Розділ 132

РОЗДІЛ 132

{Що це за жахливий сервіс?!}

{Схоже, нам тут буде складно затриматися.}

{То що, йдемо?}

{Не знаю… Здається, ті сходи ведуть на другий поверх. Піднімемось?}

Ззовні кав’ярня виглядала двоповерховою. На першому поверсі не було жодного вільного столика, тож Х’ю вирішив спершу піднятися нагору, а вже потім думати, що робити далі. Він махнув Рейфорду рукою, і щойно збирався ступити на сходи, як до них підійшов хтось, схожий на власника закладу.

— Hello! Nice meet you…? Так кажуть? У будь-якому разі — ласкаво просимо!

Як і його працівник, власник кав’ярні англійською володів погано. Він ніяково всміхнувся й одразу повів їх на другий поверх. Хоч вони й не могли нормально порозумітися, було очевидно, що це клієнти. Кім Те-Хва колись без проблем обслуговувала іноземців, коли працювала тут на підробітку. У такі моменти власник дуже за нею сумував.

Другий поверх був повністю заповнений. На щастя, один столик усе ж був вільний. Господар підвів іноземців до нього й звернувся до відвідувача, який сидів біля вікна поруч.

— Ем… Уджін, вибач, що турбую, але ти добре знаєш англійську?

— Що?.. А… — Чхе Уджін побачив іноземців за спиною власника й одразу зрозумів ситуацію. Він прийшов раніше на зустріч із Хьон-Міном, тож без вагань погодився допомогти. Уджін підвівся й підійшов до чоловіків, які здивовано на нього дивилися.

{Перепрошую, власник кав’ярні попросив мене допомогти з перекладом. Ви не проти?}

{А-а…} — Х’ю кивнув із розгубленим виглядом.

Уджін уточнив, чи вони клієнти, а потім пояснив, що це єдиний вільний столик, і попросив їхнього розуміння.

{Можу прийняти ваше замовлення.}

{З-звісно. Це було б чудово.}

Уджін передав їм меню від імені власника й чесно зауважив:

{Якщо відверто, я тут п’ю майже завжди тільки американо, тож я не найкращий порадник. Але якщо у вас є улюблений сорт кавових зерен, можете вибрати з цього списку.}

Меню було корейською та англійською, тож пояснювати кожен пункт не довелося. Втім, почувши вподобання Рейфорда й Х’ю, Уджін усе ж порадив їм напої.

Х’ю взяв американо, як у Уджіна, а Рейфорд замовив кафе-мокко з корицею. Вони переглянулися. Рейфорд виглядав украй задоволеним собою, адже саме він затягнув Х’ю до цієї кав’ярні, і дивився на друга з легкою зверхністю.

Ось так «звичайні туристи» й могли зустріти топ-зірку, про яку Х’ю говорив раніше: просто зайти в правильну кав’ярню. Чекати біля школи, ритися в інтернеті, вчити корейську — усе це було не те.

Звісно, вони й гадки не мали, що на них чекає така удача, коли власник повів їх на другий поверх. Навіть коли він заговорив із чоловіком біля вікна, вони ще не зрозуміли, хто це. Але щойно той повернувся до них і підвівся, Рейфорд на мить заплющив очі через сонячне світло, що лилося з вікна. Силует, який ішов до них, освітлений ззаду сонцем, вони впізнали миттєво.

Рейфорд передивився всі фільми й шоу з Джині, переглянув їх не раз на великому екрані. Тож був упевнений: він упізнає Джині за будь-яких обставин. Окуляри були єдиною «маскуванням», а капелюха чи маски не було, тож помилитися було неможливо. Тим паче після вчорашньої зустрічі з фейковим Джині.

Коли Чхе Уджін підійшов і сам заговорив, допомагаючи з перекладом, обидва відчули себе фанатами, які раптово зустріли свого кумира. Схоже, інші відвідувачі кав’ярні вже знали про присутність Джині: спершу вони кидали на нього погляди, а потім відводили очі. Або хвиля захвату вже минула до приходу Рейфорда й Х’ю, або ж люди просто вміли поважати приватність знаменитостей. У будь-якому разі Джині спокійно насолоджувався відпочинком.

Під столом Х’ю легко наступив Рейфорду на ногу, натякаючи, щоб той заговорив з Уджіном. Але Рейфорд був у трансі й лише витріщався на нього. У такі моменти він умів бути особливо безсоромним.

{Це наш перший візит до Кореї, тож ми не дуже розуміємо, що робити,} — швидко випалив Рейфорд, щойно Джині збирався піти.

Насправді він хотів сказати, що взагалі не знає, що робити після такої зустрічі.

{Ви приїхали як туристи?}

На щастя, Джині виявив зацікавленість у розмові. Х’ю кивнув, а Рейфорд похитав головою. Вони втупилися один в одного, ніби готові були вбити. Х’ю подумки зітхнув: Ти ж навіть цього не можеш узгодити?
Цього разу він похитав головою, а Рейфорд кивнув.

{Ми приїхали і у справах, і відпочити,} — зрештою відповів Х’ю.

Після цього настала тиша. Атмосфера була напружена — незрозуміло, через ніяковість чи нерви.

{Ви дуже вродливий. Ви, випадково, не актор?}

Рейфорд не витримав мовчання й заговорив першим. Одразу після цього Х’ю з усієї сили вдарив його ногою під столом. Навіть попри те, що вони приховували свої особи, Х’ю було соромно за типовий «голлівудський» початок розмови.

У Голлівуді на таке лише радіють, але тут це могло лише насторожити співрозмовника.

