РОЗДІЛ 56
— Я це теж розумію. Тому, можливо, на пресконференції або під час інтерв’ю я скажу, що це був мій перший каскадерський досвід, що я нічого не тямив і просто влетів у сцену без мізків. Скажу, що ви мене за це рознесли й змусили писати пояснювальну. Тож, CEO Чан, будьте моїм щитом. Я вже зняв таку екшен-сцену, як сьогодні. Якщо в майбутньому я від чогось відмовлюся, то не тому, що засцяв. Або це реально небезпечно, або я фізично не можу. Як би там хто не базікав, я не робитиму того, що мені не по силах.
— Гарно ти язиком чешеш.
— І ще. Нам потрібна якась бомба, щоб зачепити людей і дати їм тему для розмов, інакше ми не витягнемо проти «Володаря Блакитного Замку».
— Витягнемо?..
CEO Чан знову завис від цих слів. Він узагалі не думав про те, щоб Місто Тіней реально змагалося з «Володарем Блакитного Замку» за рейтинги чи хайп.
— Я не думаю, що ми їх переможемо. Але я знімаюся з настроєм не програти їм всуху. Наш серіал справді хороший. Було б просто по-дурному, якби він загубився без шуму.
— Я розумію, але ж у продакшена є маркетинг, канал теж займатиметься рекламою. Навіщо ти так надриваєшся?
— Щоб рекламувати, команді Міста Тіней потрібен матеріал, який можна показати людям. А команда «Замку» вже виклала бекстейдж із головними акторами і, кажуть, штампує статті щодня.
CEO Чан на секунду перехопив подих. Це звучало так, ніби перед ним стояв хлопець, який раптом узяв на себе роль годувальника сім’ї. І від цього ставало реально важко. Особливо коли він задумався, з якими думками Уджін стрибав із того чортового будинку.
До того ж, Уджін завжди обирав проєкти за принципом «подобається», а не «гарантований успіх», тож така жадібність до результату була неочікуваною.
— Звісно, мені важливо зніматися в тому, що мені подобається. Але це не означає, що мені окей, якщо проєкт провалиться. Я теж хочу успіху.
Місто Тіней не сиділо склавши руки, але просувати сам сюжет було складно. Окрім Уджіна, решта головних ролей виглядали блякло, і публіка неминуче порівнювала серіал із «Володарем Блакитного Замку», де було що обговорювати — від касту до другорядних персонажів.
— Розумію… Але тіло бережи.
— Я дивитимусь по ситуації. Я знаю, що моє тіло цінне. Я точно не робитиму того, що для мене перебір. Тож не переживайте так.
CEO Чан ще раз перепитав, бо не хотів, щоб такі заїзди стали системою.
— Домовились?
— Так.
Поклавши слухавку, Кан Хо Су, який увесь цей час стояв поруч, витріщився на Уджіна:
— Ти все це сказав… і він досі не вибухнув?
— Він злиться. Просто йому треба було трохи подумати.
Уджін добре розумів людей типу Чан Су Хвана. Тому що той не любив сліпкої покори. І тому що він фанатично хотів якісного результату. Найкраща подяка для таких людей — це сильна робота.
А от у самого CEO Чана в голові після дзвінка був повний бардак. Він раптом зрозумів, що справді занадто оберігав своїх артистів. Захист перетворився на клітку.
DS завжди був агентством, куди складно потрапити — аж до жарту про «іспит DS». Але при цьому артисти все одно йшли. І тепер Чан Су Хван почав здогадуватися чому.
Без ризику, без викликів, без свободи — навіть рай починає душити.
Він знову прокрутив відео, яке надіслав Кан Хо Су. Зняте на телефон, воно все одно било по нервах і виглядало до біса круто. А професійно змонтована версія взагалі зірве дах.
Гнів поступово змінився жадібністю. Йому хотілося бачити ще. Хотілося знати, до чого здатен цей актор далі.
— Я був CEO, який стримував своїх артистів…
Усвідомлення вдарило боляче. Але він був готовий змінюватися. Хоча б заради того, щоб і далі бачити таку гру — і щоб актор, який це зробив, залишався з ним надовго.
— Почнемо з простого.
Чан Су Хван тут же набрав CEO продакшен-компанії, плюнувши на колишню пасивність.
— Навіть якщо суперник — Ґоліаф, у нас є свій Давид.
Він усміхнувся, дивлячись на ранкове сонце. Схоже, настав час рухатися інакше.
Після цього всі наступні труднощі здавалися дріб’язком.
У фізичних сутичках Уджін був бездоганний. Death Hill уже це довів. Більше того — він став ще кращим. Подвійний удар у повітрі без тросів був для нього дрібницею.
Він відштовхнувся від стіни, пробіг кілька кроків і виконав летючий удар. Рухи — як у ягуара. Знімальна група витріщилася, не вірячи очам.
— Після першого разу це вже не страшно…
Той, хто це сказав, миттєво згорбився під десятком лютих поглядів.
Після удару в шию Уджін розвернувся, перехопив рівновагу, торкнувся плеча суперника і зірвався з місця.
Після однієї репетиції він заявив, що троси не потрібні. І зйомка пішла без страховки. Уджіну було легко. Усім іншим — ні. Кожен його рух змушував нервово стискати кулаки.
— Що ти робиш, придурок?!
За сценарієм охоронець мав замахнутися кийком, а Луї — перехопити його. Але актор увійшов у раж і влупив на повну. Кийок врізався Уджіну просто в долоню.
— Кх…
Пластик був порожнистий, але удар був справжній. Долоня запульсувала болем, почервоніла.
— Ти як?!
Усі кинулися до нього. Кан Хо Су схопив його за руку.
— Трохи болить. Нічого серйозного.
— Що значить “нічого”?! Ти що, актор на два роки?! Думаєш, наслідків не буде?! А якщо потім проблеми з кістками?! І мені, думаєш, норм?! Я тоді хто — хріновий менеджер?!
Уджін ледь усміхнувся.
— Чого ти посміхаєшся?! Ми їдемо в лікарню.
— Добре. Поїхали.
— …Що?
Він реально погодився, і Кан Хо Су розгубився.
— Можемо швидко в лікарню?
— Звісно! Їдьте негайно!
— За переходом, у бік станції, там ортопедія!
Одинадцята ранку. Клініка працює.
— Хьон, я справді в нормі.
Уджін розтиснув і стиснув пальці, усміхнувся каскадеру.
— Вибач…
— Не за що вибачатися. Помилилися — наступного разу зробимо краще.
Напруга спала. Кан Хо Су відвіз його до лікарні. Хван І Йон прикладала лід.
— Нуна, ти досі злишся?
— Не говори зі мною. Я тебе ненавиджу.
Вона чула його переконання. Але злилася не тільки через це.