РОЗДІЛ 54
— Нема чого боятися. Усе страхувальне спорядження ідеальне. Навіть якщо він зірветься, ми додатково підготували надувний мат, накачаний під зав’язку.
Кан Хо Су після слів продакшн-директора Пак Чон Хьока просто онімів. Він схопився за шию ззаду й дуже обережно почав підбирати слова. Бо інакше не гарантував, що з рота не поллється суцільна лайка.
— Ем… режисере. Це тринадцятий поверх.
— А хто цього не знає?
— Який нормальний серіал знімає сцени, де актор у реалі стрибає з будівлі на будівлю?! Це ж не кіно. Тоді нахуя вам грінскрін?! — Кан Хо Су прямо зажадав: якщо режисерові не подобається CGI, нехай бере каскадера.
— Ти що, серіали знецінюєш?
— Та кому не похуй! Якщо з Чхе Уджіном щось станеться, ти відповідальність візьмеш?! — рубонув Кан Хо Су.
За сценарієм Уджін мав знімати сцену втечі після успішного виконання завдання: стрибок з будівлі на будівлю. Кан Хо Су автоматично вирішив, що це буде грінскрін і комп’ютерна графіка. Але — ні.
Коли він спитав про каскадера, режисер знову сказав «ні». Само собою, менеджер влаштував скандал. Уджін мав виконувати трюк особисто, лише на тросах і страховці. Кан Хо Су одразу зателефонував в агентство, юристи вже були в дорозі. Поки вони не приїдуть, він твердо вирішив не дозволяти починати зйомку.
— Мені це нормально.
— Бачиш! Навіть Уджін каже, що це…
— Ей! — Кан Хо Су так офігів, що накричав на Уджіна, що було на нього зовсім не схоже.
Він дивився так, ніби його зрадили, але Уджін залишався спокійним, як танк.
Уджін не боявся висоти. Зі страховкою шансів на аварію майже не було, а навіть якщо — внизу величезний надувний мат. Чесно кажучи, йому навіть здавалося, що це буде прикольно. Таку дистанцію він уже багато разів відпрацьовував у каскадерській школі. Різниця була лише у висоті.
— Бачиш?! Навіть актор Чхе каже, що все ок! — режисер тут же підхопив. — Я ж кажу, безпечніше нікуди!
— Це тому, що він молодий і зелений, багато чого ще не розуміє! — уперся Кан Хо Су. — Був хоч один корейський серіал, де актор власноруч стрибав між будівлями з 13-го поверху?!
— Якщо не було — я буду першим, — усміхнувся Уджін, повністю ігноруючи напруження.
Кан Хо Су мало не схопився за серце.
— Уджін, мовчи!
Але дивний союз уже склався.
— Усе підготовлено, — сказав Уджін персоналу. — Поки темно, треба знімати. Якщо тягнути, зійде сонце, і ми всі просто встали дарма.
— Ну що, почнемо?
— Уу~ Джі~н~! — режисер аж засвітився, фиркнув у бік Кан Хо Су й роздав команди.
Для сцени підготували п’ять камер. Готувалися кілька днів. І так, Уджіна про це попередньо спитали.
Пак Чон Хьок не був ідіотом, що штовхає акторів на смерть. Він спочатку запропонував, і якби Уджін відмовився — взяли б каскадера. Але Уджін був категорично проти.
З погляду глядача, нічого тупішого за дублера в екшн-сцені не існує. Видно ж, що це інша людина. Це тупо вбиває напругу.
І головне — він міг це зробити. Якби було реально небезпечно, він би відмовився одразу.
Після подвійної й потрійної перевірки страховки Уджін виліз на край даху. Сцена, від якої у глядачів мали тремтіти коліна, для нього виглядала… приємною. Він спокійно усміхався. Камера «бекстейджу» знімала кожен його рух.
— Ого… страшніше, ніж я думав, — він глянув униз і присвиснув.
— Так? То злізь уже, добре?! — Кан Хо Су нервово тряс ногою.
— Не закривай кадр! Відійди! — режисер жорстко відштовхнув його з поля зору.
