05. Як уві сні (4) – 28 глава
Здавалося, що липкий і гострий погляд давив на все тіло. Звичайно, у неї не вистачило сміливості втекти. Вона відчувала, що серце ось-ось вискочить з грудей. Рішель обхопила ноги руками і прикрила ладонами рот. Прикречися, що нічого не знаєш. Будь ласка.
Скільки часу пройшло? Насправді лише кілька хвилин вона думала, що пройшла цілу вічність. Після тривалої тиші, мало-помалу, звук кроків знову став чутний. Навіть після того, як почувся сміх, Рішель не змогла піднятися. Треба було ще трохи часу, перш ніж її ноги зміцніли. Рішель трохи посиділа, з'їхавшись, а потім, пахнувшися, зі блідим обличчям, стала підніматись сходами. Їй потрібно повернутися в кімнату. Невідомо, що станеться, якщо вона затримається ще і вони її зловлять.
Рішель майже добралася до третього поверху. Вона більше не зустрічалася з тим створінням, що викликало порив вітру. Але їй довелося зіткнутися з новою проблемою. З коридору третього поверху знову почали доноситися кроки, сміх та інші звуки.
Що тепер робити?
Вона зупинилася біля сходів і озиралася. Звичайно, вона не побачила жодного джерела світла, який радив мати в правилах особняка Бертранд.
Що робити?
Занепокоєний організм не міг тверезо мислити. Рішель трималася головою до стіни. Щоб повернутися до своєї кімнати, потрібно пройти через коридор третього поверху. Але в коридорі було повно "х". Чи зможе вона безпечно добігти до своєї кімнати і не бути спійманою "імі"?
"Устала".
Вона вже знала про незвичність свого дому і кілька разів зіткнулася з небезпекою. Але за останні два місяці ще ніколи смертельна небезпека не була такою очевидною, як зараз. Рішель з розпачем усвідомила, що вона не так вже й багато знала про цей палац. Цей палац небезпечний. Небезпечніше, ніж вона думала.
Це було абсолютно неприємне усвідомлення.
Рішель, несвідомо піднявши очей, подивилася на картину над головою. Вона часто проходила повз неї. На картині зображено бенкет богів, і намальована вона була близько трьохсот років тому...
— ?
Рішель випросталася. З цією картиною щось не так. Звичайно, вона виглядає не так, як завжди.
Так, так. Ці очі... у людей на бенкеті.
Чому всі дивляться в її сторону?
— А.
Люди на картині одночасно відкрили роти. У неї не залишалося часу, щоб втекти. Пронизливий крик гукнув барабанні перетинки:
— А-а-А!
Рішель швидко встала, але ноги її не слухали. Ні. Вона повинна бігти.
Але куди?
Вниз? Або в коридор на третьому поверсі?
Очі на картині рухаються слідом за рухами Рішель. Розгорнуті роти не перестають кричати. Рішель вирішила. У будь-якому випадку треба було повернутися. Отже, коридор третього поверху!
Хвиля жаху виходила за всі межі можливого, виконуючи її. Рішель міцно закусила губу і вбігла у коридор.
Бігти, не думати про це, просто бігти!
У коридорі було набагато темніше. Вона побачила дивно велику кількість тіней. Людина в плаття, людина у костюмі, чоловік з колахою головою, особа з розділеним навпіл тілом і щось, що не є фігурою людини.
Тіло натикається на тінь. Щось дотепне дряпає щоку. Рішель все ще не зупинилася. Незважаючи на те, що від незвичного довгого коридору у неї перехопило дихання, вона продовжувала бігти.
Нарешті вона побачила знайомі двері. Але щось схопила її за кісточку.
— Агх!
Судячи з відчуття, це була холодна суха рука.
Вона впала і вдарилася обличчям об підлогу. Таке відчуття, ніби був зламаний ніс, але Рішель не стала втрачати часу і спробувала піднятися. Але простяглася інша рука і з силою схопила її за голову.
— Хы-игх, хо-огх.
Безчислені руки поповзли по її тілу, і вона почула позаду себе гогочучий сміх. Цей сміх належав чоловікові, жінці, дитині, а може й старому. Різь зуби Рішель вирвався лише стиснений сттон. Пахло троянди, наче паралізував нюх. У неї закрутилася голова. Здавалося, що все тіло загрузло в багнюці.
Зупиніться, зупиніться. Будь ласка, хто-небудь.
— Помо...
І тут почувся приємний голос, який не вписувався у загальний безлад:
— О, я почув шум і тому прийшов.
Рішель перестала важко дихати. Топ-топ, Близько почувся звук елегантних кроків.
- Що ти тут робиш, Ріше?
