РОЗДІЛ 77
Практичні проблеми, конфлікти цінностей і слова, якими вони колись ранили одне одного, нікуди не зникли. Їх неможливо стерти. Але любов, що колись існувала між батьком і дочкою, пустила глибоке коріння в їхніх життях і не зникла навіть тепер.
Ненависть і любов співіснували одночасно. Саме тому, що вони любили одне одного, їм було соромно. Вони не могли заперечити ні тривогу, ні тугу.
[Ти досі мене ненавидиш?]
Питання батька, звернене до мовчазної доньки, змусило її надовго замислитися. Зрештою вона вирішила бути чесною.
[Так. Я ненавиділа тебе. І, якщо чесно, досі ненавиджу. Усі важкі роки зробили мене злобною, і я вважала, що в усьому винен ти. Але це не означає, що я тебе не люблю. Я… досі люблю.]
Вона хотіла сказати ще дуже багато.
Батьки не завжди праві. Це Пак Инсу зрозуміла, виховуючи власних дітей. Те, чого хочуть батьки, зовсім не обов’язково збігається з бажаннями дітей. Вона все життя намагалася не стати схожою на свого батька — аби не поранити своїх дітей так, як колись поранили її. Але з часом вона почала його розуміти.
«Я теж, напевно, була для нього тягарем».
Кожен із батьків любить по-своєму. І тепер вона розуміла: її батько любив інакше, ніж вона. Тому, навіть зберігаючи образу, вона не могла перестати його любити.
Але мужності зустрітися з ним віч-на-віч у неї все ще не було. Їй було соромно сісти навпроти нього й вимовити ці слова. Вона не знала, чи він правильно їх зрозуміє, але принаймні могла бути чесною.
[Скільки б ти мене не ненавиділа і не ображалася — це нормально. Це була моя провина. Пробач.]
Чесною була не лише вона. Чоловік, який майже ніколи не вибачався першим, сам зробив крок. Прочитавши коротку відповідь батька, Пак Инсу захиталася у вирі власних емоцій.
Їй здалося, що примиритися надто легко. На мить вона задумалася, чи могли б вони мати добрі стосунки, якби були такими чесними раніше, і пошкодувала про втрачений час. Але вона також розуміла: без цих років вони ніколи не змогли б зрозуміти одне одного так, як зараз.
Не знайшовши слів для відповіді, Пак Инсу впала обличчям на стіл. Вона намагалася заспокоїтися й стримати сльози, але це було неможливо. Емоції, які вона тримала всередині дванадцять років, прорвалися, немов гребля.
Зате для членів команди ця сцена виглядала як початок кінця.
«Невже наші дизайни настільки лайнові?..»
Їхні фантазії розгулялися не на жарт, і всі нервово здригалися.
Пак Инсу була дизайнеркою взуття з гучним ім’ям, з десятками хітів за плечима. Її кар’єру не можна було знецінити. Вона роками вважалася топовим дизайнером.
І якщо така людина виглядала розбитою — що ще залишалося думати її команді? За кілька місяців вони зрозуміли, що Пак Инсу тепла й пряма, зовсім не істерична керівниця.
Отже, якщо вона так реагує — причина серйозна. А що це могло бути, як не їхні дизайни?
До 15 числа потрібно було здати десять робіт, але більшість не дотягнула й до половини. Якщо навіть добра Пак Инсу не злиться, а лише мовчки рефлексує, — значить, усе справді погано.
Команда, яка раніше трохи розслабилася, різко пришвидшилася. Дизайнери викладалися на повну. А Рю Нає почала робити ґіфи з Чхе Уджіном.
У порожньому кафе Луї повільно піднімає голову й розгублено дивиться навколо. Кадр переходить у слоумо, частинки світла сиплються з повітря. З кожного ґіфа народжується дизайн — і лише Рю Нає з третьої команди виконала місячну норму.
Остання сцена 8 серії — правда, яку дізнається І Юра, і версія Чхе Уджіна пісні «Вітер, що дме від тебе». Щойно після щасливого дня в парку розваг правда розбиває її, і вона падає.
Як би я не старався,
я не відчуваю вітру від тебе.
Ми йдемо однією дорогою,
але мій вітер відштовхує тебе.
Ми можемо закопати темну й потворну правду.
Дорога до тебе —
не найщасливіша для мене.
Іншого шляху в мене немає.
Як би я не старався,
твій вітер не затримується біля мене.
Ми дивимося в один бік,
але мій вітер ранить тебе.
Не питай мене про виснажливе сьогодення.
У мене немає сміливості брехати тобі.
Пробач.
Іншого шляху для тебе я теж не бачу.
Низький, спокійний, майже шепітний голос малював безнадійне майбутнє. Пісня вийшла опівночі й одразу злетіла на перше місце чартів.
— Навіть така пісня бере перше місце?
Уджін дивився на результати з подивом.
— «Така пісня»?!
Кан Мінхо люто втупився в нього.
— Ти взагалі розумієш, що вона бісово хороша? Вона ідеально лягає на атмосферу дорами, робить персонажів живими. Осінь у чистому вигляді! Це ж пекельно круто!
— Вона надто депресивна. Там узагалі нуль надії. І її майже нереально співати.
— Осінь — саме час для такого. Але так, співати важко. Тон низький, а дихати ніде. Я зрозумів, яка вона складна, тільки коли сам спробував.
Це була пісня, де будь-який зайвий подих ламає куплет.
— Не знаю, як інші, але я зрозумів, наскільки ти добре співаєш.
Мінхо показав статтю.
〈TM втратила Чхе Уджіна — оригінального учасника Blue Fit〉
— Це…
Слизько.
Кім Сокхьон мав комплекс щодо Чан Су Хвана. І тепер у центрі порівнянь опинився сам Уджін.
— Але я ж нормально танцюю…
— Що?
— Я не був би тягарем.
У голосі звучала стримана гордість.
— Люди люблять вигадувати. Варто комусь упасти — і вони затопчуть. Тож будь обережний, — попередив Мінхо.
— І не стань як один певний тип. Він останнім часом занадто їдкий.
Він мав на увазі Лі Мінсу.
Після шостої серії «Місто тіней» перевалило за 20%, і Пак Чонхьок був настільки в гарному настрої, що навіть образи його не зачіпали.
Тому прохання Лі Мінсу, яке зазвичай би відхилили, закінчилося простим:
— Та ладно, закриємо CGІ.
Команда CGІ бурчала, але то вже нікого не цікавило.