РОЗДІЛ 39
— Я ще не настільки відомий, тож цілком нормально, що люди мене не впізнають. До того ж багато хто казав, що на екрані я виглядаю зовсім інакше, ніж у житті. Можливо, саме тому ті, хто бачив фільм, не впізнають мене наживо. Нещодавно люди, які сиділи переді мною, обговорювали Death Hill і лихваря А. І все одно не зрозуміли, що я — це я. Я не знаю, що чекає попереду, але поки що це була дуже весела й майже магічна подорож.
І в минулому, і тепер Уджін завжди привертав увагу, але сам цього майже не помічав. Хоч зараз уваги було в рази більше, людина не змінюється миттєво. Поки ніхто прямо не показував, що впізнав його, Уджін автоматично вважав, що його не впізнали. Навіть якщо хтось дивився на нього через зовнішність, він думав, що це нічого не означає, доки до нього не заговорять.
Причини могли бути різні, але на диво багато людей, навіть упізнавши його, не наважувалися підійти. Через це Уджін щиро повірив у ілюзію, що він усе ще насолоджується свободою напіванонімності.
— Хіба вам не сумно через це?
— Фільм тільки-но вийшов, і це всього лише один фільм. Я нічого особливого не очікую. Якщо чесно, я не вважаю це поганим. Я хочу їздити громадським транспортом, спокійно ходити в супермаркет, мати змогу вільно гуляти з друзями й родиною, як і зараз.
Навіть маючи товсту шкіру, Уджін відчував би тиск, якби ходив вулицями під постійними поглядами. Дивлячись на те, як відомі зірки страждають через втрату приватного життя, він був цілком задоволений своїм нинішнім станом.
— Якщо вас це не засмучує, тоді добре. Але я все ж не до кінця розумію вашу логіку. Як люди можуть не впізнавати вас, якщо ви настільки видатно красиві? Побачивши вас сьогодні наживо, я навіть шкодую, що камери не змогли повністю передати вашу привабливість. Що ви про це думаєте?
Звучало так, ніби вона щиро шкодувала, але Уджін відчув — це було ретельно прораховане запитання-пастка.
— У фільмі важлива не привабливість Чхе Уджіна. Важливо, яким вийшов лихвар А і наскільки переконливим був він сам. Якщо я цього не розумію, значить, я як актор припустився помилки.
— Тобто для вас у фільмі важливий лише лихвар А? Не ваша зовнішність і не те, як ви виглядаєте на екрані?
Питання було дивним, але Уджін відповів спокійно:
— Якщо ви дивилися фільм, то знаєте: для такого персонажа, як лихвар А, зовнішність не має значення. Death Hill використовує його викривлену любов і егоїстичну жадібність, щоб показати абсурдне насильство суспільства. Якщо хтось бачить у лихварі А саме Чхе Уджіна — це означає, що я не дотягнув як актор.
Відповідаючи, Уджін не міг зрозуміти, чому вона так зациклилася на його зовнішності. Він чув, що на екрані виглядає гірше, ніж у житті, і почав замислюватися, наскільки все насправді погано. Йому навіть здалося, що журналістка натякає: мовляв, він занадто самовпевнений, раз із такою зовнішністю поліз у актори.
Та питання були погоджені з Кан Хо-Су, отже, відвертої дурні там бути не могло. А зважаючи на те, що Biltman відкрито пропагував культ зовнішності, такий ухил був неминучий.
— Тобто ви задоволені тим, яким вийшов лихвар А?
— Правильніше сказати, що я зробив усе, що міг. Чи задоволений — це інше питання. Я не можу зараз сказати нічого більше. Можливо, згодом мені буде соромно це переглядати. Шансів на це — дев’ять із десяти. Але чи було це добре — вирішувати глядачам. Я лише актор, якого оцінюють.
— А якщо глядачі будуть незадоволені?
— Тоді потрібно пам’ятати свої помилки й не забувати про провали. Поки я їх пам’ятаю, я продовжуватиму намагатися. Але я не збираюся вбивати себе постійним самобичуванням.
Уджін засміявся, відчувши, що сказав щось дещо кострубато. Його яскрава усмішка засліпила Лі Юджон. Прізвисько «Вбивця краси» він носив не дарма.
Фактично тема інтерв’ю вже визначилася. Основна аудиторія Biltman — молоді жінки, і найбільше їх цікавила зовнішність Чхе Уджіна. Саме тому Лі Юджон хотіла витягти з нього думки про власну привабливість і рівень самовпевненості.