{Дякую за таку високу оцінку,} — Джині ні підтвердив, ні заперечив, відповівши виважено.

{Я тоді піду…}

{А ви не могли б порадити якісь місця для іноземців?}

Х’ю, уже в ролі туриста, перебив його з максимально невинним виглядом і дістав із сумки буклети й блокнот.

{Ми хотіли подорожувати без плану, але, як бачите, корейської ми не знаємо. Ми нічого не підготували заздалегідь і зовсім розгублені. Розумію, що це може бути неввічливо, але ми просто раді, що за кілька днів нарешті зустріли людину, з якою можемо порозумітися. Ви — єдиний, до кого ми зараз можемо звернутися.}

Рейфорд колись казав Х’ю, що той став би шахраєм, якби не сценаристика. Зараз Х’ю дивився на Джині ледь не зі сльозами на очах.

{Мабуть, вам краще звернутися до туристичного агентства, а не до мене.}

Х’ю не здавався, попри невинний вираз обличчя Джині, який явно натякав, що той сам не надто тямить у туризмі.

{Але ж тоді зникне вся романтика. Хіба не в цьому суть подорожей — випадково зустріти незнайомця й завести несподіваний зв’язок?}

Говорячи це, Х’ю знову штурхнув Рейфорда ногою, натякаючи, щоб той не мовчав. Але швидко зрозумів, що це була помилка.

{Ми зустрілися завдяки долі. Може, обміняємося номерами?}

Х’ю помітив, як очі Джині ледь тремтіли, коли Рейфорд із блиском в очах дістав телефон. Х’ю не розумів, що той витворяє, тож з усієї сили вгатив його по гомілці.

{Ай!}

Рейфорд зігнувся від болю. Джині здивовано глянув на нього. Х’ю ж спокійно сказав:

{Не хвилюйтеся, з ним усе гаразд. У нього хронічна хвороба. Саме час чергового нападу.}

{Тоді йому треба прийняти…}

{Ліків від цього не існує,} — Х’ю махнув рукою, пропонуючи забути почуте.

{До речі, ми ж навіть не представилися. Я Х’ю, а цей хворий — Рейфорд. Можете кликати його Рей.}

Перша зустріч: один просить номер телефону, інший спокійно називає імена. Чхе Уджін подивився на них і зітхнув. Він засумнівався, чи вони взагалі кажуть правду про свою першу поїздку до Кореї. Підозра щодо їхніх особистостей зросла, але ім’я Уджіна в Кореї не було таємницею, і ховатися йому не було сенсу.

{Мене звати Уджін.}

Ім’я було просте для вимови. Почувши його, обидва іноземці аж засяяли, перезирнулися й зашепотілися між собою. Уджін почув слово «Джин» і щось про долю.

Побачивши, що вони вже розмовляють між собою, Уджін справді зібрався піти. Але раптом відчув, як його щось тягне. Він глянув униз і побачив, що Рейфорд тримає край його одягу.

Уджін підозріло переводив погляд з обличчя Рейфорда на свою куртку й назад. Рейфорд обережно відпустив тканину, зачесав світле волосся назад і спитав:

{Ви, бува, не знаєте, хто я?}

Синьоокий блондин подивився на нього з блиском в очах. Першою реакцією Уджіна було оглянутися навколо. Ці двоє давно поводилися дивно, але тепер він нарешті зрозумів: це схоже на приховану камеру. Про таке він лише чув. Щоправда, зараз у вар’єте майже не було таких сегментів, тож він не був упевнений.

{Я не знаю, хто ви.}

Почувши чесну відповідь, Рейфорд затремтів від шоку. Х’ю, що сидів навпроти, затулив рота, стримуючи сміх. У цей момент Чхе Уджін остаточно переконався, що це прихована камера.

Він вирішив, що це разовий спецвипуск якогось шоу. Оскільки Red Enemy мав вийти зовсім скоро, він припустив, що продакшн або агентство влаштували це задля піару.

Гендиректор Чан Су-Хван досі не любив вар’єте, але вже не заперечував так категорично, як раніше. Якщо це було потрібно для розкрутки, він міг дати добро.

{Справді? Ви й справді не знаєте, хто я?}

Уджін на мить завагався, дивлячись на відчайдушний погляд Рейфорда. Він швидко продумав, як краще відреагувати: якщо поводитися надто поступливо — виглядатиме слабким; якщо холодно — це може вдарити по іміджу.

{А я повинен знати?}

Він говорив чемно, але чітко тримав дистанцію. Почувши це, Рейфорд схопився за волосся.

{Я не можу в це повірити! Як ти можеш не знати, хто я?!}

Уджін уважніше подивився на нього. Можливо, це була якась закордонна знаменитість, але обличчя йому нічого не казало.

{Вибачте. Він досить відомий у США, тож вважає, що його мають упізнавати всюди. Він просто не усвідомлює, наскільки великий світ.}

{А, розумію. Якщо дозволите, я повернуся до своїх справ.}

Уджін сухо відповів, уклонився й повернувся до свого столика.

Схоже, сьогоднішня «прихована камера» мала концепцію «реакція Чхе Уджіна на зустріч із закордонною зіркою». Очевидно, це був експеримент: що він обере — власну гордість чи розгубленість.

Сівши на місце, Уджін зробив вигляд, що п’є вже холодну каву, й краєм ока стежив за відображенням іноземців у вікні. Хоч воно й було розмитим, він бачив, як Рейфорд і Х’ю сперечаються між собою. Схоже, вони обговорювали подальші дії або чекали інструкцій.