РОЗДІЛ 95
«Цього разу я зрозумів одну просту річ: жертвами завжди стають найслабші».
У цій історії найбільше дісталося саме учасникам Blue Fit. Саме їх поливали лайном найжорсткіше, і саме вони втратили найбільше. Про повернення на сцену вже не могло бути й мови, а якщо ще врахувати їхнє похмуре майбутнє, реальний масштаб збитків навіть порахувати було важко.
Падіння Соль Мун-Йона з вершини знищило кар’єру, яку він будував роками. Проте його інтерв’ю несподівано викликало у публіки співчуття. Після того як люди почули, як Чхе Уджін заспівав «Shining Star», їм стало зрозуміло, звідки взявся його біль і розпач, спричинені незадоволенням Мін Сі-Ху. Якби не жадібність Сі-Ху, альбом вийшов би вчасно і без скандалу. Тому чимало людей вирішили, що Соль Мун-Йон теж у певному сенсі жертва.
Уджін не знав, що саме отримав Соль Мун-Йон від CEO Кім Сок-Хьона в обмін на роль цапа-відбувайла. Але одне було очевидно: без солідної компенсації він ніколи б не взяв на себе всю провину. Отже, по-справжньому він не програв. Навіть якщо Кім Сок-Хьон втратив гроші, подібні скандали в індустрії розваг траплялися постійно. Він завжди переживав бурю і виходив сухим із води.
TM і далі процвітала, а Кім Сок-Хьон залишався на чолі агентства. Вони трохи втратили, але зрештою вижили, принісши в жертву найбеззахисніших і найнезначніших.
— Але ж вони не сиділи склавши руки і не терпіли мовчки, як ти, — сказав Хьон-Мін.
— Я знаю. Тому й не почуваюся винним. Просто реальність знову вдарила по голові.
— А як у грі перемагають фінального боса? — Хьон-Мін ковтнув кави, закинув руку на спинку лавки й глянув на Уджіна. — Якщо рівень низький, збираєш паті і валиш його гуртом. Але спершу доводиться пробиватися крізь купу мобів, і це страшенно дратує. Спочатку навіть один удар від них знімає купу хп. А потім звикаєш, набиваєш руку — і валиш їх без проблем. Так, по одному, зачищаєш усе навколо, і залишається лише фінальний бос. Як зараз.
Новачку доводиться кликати сильніших. Але з часом, набираючи досвід і рівні, він сам доходить до моменту, коли може прибити фінального боса. Хьон-Мін пояснював, що все це — просто шлях, який Уджіну довелося пройти.
— Якби життя було грою. Але CEO Кім із TM не тягне на фінального боса… — Уджін бачив у минулих життях занадто багато справді великих фігур, тож Кім Сок-Хьон виглядав на їхньому тлі дріб’язковим.
— Тоді вважай його просто високорівневим мобом, якого треба прибрати, щоб дістатися боса.
— Ти мене зараз проклинаєш?
— Хіба не заради цього люди в реальному житті прокачують навички, як у грі? До речі, коли ти навчився співати традиційні корейські балади?
Хьон-Мін сказав це так буденно, що Уджін не одразу зрозумів, куди той хилить. А потім почервонів і ніяково похитав головою.
— Я не знаю, про що ти. Я не співав жодних традиційних балад.
— Тоді, виходить, ти не бачив, як той виродок Мін Сі-Ху знімав маску прямо перед тобою? Шкода. Ти б побачив, як він побілів, затинався і не міг відповісти на запитання. От шкода!
— Я серйозно не розумію, про що ти.
Хьон-Мін широко усміхнувся.
— А якби я стояв у натовпі, у кепці й шарфі, спиною до тебе — ти б мене впізнав?
Уджін чесно уявив ситуацію. Точніше, навіть не уявляв: колись він уже впізнав друга лише по спині. Але він усе одно похитав головою.
— Гей!
— Не покладай на мене великих надій.
Уджін схопив сумку і встав. Хьон-Мін мовчки тикнув у нього пальцем.
— Ти куди? Ей, дорьонґу!
— Тихо!
— Ти ж казав, що це не ти!
— Я казав, що це не я?!