Червоне світло з’явилося перед очима. Те, що ти дав на тіло, раптово зникло. Рішель ахнула і підняла голову. Там було світло.
- Ти в порядку?
Це не просто світло. Було дещо.
— Візьми мене за руку, Рішель. Я помогу тебе.
Це був Роджерс Уолтер, який, як завжди, красиво посміхався.
*
Можливо, вона зараз спала.
Роджерс поставив олійну лампу, яку тримав у руці на підлозі. Рішель інстинктивно перевела на неї погляд. Краватий вогник був прекрасно теплішим.
— Рішель.
Вона прийшла в себе, коли ніжний голос раптово защекотив мочки ушей. Вона здригнулася і підняла погляд на Роджерса. Його палаючі червоними очі дивилися на неї.
— Роджерс...
Роджерс приставив вказівний палець до губ: "Т-ш-ши" і посміхнувся, як невинний хлопчик. Він зняв піджак, який був на ньому, і накинув на плечі Рішель.
- Ти легкий, Рішель.
Рішель була лише тонкою лляною зіркою. Що не дивно, оскільки її помістили на лісничий майданчик після того, як вона лягла спати.
Вона глянула на Роджерса, відчуваючи безпеку прикриття її тіло піджака. Незважаючи на глибоку ніч, Роджерс був дуже одягнений. Він почухав щоку, відчувши на собі цікавий погляд.
— Я читав, бо не міг заснути. Тим не менш, я зміг допомогти Рішель, так що в кінцевому підсумку все добре.
Роджерс підняв Рішель за плечі і підтримав за руку. Він не забув взяти з собою масляну лампу і вкласти її у руку Рішель.
— Будь ласка, візьміть лампу. Ніщо так не дає внутрішнього спокою в цій темряві, як світло, навіть зовсім маленький.
Рішель йшла разом з Роджерсом, спираючись на нього, оскільки в її тілі зовсім не було сил. Тим не менш, Роджерс, схоже, не був проти. Шум натовпу, кроки і сміх, що наповнили коридор, зникли без сліду з тих пір, як він прийшов. Рішель подивилася на лампу в своїй руці. Мабуть, саме тому правило Бертранда наказало знайти вогонь.
Рухаючись плавно, без жодних перешкод, вони підійшли до якихось дверей. Це були непримітні двері, але Рішель догадалася по місці, що це за кімната. Це спальня Роджерса.
— Відходь, Рішель, — підкріпив Роджерс і взявся за дверну ручку.
Очі Рішель розширилися.
« Навіщо він запросив мене? »
У правилах Бертранда це чітко написано:
[Як вам було повідомлено, всім працівникам особняка представлені індивідуальні кімнати. Доступ до будь-якої кімнати з причин, що не пов'язані із роботою (уборка і т.д), суворо заборонено.)
Рішель, яка почала повністю довіряти правилам Бертранда після сьогоднішнього інциденту, вирвалася з обіймів Роджерса.
— Уже пізній ніч. Мені пора йти...
Роджерс перервав її, поглянувши на ім'я:
— Рішель.
Очі, що мерехтять червоним кольором пильно дивилися на неї.
— Я в порядке.
—...
— Я в порядке, Ришель. Повір мені.
Сказати, що його обличчя прекрасне, означає нічого не сказати, адже воно бездоганне, особливо коли дивишся на нього зблизька. З його руки на її плечі виходив ніжний аромат троянд. Було ясно, що її чарувала темрява. Або він сам, або його привернуло тепло лампи в руці.
Роджерс сказав, що все гаразд, і з якоїсь причини їй здалося, ніби все дійсно буде в порядку.
«Верно. Тому що Роджерс допомагає мені знову і знову."
Він наче добродійник, який штовхав її в спину, щоб вона набралася сміливості рухатися вперед ...
Вона обережно увійшла в кімнату слідом за Роджерсом. Кімната була в два рази менше тій, у якій жила вона, і дуже чиста, ніби тут ніхто не жив.
- Присядь сюди. Можеш трохи почекати?
Роджерс підвів Рішель до ліжка, а потім попрямував до шафи. Рішель торгувала постільною білизнею. Воно також виглядало чистим, наче ним не користувались.
Коли Роджерс повернувся з коробкою в руках, він нахмулився брови.
у мене жахливий безсоння. Я всю ніч сиджу на дивані і засинаю на світанку.
— Ти, мабуть, дуже виснажений.
- Ха-ха, все гаразд, я звик.
Роджерс без вагань опустився на одне коліно перед Рішель. Він посміхнувся їй жваво і свіжо, як молодий, коли вона відпрягнула від подиву.
- Рішель, не могла б ти дозволити мені доторкнутися до твого тіла?
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand