РОЗДІЛ 130
— У-ХІ, ти щойно казала, що тобі ніяково через брата, але насправді ви обоє дуже близькі між собою.
Коли ведучий запропонував їм обійнятися, брат і сестра одночасно похитали головами з однаково гидливими виразами обличчя. Уся актова зала вибухнула сміхом: вони рухалися синхронно, з тією ж самою мімікою.
Зворушливі історії або відверті зізнання в любові до родини — це був один зі способів показати сімейну близькість. Але брати й сестри Чхе просто продемонстрували глядачам себе такими, якими вони були щодня. Це було стримано, але виглядало як родина, що живе в щасті.
У-ХІ правильно відповіла на сорок восьме і сорок дев’яте питання. Залишалося лише фінальне. Вона відкрила заздалегідь обрану анкету, і щойно директор зачитав питання, атмосфера в залі миттєво напружилася. Річ була в тому, що У-ХІ навчалася на гуманітарному напрямі, а питання, яке їй випало, виявилося з природничих наук.
Та щойно вона, вислухавши умову, написала відповідь на дошці, Чхе Уджін глянув на неї й спокійно усміхнувся. Пізніше ще дуже довго люди згадували його усмішку в той момент, коли перемогу Golden Ball офіційно підтвердили за його молодшою сестрою. Вона була настільки теплою, що всім хотілося, аби ця красива пара братів і сестер була щасливою.
Проте цього дня Уджін усвідомив ще одну річ — наскільки страшними можуть бути старшокласниці. Щойно зйомки завершилися, сотні учениць кинулися до нього. Його нещодавній досвід, коли він понад десять годин поспіль друкував, викладаючи роман, не йшов ні в яке порівняння з цим. Йому довелося роздати неймовірну кількість автографів.
Дивлячись, як Уджін безупинно фотографується й підписує щось кожній учениці, У-ХІ більше не витримала й закричала на повні легені:
— Оппа! Не торкайся нікого!
Хоч її відверто нудило від самої ідеї обіймати брата на сцені, вона підбігла до нього й міцно обхопила за талію, люто зиркаючи на всіх навколо. Вона зробила це не тому, що переживала за нього чи думала, що йому важко. Вона була зла.
Це ж мій брат… чого ви всі так навколо нього метушитеся?
Навіть якщо це були її подруги, вона не хотіла ділитися ним. На людях він міг бути загальним Чхе Уджіном, але поруч із нею він мав бути лише братом Чхе У-ХІ.
— Гей, поводься нормально, — ніяково прошепотів Уджін.
У-ХІ й сама розуміла, що поводиться дивно, але не зупинялася.
— У будь-якому разі я зараз у буремному періоді життя. У віці, коли мені не потрібні причини для будь-чого!
Так вона з гордістю заявила, що й надалі робитиме все, що заманеться.
На диво, однокласники У-ХІ не засудили її, а навпаки — повністю зрозуміли. Усі сміялися й казали, що будь-хто з таким братом, як Чхе Уджін, хотів би тримати його лише для себе. Це був той вік, коли легко здіймали галас, легко зворушувалися і так само легко співпереживали.
Зрештою учні просто зробили спільне фото з Чхе Уджіном, жартома оголосивши правило: ніхто, окрім У-ХІ, не має права підходити до нього ближче ніж на тридцять сантиметрів. Це назвали «зоною У-ХІ».
Чхе Уджін завжди вважав, що фраза «гори сценаріїв до фільмів і драм» стосується лише інших знаменитостей. Та, дивлячись на високу стопку перед собою, він аж ніяк не радів. У кращому разі він обере лише один сценарій. А цілком можливо — жодного.
Щоб зробити зважений вибір, Уджін прочитав усі сценарії без винятку. Але після цього його думки й відчуття суттєво змінилися. Досвід написання роману дозволив йому дивитися на тексти під іншим кутом.
Раніше він зосереджувався на загальному сюжеті та характерах персонажів, а тепер — на композиції й діалогах. Прочитавши за останній час чимало популярних романів, він міг уже з перших сторінок здогадатися, як розгортатиметься історія далі. Він легко бачив, чи зможе автор утримати початкову новизну, чи ж хаотичний розвиток уже нічим не врятувати.
