РОЗДІЛ 114
Зрештою і справжній принц Мьонґ-Хван, і Лі Ху з Red Enemy були Чхе Уджіном. Уджін завжди дивився на свої минулі життя об’єктивно, перш ніж їх оцінювати й відчувати. Але Лі Ху з Red Enemy був не таким. Він був надчутливим і емпатичним. Мав раціональний розум, але водночас був імпульсивним і володів сильним естетичним чуттям.
Лі Ху з Red Enemy малював картини в голові й вирушав у мандрівки у вигаданому світі, який сам і створював. То що б він подумав про принца Мьонґ-Хвана з минулого життя Уджіна? Як вісімнадцятирічний хлопець дивився б на ситуацію, де він просить старшого брата вбити його, прикидаючись, ніби просто йде навідати матір? Ім’я те саме, обставини ті самі, але характери — трохи різні, тож справжній Мьонґ-Хван виглядав дитячішим і слабшим. А що, як Лі Ху не зміг стримати сліз, усвідомивши, що справжній Мьонґ-Хван — жалюгідніший за нього самого?
— Чорт… — режисер Юн Сон почув, як Уджін мимоволі вилаявся поруч. Він лагідно поплескав Уджіна по спині.
— Це сталося лише тому, що ти подивився на персонажа з емпатією і добротою.
— Але я ж забігаю наперед. Принц Мьонґ-Хван співчуває принцу Мьонґ-Хвану, — пробурмотів Уджін. Юн Сон швидко зрозумів, що сталося, хай це й трохи відрізнялося від його початкових очікувань.
— Можливо, твоя версія Мьонґ-Хвана вважала себе іншою, ніж справжній Мьонґ-Хван?
— Так. Лі Ху з Red Enemy трохи інший, ніж той Мьонґ-Хван, якого я уявляв.
— Ну і що. Важливіше інше: якщо твій Мьонґ-Хван так це відчув, хіба це не означає, що половину шляху вже пройдено?
— Половину шляху?.. — Уджін слабко пробурмотів, крутячи в руках мокру хустинку. Перед початком зйомок він боявся, що прорветься особистість справжнього Мьонґ-Хвана, але не очікував, що інший принц почне діяти на власний розсуд.
— Можливо, твій Мьонґ-Хван стане першим глядачем нашого фільму.
— Глядачем?
— Він знає всі факти, і ми змусили його плакати. Тож нам лишається лише зачепити серця глядачів, хіба ні? Подобається їм фільм чи ні — я хочу, щоб вони відчули ті самі емоції.
Юн Сон вказав на старе дерево позаду них. Схоже, воно прожило сотні років; стовбур був товстий і міцний.
— Гарне, правда? Навіть ті, кому воно не подобається, завмруть, дивлячись на нього.
— Ви натякаєте, щоб я був як дерево?
— Ні. Те, що ми зараз зробимо, — подивимось на дерево і відпочинемо. Хіба не виснажує постійно шукати приховані сенси в усьому, що бачиш? Просто перепочинемо, насолодимось тінню і краєвидом, який дала нам природа.
Після цих слів Уджін заплющив очі й спокійно вдихнув аромат, що линув від дерева. Він відчув запах молодих пагонів, ґрунту — запах весни.
— Приємно… але чому мені стає все тривожніше?
— Бо в тебе багато незакінчених завдань. А для акторів завдання зрештою завжди зводяться до гри. Юн Сон сказав, що акторська гра схожа на те дерево: воно століттями боролося, щоб вижити, але людям, які дивляться на нього, воно дарує спокій і красу.
— В акторстві багато правильних відповідей, і для кожного вони різні.
— Хіба не тому, що єдиної правильної відповіді не існує?
— Правильна відповідь у кожного своя. А якщо її не існує, то хіба це означає, що всі знайдені відповіді — хибні? Навіть у тієї самої людини відповіді змінюються з часом. Люди змінюються — і їхня гра теж.
— Ім Джі-Йон це добре розуміє. Вона знає, що правильних відповідей багато, і не знає, від кого вони прийдуть, тому завжди слухає й спостерігає. Дехто каже, що в неї немає акторської гордості, але її гра ніколи нікого не розчаровувала.
Юн Сон згадав, як Уджін під час читки звернув увагу на тон королеви Мун-Джин. Якщо в чужих словах була чітка основа, Ім Джі-Йон не соромилась приймати пораду, байдуже від кого. Для неї було соромно помилятися в грі або свідомо спотворювати образ заради власного его.
— А от якби це був Квак Ин-Хьок, цього б не сталося. Він узагалі не став би питати твоєї думки, помітивши вираз твого обличчя. Але це не означає, що його стиль поганий чи неправильний.
— У Квак Ин-Хьока свій стиль. Ти бачив, як він зіграв муки короля — вражаюче. Без жодних порад його пальці тремтіли так, ніби він був справжнім Інйонґ-ґуном.
— Тобі не потрібно зараз визначатися зі стилем. Грай так, як відчуваєш. Якщо знову помилишся, як щойно, я зупиню сцену і допоможу. Роби, що хочеш, довірся мені й не бійся невдалих дублів.