Каскадер ще раз пояснив траєкторію руху й неодноразово попередив бути уважним. Сьогодні найспокійнішою людиною на майданчику був сам Уджін, і це лякало.
Занадто сильне напруження шкодить, але повна розслабленість — ще гірше.
— Репетиція буде?
— Та ти що, після такого скандалу?! — відрізав режисер. — Наш каскадер покаже один раз, дивись уважно.
Навіть якщо вийде криво, головне — актор сам зробив трюк. Решту можна підправити CGI.
— Я так нічого не навчуся.
Уджін кілька разів підстрибнув на краю даху, віддавши тіло тросам. Побачивши, як він літає в повітрі, Кан Хо Су мало не знепритомнів.
— Я трохи звик до висоти. Після показу спробую, — сказав Уджін.
— Ти… ти точно в нормі? — навіть Пак Чон Хьок засумнівався.
— Так. У армії я вистрибував із гелікоптера без тросів і матів.
— Ну… це ж різна висота…
— Висота різна, стрибок той самий. Я пішов.
Уджін розбігся. Камера пішла за ним. Він легко перестрибнув через поручень, відштовхнувся від трампліна й викинув праву руку вперед.
Під час монтажу додадуть, ніби з пристрою вилетів сталевий трос і зачепився за іншу будівлю. Уджін перевірив натяг — і стрибнув без жодних вагань.
Ззаду чулося чиєсь схлипування і важке дихання Кан Хо Су. Уджін ледь усміхнувся.
За мить він уже врізався ногами в стіну іншої будівлі, ухопив трос і швидко видерся на дах. За планом його мали тягнути зверху, але він виліз сам.
Персонал завис. А Уджін переліз через огорожу й помахав режисерові.
— Крутіше за банджі-джампінг!
(Хоча на банджі він ніколи не стрибав.)
Пак Чон Хьок дивився на монітор з таким виразом, ніби щойно зрозумів, що хтось тут ще більший псих, ніж він сам.
Трюк був ідеальний, але Уджін усміхався і махав рукою — не в образі Луї, тож матеріал пішов у смітник.
Повтор був неминучий, але сам Уджін був у захваті.
— До речі… — пролунало з мікрофона. — Якщо подумати, хіба не логічніше спускатися вниз по стіні? Якщо тікати, вихід через дах — тупо. Внизу можуть чекати охоронці.
Усі це знали. Просто ніхто не мав нахабства це запропонувати.
— Логічно, але небезпечно.
— За мене не парся. Мені норм. Мені сподобалось. Спробуймо раз. Якщо фігня — повернемо старий варіант.
Пак Чон Хьок зам’явся.
— Сонце скоро зійде… але без фанатизму, ясно?
І… погодився.
Після корекцій рухів і перестановки камер зйомка продовжилась.
— Тепер без дурні! Стрибай нормально!
— Так точно.
Уджін став Луї. Стрибок. Приземлення. Натяг троса. Рапель униз. Рухи були чіткі й холодні. Якби не страховка — ідеальний кадр.
Він безпечно долетів до мату, ще раз піднявся на два метри для фіналу й приземлився на одне коліно.
— Знято!
Персонал кинувся до нього.
— Болить щось?!
— Коліно? Гомілка?
— Груди? Дихаєш нормально?!
Навіть команда Пак Чон Хьока була в шоці.
— Дайте пройти!
Кан Хо Су розштовхав усіх.
— Уджін, ти цілий?!
— Так. Нічого не болить.
Він підстрибнув кілька разів. Усі навколо затамували подих.
— Ти уявляєш, що тут було?! Юристи приїхали на світанку, CEO дзвонив і влаштував пекло!
— Я ж казав, що все буде ок. Я знаю, що тіло — не іграшка. Я б не ліз, якби не міг. І взагалі — це було весело.
Уджін нахабно усміхнувся й відсунув Кан Хо Су вбік.
Знявши спорядження, він знову став Луї, стоячи на одному коліні.
Це була наступна сцена після стрибка.