Чесно кажучи, власний текст здавався Уджіну цікавішим за більшість цих сценаріїв. Його роман мав купу недоліків, але сюжет у ньому був справді захопливим. Досі йому щастило — усі проєкти, в яких він знімався, мали бодай пристойну історію. Але більшість сценаріїв, що він переглянув тепер, були відверто посередніми. Через це Уджін розпочав другий семестр навчання, так і не визначившись із наступною роботою.
— L Instinct Уджін прийшов, — усміхнувшись, привітав його один із однокурсників, щойно він зайшов до аудиторії.
Після виходу епізоду Golden Ball Уджіна почали називати по-різному. Коли він уперше прийшов до школи У-ХІ, сидів поруч із директором із ідеально рівною спиною, наче на допиті. Саме через цей вигляд за ним і закріпилося прізвисько «L Instinct».
Поява на Golden Ball у ролі опікуна зруйнувала його бездоганний образ і зробила його людянішим. Батьки сміялися, дивлячись програму, а всі знайомі дивувалися цій стороні Уджіна й ставали до нього теплішими.
— Чого ти вигадуєш прізвиська, хьон-нім! Сідай тут, хьон-нім.
— Хьон-нім?
Інший однокурсник одразу вгамував жартівника й посунув стілець поруч із собою, пропонуючи Уджіну сісти. Та щойно він почув, як інший хлопець назвав його «хьон-нім», Уджін насторожився.
— Якщо я одружуся з твоєю сестрою, ти станеш моїм швагром, тож логічно кликати тебе хьон-нім.
— Гей, ти що, задивляєшся на школярку?! Бачив, як у нього погляд змінився? З цього моменту ти в чорному списку!
Уджін енергійно закивав, повністю погоджуючись із тим, хто осмикнув «хьон-німа». І цього було замало — він пішов і сів якомога далі від «заблокованого».
На жаль, після Golden Ball до нього почали звертатися з дивними проханнями — і знаменитості, і однокурсники просили познайомити їх з У-ХІ. Якби це були ровесники У-ХІ, він, можливо, і не заперечував би. Але це були дорослі люди за двадцять, і це було огидно. Коли він обурювався: «Ви взагалі що мелете? Вона ж школярка!» — у відповідь чув: «Та яка різниця? За кілька місяців вона все одно стане студенткою».
У-ХІ була такою ж привабливою, як і брат, і при цьому розумною. Але з ким їй зустрічатися — вирішувати мала тільки вона сама. Хай Уджін і був старшим братом, це не давало йому права щось вирішувати за неї. Кумедно, але ті, кого він вважав хорошими кандидатами, взагалі не проявляли інтересу. Натомість ті, кого він волів би тримати якомога далі від сестри, настирливо його діставали.
— Та що ти? Я ж не кажу одразу з нею зустрічатися. Вона ж вступить до нашого університету наступного року, так? До того часу ми зблизимося…
Хтось говорив це жартома, а хтось — цілком серйозно. У цьому випадку — друге.
— У моєї сестри дуже високі стандарти.
На відміну від Уджіна, У-ХІ була прискіпливою до всього: зовнішності, освіти, сімейного фону й характеру. З кожним днем її вимоги до майбутнього партнера тільки зростали. Коли Уджін якось серйозно сказав, що з такими стандартами вона все життя проведе сама, вона спокійно відповіла: спершу треба ставити високу планку, а потім, за потреби, її знижувати. Із цього було зрозуміло, що вона ніколи ні з ким не зустрічалася.
Ті, хто це чув, інтерпретували її слова по-своєму. Вирісши з таким братом, як Чхе Уджін, Чхе У-ХІ просто не вражалася більшістю хлопців.
— Чомусь мені ще гірше, бо я не можу їй заперечити, — пробурмотів один із однокурсників.
Удома його вважали мало не принцом, але поруч із Чхе Уджіном уся його безпідставна самовпевненість розсипалася. Словосполучення «марні фантазії» тут пасувало настільки точно, що ніхто навіть не спробував заступитися за нього.
— До речі, твій дядько з боку матері працював у Сеульській окружній прокуратурі?