Чхе Уджін славився малою кількістю невдалих дублів. На початку «Міста тіней» їх було десятки, але коли він увійшов у ритм, їх майже не стало. Для таких акторів, як Уджін, коли сцени раптом починають бракувати, з’являються сумніви: я став гірше грати? режисер чіпляється? Та мала кількість невдалих дублів не робить актора хорошим, так само як їхня велика кількість не робить його поганим.
— Якщо чесно, ніхто не знає персонажа краще, ніж актор, який його грає. У сценариста й режисера є загальний потік, але інколи актор віддається емоціям, і виходить несподівано круто. Оцінювати — справа знімальної групи.
Це була сцена, де актори могли грати на повну, а знімальна група — коригувати й спрямовувати. Саме тому актори могли повністю занурюватися в ролі.
— Якщо твій Мьонґ-Хван бачить справжнього Мьонґ-Хвана жалюгідним, то хіба він таким і не є? І саме це побачать і відчують глядачі. Як перший глядач нашого фільму, ти єдиний, хто може найточніше передати цей настрій.
Після цих слів Юн Сона в голові Уджіна ніби пронісся прохолодний вітер.
Він вирішив не зациклюватися на невдалих дублях. Навіть якщо Лі Ху з Red Enemy часом зривається на емоції, Уджін сприйматиме це як частину шляху до кращої гри. Кілька невдалих дублів — і він знайде правильний.
Зрештою, я актор, який ще не розкрив свій повний потенціал.
Те, що він обрав не ту відповідь, не означало, що всі інші були неправильні.
Після рішення стати принцом Мьонґ-Хваном його думки вперше стали такими легкими. Він ніби навчився довіряти режисеру і зосереджуватись лише на грі.
Після зйомок актори й знімальна група зібралися, щоб подивитися матеріал і обговорити його. Квак Ин-Хьок дивився свою сцену з холодною зосередженістю, затамувавши подих. Він був повністю занурений. Потім провів пальцями по волоссю назад і задоволено всміхнувся.
— Шкіра чиста, зморшок під очима нема.
Коментар не мав жодного стосунку до акторства — але це був Квак Ин-Хьок.
— Хоч другий дубль був кращим, перший теж був непоганий, — йому сподобалася сцена, де Уджін розплакався і отримав невдалий дубль. Схоже, Юн Сон думав так само і покликав Уджіна.
— Згоден, це було не погано. Лі Ху, наступного разу плач по-справжньому.
Перший дубль Уджіна оголив емоції персонажа, другий — підсвідомо витягнув емоції глядача. Хоч другий був кращим, перший не був марним. Юн Сон пообіцяв собі ще змусити Уджіна плакати в майбутніх сценах.
— Мені подобається порожній погляд, коли він плаче, сам не усвідомлюючи цього. Залишається образ. Він красивий, коли плаче.
Щоб точно передати виснажений вигляд після двох днів на колінах у снігу, гримери зробили шкіру сухою й потрісканою. Але коли сльози котилися щоками, він виглядав чисто і красиво, а не брудно.
— Я теж перейду в салон, куди ходить Уджін.
На відміну від першого фільму, шкіра Чхе Уджіна помітно покращилась. Салон, який він відвідував, був завалений новими клієнтами. Звісно, їхня шкіра не стала такою, як у нього, але — плацебо чи ні — відгуків було море.
— Хьон-нім, у тебе теж гарна шкіра.
Як і в самому фільмі, Квак Ин-Хьок хотів називати Уджіна на ім’я, тож Уджін кликав його хьон-нім. Якщо звертатися до Ім Джі-Йон «матір’ю» було складно, то назвати старшого хьон-нім — легко.
— Ще б пак. Я вбухав у своє обличчя купу грошей. До речі, якими засобами ти користуєшся?
Щойно перегляд закінчився, Ин-Хьок перемкнувся на догляд за шкірою. Він поплескував себе по щоках, підтягував їх долонею. Макіяж зняв одразу після зйомок — щоб шкіра дихала.
— Ем… не знаю. Користуюсь тим, що дає стиліст.
Уджін легко запам’ятовував репліки, але бренди косметики — ні. Він просто нумерував флакони і наносив усе по черзі. Побачивши його вагання, Квак Ин-Хьок вигукнув із невірою:
— Як актор ти можеш так байдуже ставитися до догляду?! Найважливіше — гра, але самодогляд починається зі шкіри!
Він почав лекцію про незворотність ушкоджень шкіри й необхідність догляду незалежно від віку.
— У мене є класні тканинні маски, дам тобі кілька — спробуй.
У якийсь момент Квак Ин-Хьок потяг Уджіна за собою. У результаті Уджін пройшов повний курс про склад і дію косметики та отримав оберемок масок і пробників.
Деякі актори всюди носили добавки й роздавали їх іншим. Квак Ин-Хьок же роздавав косметику. Коли Хван І-Йон розкладала отримані засоби, вона була щиро вражена — усе було преміум-класу і з репутацією ефективного.
— Тобто в сумці Квак Ин-Хьока оце все? — спитала вона.
— Чомусь здається, що якби я сказав «так», ти б побігла красти його сумку.
— Хм. То, може, тобі варто почати цікавитися косметикою?
Вона кілька разів підкреслила, що це не через власну вигоду. Уджін погодився і спитав, чи варто зайнятися цим серйозно.