Зрештою Уджін здався. Хьон-Мін закинув руку йому на плече.
— Ти реально не бачив його обличчя?
— Ні. Побачив уже по телевізору.
— Чесно, було приємно, правда?
Того дня на записі Уджін був ніби в тумані. Він пам’ятав лише, як його коронували Масковим Королем з результатом 96 голосів, а далі він просто пішов додому, не розуміючи, що відбувалося після. Лише вчора, переглянувши ефір, він дізнався, що Мін Сі-Ху набрав усього три голоси і після зняття маски не зміг вимовити ані слова.
Розгублений, спантеличений вираз на його обличчі був настільки очевидний, що глядачам стало ніяково за нього. Кам Сон-Джу поруч намагався якось розрядити атмосферу, але марно. Навіть стандартного інтерв’ю після вибування не було. Сі-Ху виглядав пригніченим, зовсім не таким, як зазвичай — самовпевненим і живим.
У-ХІ, побачивши це, реготала, катаючись по підлозі у вітальні. Мати дала їй стусана по спині за таку поведінку, але сама при цьому теж усміхалася.
— Я був радий.
Не через поразку Мін Сі-Ху, а через те, що його родина щиро раділа. І водночас йому стало їх трохи шкода. Він замислився, чи не було це по-дитячому або гидко — піти на The King of the Masked Singers лише для того, щоб втоптати Сі-Ху. Але більше він про це не хвилювався.
Після офіційної пресконференції TM в понеділок знімальна команда реклами поводилася з Чхе Уджіном надто обережно. Більшість боялася, що він важко переживає події попереднього дня. Акторська чутливість допомагає в роботі, але страшенно ускладнює співпрацю.
— Приємно познайомитися. Я Чхе Уджін.
Але Уджін з’явився на майданчику бадьорий, ніби нічого не сталося. Він чемно вклонявся кожному й підійшов до режисера реклами.
— Ви сьогодні в порядку? — обережно спитав той. Учора він люто дивився пресконференцію TM і лаявся, думаючи, якого біса її влаштували напередодні зйомок.
— Звісно. Це було давно. Зараз нема чого переживати. Їм тепер значно важче, ніж мені.
Оточення сприйняло це як прояв великодушності й почало його вихваляти.
— Він надто добрий. Тому з ним так і вчинили.
— Та він же майже святий.
Рекламна індустрія найчутливіша до трендів і популярності. Нині Чхе Уджін був справжнім «блакитним чипом». Ніхто не знав, чи зможе легенда, що витягла провальні фільм і драму, так само працювати в рекламі. Але його аура була унікальною. Навіть просто логотип поруч із його обличчям уже мав цінність.
Сьогодні потрібно було зняти два ролики. Перший — з мечем. Образ — топ-менеджер. Чорний костюм сидів ідеально, волосся зачесане назад, за спиною — розкішний меч, ніби з фентезі. У руці — 120-сантиметровий бастард-сворд.
— Концепт простий: «Ми — номер один». Конкуренти — ніхто. Агресивний маркетинг, розхитуємо всіх.
— Але якщо переборщити, це виглядатиме як реклама гри, — зауважив Уджін.
— Часи дзвінків минули. Ми продаємо швидкість, достатню навіть для ґеймінґу.
Далі пояснювали сцену за сценою. Верховна істота нудьгує, потім захоплюється, знищує ворогів і, перед троном, зухвало усміхається: «Нікчемні створіння».
Керівник реклами сам показав потрібний вираз. Уджін скопіював його — і чоловік завмер.
— Ні… Це занадто. Таке не можна пускати в ефір. Ти виглядаєш так, ніби реально когось уб’єш.
— Може, чарівну усмішку? Спокусливу!
Уджін ледве стримав сміх. У підсумку, як завжди, реклама мала одне завдання — продати. Вона мусила викликати позитив, а не страх.
Фон уже був готовий — суцільний CGI. Порожні вулиці, футуристична будівля, роботи, що нападали й розсипалися, уламки, трон.
Уджін дивився відео знову і знову, заучуючи таймінги, траєкторії атак, кожен рух. Він не хотів виглядати ідіотом, який не знає, куди дивитися і що робити.
Бо в таких речах усе залежало лише від нього.