Це був ще один наслідок Golden Ball. Людей, яким був цікавий не актор Чхе Уджін, а особа його дядька, виявилося чимало. Переважно це були ті, хто нещодавно складав іспит на адвоката й чекав результатів другого етапу. Тікаючи від «заблокованого» однокурсника, Уджін сів позаду хлопця, який також складав іспит.
— Так.
— Можеш сказати його ім’я?
— Навіщо? Він уже там не працює. Який сенс знати ім’я… — Уджін відповів ухильно.
Ніхто не знав краще за нього, наскільки сильними можуть бути зв’язки його дядька, тож брехати він не став.
— Я просто нікого не знаю в юридичній сфері… Думав, може, якось порадитися щодо співбесіди, якщо пройду другий етап. Я нахабний, так?
Однокурсник почухав потилицю, ніби йому самому було соромно. Формально це й справді було нахабство, але на його місці так учинив би будь-хто. Уджін не відчув до нього неприязні. Ба більше, будь він у тій самій ситуації, зробив би так само.
— Моєму дядькові буде складно. Він зараз дуже зайнятий. Та й якщо ти пройшов другий етап, то зі співбесідою проблем не буде. В останні роки ніхто її не провалював.
— Мабуть, так.
Замість розчарування однокурсник помітно заспокоївся, його обличчя посвітлішало. Оглянувшись довкола, щоб ніхто не чув, він тихо спитав:
— А ти як думаєш? Ти пройдеш?
Він перетинався з Уджіном під час другого етапу іспиту. Побачивши ім’я Чхе Уджіна у списку тих, хто пройшов перший тур, він спершу засумнівався. Але чуток не було, професори теж нічого не казали, тож він вирішив, що це просто тезка. В інтернеті тема майнула й одразу зникла. Та коли він випадково зіткнувся з Уджіном біля виходу з екзаменаційного центру, сумніви повернулися.
Тоді він не розумів, навіщо акторові іспит на адвоката. Але після Golden Ball це стало зрозуміліше. Якщо в родині з боку матері були юристи, тиск цілком міг змусити його складати іспит проти власної волі. Однокурсник припустив, що в родині Уджіна юридичних фахівців було більше ніж один.
— Думаю, пройду.
— Ого~!
Почувши пряму й спокійну відповідь, однокурсник щиро захопився. Дехто поруч обернувся, почувши це.
— Я тобі заздрю.
Навіть промовляючи це, він не міг зрозуміти, чому саме заздрить: тому, що Чхе Уджін міг так упевнено сказати «я пройду», чи його загальній впевненості. Мабуть, і тому, і тому.
Усі, хто вчився разом із Чхе Уджіном, визнавали його здібності. Ніхто не вважав його академічні досягнення випадковістю чи результатом махінацій. Тож заздрості не було. Була дивна суміш захоплення й страху: Уджін здавався настільки досконалим, що заздрість втрачала сенс. І водночас виникало питання — куди він іде далі. Вони сиділи в одному місці, але Чхе Уджін уже був десь не тут.
Рейфорд, виходячи з аеропорту, розгублено озирнувся.
{Щось не так?} — Х’ю насупився, помітивши дивну поведінку друга.
{Тут жодного репортера! Ніхто нас не зустрічає. Це взагалі можливо?!} — вигукнув Рейфорд.
{Звісно. Це ж неофіційний візит до Кореї.}
{Але все одно! Як так, що ніхто не знає, що я тут?!}
Рейфорд був режисером і продюсером світового рівня з двома касовими хітами поспіль. Папараці зазвичай ходили за ним по п’ятах. Камери фіксували кожен його крок. Тож те, що їхній приїзд залишився непоміченим, було наслідком того, що вони діяли потай, мов герої шпигунського фільму.
{Чого я взагалі очікував від людей із такою паршивою розвідкою?} — Рейфорд дійшов дивного висновку, пояснюючи відсутність уваги.
Оселившись у готелі в Сеулі й розклавши речі, вони без особливого плану рушили в центр міста. У будь-якому разі зараз вони були туристами. Прогулюючись і звіряючись із заздалегідь збереженими маршрутами та списками відомих ресторанів, Х’ю раптом помітив величезний білборд на будівлі й штовхнув друга ліктем.