Але Уджін акуратно обійшов усі пастки, відповідаючи правильно й безпечними формулюваннями. Новачків у DS добре вчили не ляпати дурниць. Та аура — це не те, чого можна навчити. Та спокійна впевненість і рівна гідність, які випромінював Уджін, рідко траплялися серед хлопців його віку.
Лише тепер Лі Юджон зрозуміла, що й сама підійшла до нього з упередженням, піддавшись його зовнішності. Вона вважала, що, нахвалюючи красу, підкреслює його сильні сторони. Але справжньою привабливістю була його щирість як актора.
Усвідомивши це, вона змінила тон і продовжила інтерв’ю серйозніше: про кастинг у Death Hill, про перші зйомки й пересйомки, про роботу на майданчику.
— Яким був ваш перший журнальний фотосет?
— Важким.
— Фотограф Кім Джун-Йоль — непроста людина, правда?
Лі Юджон хитро глянула на Кіма, який стояв поруч із камерою. Той зробив вигляд, що нічого не почув.
— Ні. Швидше, це я змусив його добряче помучитися. Я думав, що фотосет — це просто, і через це виникли проблеми.
Уджін подивився прямо в об’єктив Кіма, вклонився і вибачився. Йому було соромно і за самовпевненість, і за спосіб, яким він викрутився з кризи.
— Сьогодні я багато чого навчився і зрозумів, наскільки мені ще далеко. Мені соромно, що я так бездумно кинувся у фотосет і мало не все зіпсував. Тому найближчим часом я не планую інших зйомок. Спочатку хочу навчитися бути моделлю.
Кім Джун-Йоль ледь не впустив камеру. Йому хотілося гаркнути: «Ти що, з глузду з’їхав?!», але Лі Юджон миттєво поставила наступне запитання, не давши йому слова. З якоїсь причини Кім раптом занервував: він відчув, що може надовго втратити шанс знімати цього суб’єкта.
Інтерв’ю добігало кінця.
— І наостанок. Яким актором ви хочете стати?
— Актором із багатьма іменами.
Уджін сором’язливо усміхнувся, бачачи нерозуміння в її очах.
— Кожен персонаж має ім’я. Зараз є лише лихвар А, але згодом я гратиму ролі з іншими іменами — і хочу, щоб ці імена ставали моїми. Я не хочу, щоб мене пам’ятали лише як Чхе Уджіна або лише за одну роль. Я хочу бути актором, якого називають багатьма іменами. Це поки що просто мрія.
Наприкінці інтерв’ю 23-річний хлопець усміхнувся ніяково. На фото Кіма Джун-Йоля це був не впевнений красень-актор, а звичайний сором’язливий юнак із мрією.
— Сьогодні було важко, правда? Але для першого разу ти чудово впорався — і з фотосетом у Кіма, і з інтерв’ю. Особливо зважаючи на його характер. Персонал був у шоці, що він поводився, мов тиха вівця.
Кан Хо-Су простягнув Уджіну холодний американо.
— Важко чи ні — не так важливо. Сподіваюся, я не облажався.
— Фотограф сказав, що все добре. А якщо йому не подобається, він може не спати всю ніч, поки не доведе фото до ідеалу.
— Тоді я радий.
— Поспи. Я розбуджу, коли приїдемо додому.
Навіть зазвичай балакуча Хван Ійон мовчала — стан Уджіна був паршивий. Він ніколи не виснажувався так, навіть знімаючись без сну кілька діб поспіль. Фотосет і інтерв’ю вдарили по ньому психологічно, не фізично.
Робота з Квон Ін-Мі в кінці пішла добре, бо там була гра, але попередні зйомки були справжнім пеклом.
Примусово вдягати на себе особистість минулого життя — виснажувало. Він лише під кінець зрозумів, що весь цей час не грав. Він просто брав готову особистість і казав: «Ось я такий».
Це не було акторством.
Акторство — це створення образу через аналіз і власні емоції. Коли він усвідомив, що просте копіювання — це ляльковий театр, йому стало соромно.
Під час зйомки з Квон Ін-Мі це усвідомлення прийшло природно. Там він грав по-справжньому. Навіть один кадр може стати мистецтвом, якщо в ньому є історія.
Пам’ять про минулі життя — не інструмент для сліпого копіювання. Втратити себе — означає втратити мистецтво.
Чхе Уджін, який ще був далекий від вершини, рано зрозумів головне в акторстві. І це усвідомлення стане фундаментом його зростання.
Засинаючи, він подумав:
Захищати себе — означає захищати мистецтво, яке хочеш створити.