекаючи своєї черги.
Почувши ці слова, він розплющив очі.
Перед ним стояв Крістофер — рудувато-каштанове волосся, чорні очі, погляд зверху вниз, повний зневаги.
{Біла мавпа теж не чистіша.}
Уджін схрестив руки й ноги й кинув репліку без жодних емоцій.
{Що ти щойно сказав?}
{Від тебе тхне.}
{Що?}
{Рот і тіло смердять. Ти що, не миєшся? Брудний покидьку.}
Уджін, не розгинаючи рук, нахилив голову й подивився на нього з жалем і відразою.
На відміну від расистських вигуків Крістофера, його погляд був холодним і точним, ніби перед ним справді стояло щось огидне.
Крістофер мимоволі принюхався до себе й завмер, після чого люто загарчав.
{Брешеш! Ви, азійські мавпи, завжди брешете! І ще й без сорому! Як ти взагалі наважився пробуватися на роль Ллойда з таким кольором шкіри?! Нахабне стерво.}
Говорив він тихо, але від його перекошеного обличчя й тиску в повітрі ставало не по собі.
Він чудово розумів, що говорить заборонені речі, і саме тому робив це нишком.
{Я біліший за тебе.}
Крістофер на мить втратив дар мови.
Очі в нього були. Він прекрасно бачив, що шкіра Уджіна світліша й чистіша за його власну, почервонілу й засмаглу. Ба більше — на обличчі Уджіна не було жодної веснянки.
Для цього кастингу акторам заборонили макіяж, щоб журі могли побачити всі риси обличчя, шрами й недоліки.
І Уджін, і Крістофер були без косметики.
Але різниця між ними була настільки очевидною, що чіплятися до кольору шкіри означало лише виставити себе гіршим.
Поруч були інші люди, тож Крістофер не міг підвищити голос. Але просто піти — означало втратити обличчя.
І тут його погляд упав на одяг Уджіна.
Він оглянув його з голови до ніг і єхидно всміхнувся.
{Це твій Ллойд? Коли ще такій людині, як ти, випаде такий шанс? Хочеш привернути увагу режисера, навіть якщо провалишся?
О, а що це в тебе під нігтями? Яка гидота.}
Він помітив темно-червоні плями на нігтях Уджіна й розреготався.
{Який сенс вдягати найдорожчий одяг, якщо ти не можеш навіть нігті нормально відмити?}
Уджін не звернув на насмішки жодної уваги й з гордістю погладив сорочку.
{Гарний одяг, правда? Я купив його у Fashion Town за 70 доларів спеціально для цього кастингу. Дизайн такий, що виглядає, як люксовий костюм, еге ж?}
{Та годі брехати. Які ще 70 доларів?!}
Хай як Крістофер дивився, костюм виглядав як дорогий італійський бренд.
Він розсміявся з абсурдності сказаного.
Уджін усміхнувся й поправив волосся біля вух, а потім підвівся з крісла з цілком задоволеним виглядом.
Він був на сантиметр вищий за Крістофера.
Як і у світі розкоші, де дрібна різниця створює прірву, цей один сантиметр раптом зробив між ними величезну дистанцію.
Коли Уджін подивився на нього зверху вниз, Крістофер мимоволі відступив.
До цього моменту він дивився на нього зверхньо й ніколи не зустрічався з ним поглядом.
Тепер же побачив його очі повністю.
У них було щось грайливе й водночас небезпечне.
Емоції в них змінювалися хаотично, ніби в психопата.
Одного погляду вистачало, щоб задихнутися.
{Ось чому не варто розмовляти з людьми, які нічого не тямлять у мистецтві. Де ти взагалі знайшов це лахміття?}
Уджін насупився, дивлячись на білу футболку й потерті джинси Крістофера.
{Лахміття?! Ти хоч знаєш, скільки коштує мій одяг? Такі, як ти, навіть не знають, що таке лімітовані серії…}
Він замовк на півслові.
Уджін усміхався.
Надто яскраво. Надто красиво.
Від цієї усмішки по спині побігли мурахи.
Здавалося, що якщо підійти ближче — тебе просто зжеруть.
{Ти дуже галасливий. Як наляканий пес[1].}
{…}
{Але гавкати всюди не можна. Бо помреш.}
Уджін прошепотів це йому у вухо, наче відкривав страшну таємницю.
Засунув руки в кишені й недбало похитав ногою.
Він виглядав як справжній бандит.
Коли він витягнув руку з кишені, Крістоферу здалося, що там зброя, і він інстинктивно відступив.
Уджін спокійно показав порожню долоню.
{Не бійся. Як такий слабак, як я, може побити такого покидька, як ти, без зброї? Правда ж?
Але мені цікаво… коли ми зустрінемося наступного разу, ти ще дихатимеш?}
Ноги Крістофера підкосилися.
Його лякали не слова, а аура.
Грайливість у голосі була страшнішою за погрози — ніби вбивство для нього було дитячою грою.
По руках пішли мурахи, тіло затремтіло, слина скупчилася в роті й почала стікати.
Саме в цей момент співробітник покликав Уджіна.
Він коротко глянув у той бік, а потім знову на Крістофера — і аура миттєво зникла.
{Схоже, моя черга. Дякую за розмову. Завдяки тобі я наприкінці ще й трохи потренувався.}
{Що?..}
Він чемно попрощався й пішов у зал.
Людина, яка щойно нагадувала вбивцю, зникла без сліду.
Уджін постав перед журі як останній кандидат цього дня.
Здавалося, ніби це дає йому перевагу, але різниці майже не було.
Агенція Midas роздавала сценарії для кастингу за порядковими номерами, тож усі мали однаковий час на підготовку.
Навіть якщо він мав трохи більше часу на роздуми, це нічого не змінювало.
Про роль він думав уже давно.
Зал для прослуховувань виглядав звично: судді, камери, персонал, простір для гри.
Але сьогодні було дещо особливе.
У центрі стояло полотно №20 для портретів і набір для малювання.
Це була сцена.
Уджін вийшов перед полотно.
{Чхве Уджін, ви прочитали сценарій, який отримали годину тому?}
{Так.}
{Тоді намалюйте портрет Альберта на полотні за вами.}
{Альберта?}
{Можете лише зімітувати малювання. Ми хочемо побачити обставини й процес того, як Ллойд малює Альберта.}
Завдання було повністю імпровізаційним.
Сценарій виявився пасткою.
Ллойд міг забирати кольори з людських тіл і використовувати їх як фарби. Волосся, очі, кров — усе ставало пігментом.
А ті, кого він «позбавляв кольорів», біліли, як і він сам.
Але найстрашніше — він ув’язнював душі в картинах.
Першою такою душею була його прийомна мати.
Картини Ллойда випромінювали емоції.
Страх, сум, щастя — усе витікало з полотен.
Саме тому він ніколи не малював Альберта.
Тепер Уджіну довелося самому уявити, чому це сталося.
Він зняв піджак, закотив рукави, зняв взуття й став босоніж перед полотном.
На підлозі були сліди фарби — інші кандидати теж виконували це завдання.
Він видавив червону фарбу на палітру.
Не думаючи, він занурив пензель і різко почав малювати.
Портрет чоловіка.
Швидкі мазки. Без вагань.
Один колір — червоний.
Але світло й тінь були такими точними, що будь-хто одразу зрозумів би, кого він малює.