05. Як уві сні (3) - 27 глава
Тік-так, тікач. Секундна стрілка рухалася. Поглянувши на годинник, Рішель зрозуміла, що час повертатися до близнюків. Вона подивилася на Беккі, яка засувала швабру в жорно. Дівчина, схоже, більше не збиралася говорити.
« Здається, що я отримала якусь інформацію, а на кшталт ні".
Працівники, які довгий час працюють в особняку, не є звичайними людьми. Мабуть, тільки вона і Беккі є справжніми людьми з персоналу. Мабуть, це було не відразу, а з часом змінились.
Чим ближче до сім'ї Отіс, тим більше уваги привернеш до себе. Хто ці "вони"? Чи Отіси є злочинцями, які « приваблюють» чи ‘ їх" жертви? Чи могла Рішель протягнути близнюкам руку допомоги?
І знову вона опинилася на переговорі. У звичайній ситуації вона б вибрала безпечний шлях, але цього разу не могла так просто піти. У будь - якому разі, тепер час повернутися до близнюків і виконати свої зобов’язання. Піднявшись з місця, Рішель зімкнула листок чорнильними плямами і викинула його у смітник.
— Здається, я надто довго заважала вам прибирати. Тому я піду.
Попрямувавши подуло свого одягу, вона подивилася на Беккі і посміхнулася. Дівчина возилася з мітлою і відверто уникала зорового контакту. Рішель чекала трохи, але не було відповіді. Після того, як вона здалася і повернулася...
— Я довела вам неприємності.
- Що?
— Мне жаль. Мені дуже шкода. Але з вами все буде в порядку. Тому що ви з наставником Уолтером близькі ...
— С наставником Уолтером?
Рішель широко відкривала очі, коли раптово згадувалася Роджерса. Беккі засує, схопила туалетний інвентар і в паніці вибігла з кімнати. Рішель дивилась на двері, не думаючи зупиняти її.
« Коли вона вперше заговорила зі мною, — подумала я. — Я запитала себе, чи не близька мені з Роджерсом.
Люб'язний Роджерс. Він той, хто дав їй сміливість рухатися вперед. Але Роджерс - працівник, який довгий час працював у особняку. Чому вона забула про нього?
Вона відчував себе незручно, як ніби в горлі застрягла колючка. Озираючись назад, вона зрозуміла, що повинна була запитати про Роджера. Тим не менш, Беккі сказала, що буде приходити сюди щодня о другій годині дня. Тоді вона зможе поставити забуте питання завтра.
*
Холодно і твердо.
Піднявшись, Рішель витягнула руку і закричала нею. Але замість м’якого ковдри вона відчула кінчиками пальців тільки холодний мармур.
Рішель широко розплющила очі.
- Що...
Темно. Вона нічого не бачила.
Інтуїція підскакувала, що щось не так. Дихання зросло, а серце забивалося частіше. Рішель прикрила рот обома руками і заморгала. Намагаючись зберегти спокій, вона почекала поки її зір адаптується до темряви. На щастя, сьогодні Місяць була відносно яскравою, а оточення її обстановка почала бачитися все більш чітко. Рішель зітхнула і озиралася навколо. Вона не могла повірити своїм очам. Вона добре зачинила двері і заснула на ліжку у своїй кімнаті, але якось виявилася сидячий на лестничному майданчику.
—!
Вона несвідомо хотіла застояти, але зачинила рот. Не можна видавати ні звуку. Тим більше в такій ситуації, як ця, коли не знаєш, що знаходиться поруч.
"Спокійно, треба спробувати подрімати".
Рішель заввела руки за спину і поп’ялася, шарючи навколо. Потрохи, потихеньку, поки, нарешті, не упустилася спиною в тверду стіну. Її розум заспокоївся, коли вона відчула себе підвалиною. Рішель впала. Це слухова галюцинація? Звідусіль доносилися звуки, схожі на кроки.
Ні, це була не галюцинація.
Рішель, подібно до чоловіка, який занурився у крижану воду, напружувався. Кроки ніби були лише попередженням, і, наче їх чекають, навколо неї почав розчавлюватися шум.
Топ, топе, туп.
Клац, клаць
Вушах - Ушух-
Хі-хі-хи-гі!
Безчисленні ознаки присутності когось. Високий сміх, який не належав людині. Дивні звуки, наче щось повзе, потираючись тілом об підлогу, звук кроків ...
Раптом в голові Рішель випливли слова з правил Бертранда:
[З півночі до сходу сонця] — це їхній час. Будь ласка, пам'ятайте, що ви несете відповідальність за все що станеться якщо ви порушите цей пункт.]
Знову "вони".
Хто взагалі ці "вони"? Що станеться, якщо вона зіткнеться з "німи»?
Вона зітрущила тремтячі руки разом, неначе молилася. Треба прокинутися. Їй не можна панікувати. Вона не могла просто сидіти тут. На щастя, зараз шум роздавався тільки в коридорі, але незабаром він міг дістатися і до сходів.
Рішель розпачливо замочила головою. У зводі правил Бертранда було ще дещо:
[Якщо ви будете змушені покинути кімнату після півночі, знайдіть вогонь. І, якщо можливо, поверніться з ним до своєї кімнати. Забудьте все, що ви бачили або чули за цей час.]
Верно. Про це чітко говорилося в пункті 4. І чи не було чогось ще, пов'язаного з цим пунктом ...
[9. Не торкайтесь різких троянд легковажно. Крім того, ніколи не залишайте троянди у своїй спальні. У особняку ці квіти ростуть всюди, за винятком кімнат під спальні. Якщо ви все ж знайшли троянди у своїй кімнаті, будь ласка, зробіть такі дії:
Якщо серед них буде більше білих, все в порядку. Загорніть троянди в білу тканину, щоб ніхто їх не помітив, тихенько винесіть їх через парадні двері і спалите, стоячи спиною до особняка. А після поверніться в свою спальню так, щоб вас ніхто не помітив. Ще раз підкреслюймо: під час цієї дії ніхто не повинен бачити вас.
Якщо серед троянд буде більше червоних, залиште їх на приліпленій тумбочці. Ми нічим не зможемо вам допомогти. Єдина порада, яку ви можете дати, запам'ятайте пункт 4. Якщо вам пощастить, ви можете не втратити себе.]
Роза...
В її кімнаті, випадково, не була прихована троянда? По спині поповзли мурашки. Вона завжди перевіряла свою кімнату перед тим, як лягти спати. Коли? Куда?
« Ні, я виясню це пізніше».
Все, що їй зараз потрібно зробити - це безпечно повернутися до своєї кімнати.
Вона не зовсім розуміла, що мала на увазі під « якщо вам пощастить, ви можете не втратити себе» в дев'ятому правилі. Але було неважко здогадатися, що станеться щось жахливе якщо вона не повернеться в кімнату. Вона може стати такою ж, як інші працівники особняка.
Рішель підняла голову і озирнулася по сторонах. Її плани були пов'язані з тим, де вона зараз знаходиться. У світлі місяця вона розглянула золоту голову лева в центрі стіни. Це, без сумніву, був лев біля східних сходів, що веде з першого поверху на другий.
Хіба цей лев спочатку дивився вниз?
У цей момент їй здалося, що рубінові очі лева втупилися на неї. Рішель швидко повернула голову. Ні. Мабуть, це ілюзія.
« Не потрібно думати, що тільки даремно посилювати тривогу».
Завдяки яскравому світлу повного місяця все було видно. Можливо, вона зможе піднятися на третій поверх. Можливо, краще спочатку знайти джерело світла, як радять правила Бертранда. Але де вона могла його знайти зараз? У коридорі світла немає, а в кишені піжами не було сірників.
« Легше зайти в кімнату, ніж бродити у пошуках світла».
Рішель піднялася, тремтячи всім тілом. Притиснувшись спиною до стіни, вона почала підніматися сходами. Чим ближче вона підходила до другого поверху, тим гучнішим став шум. Дивний сміх змішувався з хребці заліза і безліччю звуків кроків та бігу.
Тун, тун, тунель.
Стриг, стрибки, скак.
Хі-хі-хи-гі-хі-хе-хау.
Виникло непереборне бажання скористатися моментом і подивитися, що відбувається в коридорі. Рішель енергійно похитала головою. Не треба думати про глупоту. Вона що, померти тут хоче? На щастя, не було ніяких ознак, що звуки наближуються до лестніх майданчиків. Рішель минала вхід у коридор на другий поверх і з упевненістю піднялася сходами на третій.
У цей момент.
— Хмпф!
Здійнявся сильний вітер, який притиснув її до стіни. Він був неприродний. Швидкий порив вітру, який можна відчути коли стикаєшся з кимось, хто дуже швидко біжить. Щось непізнане тільки пробігло повз неї з нормальною швидкістю. Її ноги підсмажилися. Рішель сповзла на сходи, як лялька з зарізаними мотузками. У її голові виникли різні питання. Що це було? Чи бачили її? Чи воно колись повернеться?
У той же момент вона зрозуміла. Несподівано з коридору перестали доноситися звуки.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand