Хоча Су Ян боявся трупів, але скелетів, які давно зотліли до кісток, він не боявся.
Отримавши нарешті можливість підтримати свій образ, Су Ян одразу ж підійшов і, вдаючи знавця, уважно оглянув кістки. Покладаючись на поверхові знання про анатомію людини, які він отримав під час занять танцями, він глибокодумно сказав: «Це чоловік».
Ґу Фейді посміхнувся: «Судячи з його зросту, я теж розумію, що це навряд чи жінка».
Су Ян зупинився і уважніше придивився. Що ж, чоловік, мабуть, був під метр дев'яносто. Хоча жінки такого зросту теж трапляються, але в умовах цього світу вони вкрай рідкісні.
Спроба підтримати образ провалилася, і Су Ян вирішив замовкнути.
Ґу Фейді, освітлюючи факелом, детально обстежив усі закутки цієї кам'яної кімнати-люкса і справді знайшов деякі сліди.
«Він писав тут книги, але невідомо чому, потім спалив їх».
Ґу Фейді розгріб попіл у вогнищі і знайшов кілька обгорілих бамбукових платівок, на яких ще залишилися вирізані ієрогліфи.
«Судячи з цих залишків тексту... це справді може бути якийсь стиль фехтування. Шкода, що за цими уривками неможливо відновити всю техніку».
Тримаючи кілька пошкоджених бамбукових платівок, він підняв голову, оглянув стіни кімнати і додав: «На стінах внутрішнього, порожнього приміщення, здається, є незліченна кількість слідів від мечів... Він справді був майстром меча. Шкода, що його меч та ніж для вирізання ієрогліфів забрали, і тепер важко встановити його особу».
Коли Ґу Фейді згадав "сліди від мечів", Су Ян раптом пригадав один невеликий нюанс.
Минуло багато часу, і він погано пам'ятав деталі, але в акторській групі, здається, обговорювали сюжет гробниці Святого Меча: в оригінальному романі спадщина Святого Меча була не у формі секретного посібника, а була вирізьблена на стінах місця його усамітнення.
Су Ян подивився на Ґу Фейді. Побачивши, що той кинув бамбукові платівки назад у вогнище і, здавалося, збирався піти, він негайно сказав: «Мені здається, що ці сліди від мечів якісь дивні».
Ґу Фейді повернув голову, підняв брову і запитав: «Що в них дивного?»
«Ай, ходімо зі мною», — Су Ян схопив Ґу Фейді за зап'ястя і потягнув його назад у внутрішнє приміщення. — «Тобі не здається, що в цих слідах від мечів прихований якийсь... гм, дуже дивний ритм?»
Ґу Фейді трохи помовчав, скосив очі на Су Яна і запитав: «Ти щось побачив?»
Що міг побачити Су Ян?
Але оскільки це було сюжетною точкою, а в кімнаті не було секретних посібників, лише ці сліди на стінах, значить, у них щось обов'язково було!
Він не бачив, але знав сюжет заздалегідь, тож міг прикинутися!
Су Ян сказав: «Я поки що не зрозумів, але це здається дивним... Я думаю, ми повинні залишитися тут ще на один день і подивитися, чи зможемо щось знайти в цих слідах».
Сказавши це, він підняв факел і почав обводити ним напрямок слідів.
Ґу Фейді раптом підняв руку і натиснув на руку Су Яна.
«Стривай!» — Його обличчя посерйознішало, і він, насупившись, сказав: «Освітли мені. Я подивлюся на ці сліди».
Су Ян зрадів, побачивши, що Ґу Фейді зацікавився.
Ґу Фейді нахилився до стіни, доторкнувся до слідів і, поспостерігавши деякий час, раптом посміхнувся: «Тут є деякі дуже свіжі сліди. Хтось навмисно вирізав їх, щоб приховати оригінальні сліди на стіні. Якщо вони так старалися приховати, значить, ці сліди точно мають якийсь секрет!»
Су Ян негайно погодився: «Саме так!»
Ґу Фейді відступив на пів кроку від стіни і сказав: «Давай знайдемо дрова, щоб розпалити вогнище. Я мушу залишитися тут на деякий час і подивитися, які секрети приховують ці сліди від мечів».
Сюжет пішов правильним шляхом, і Су Ян відчув полегшення.
Хоча Пу Ліньюнь тут не було, і романтична лінія головного героя не могла розвиватися, але, ймовірно, це не сильно вплине на подальший сюжет. Поки Ґу Фейді отримує спадщину Святого Меча, все буде добре!
Тому Су Ян дуже радісно пішов за Ґу Фейді з кімнати. Вони почали збирати суху траву та гниле дерево у зовнішній частині печери, щоб підготувати дрова для ночівлі тут.
Змій у печері Ґу Фейді не знищив повністю. Вони очистили лише шлях, яким прийшли, а після виявлення кам'яних дверей не стали йти далі, щоб знайти інших. Вони вирішили залишити частину змій на майбутнє як запас їжі — зрештою, м'ясо в поточних умовах було важко зберігати, краще нехай вони поживуть довше.
...
Того дня Ґу Фейді використав вогнище в кам'яній кімнаті, щоб приготувати копчені шматки зміїного м'яса з раніше вбитих змій. Су Ян нарешті скуштував готову м'ясну їжу. На жаль, у них не було солі, тому м'ясо було зовсім несмачним, але змішане з дикою цибулею та піщаним просом, воно хоча б втамовувало голод.
Після їжі Ґу Фейді приніс бруд і почав замазувати сліди на стіні, які, очевидно, були вирізані пізніше. Су Ян не міг відрізнити старі сліди від нових, тому слухняно допомагав заповнювати борозни згідно з вказівками Ґу Фейді.
Настала ніч, але вони заповнили лише невелику частину слідів на стінах. Судячи з площі, що залишилася, Су Ян вважав, що вони, мабуть, дійсно пробудуть тут близько півмісяця, приблизно стільки ж часу, скільки головний герой і героїня мали провести разом у сценарії.
Оскільки вони не хотіли турбувати покійного майстра, який спочивав у спальні, вони вийшли з внутрішньої кімнати і розчистили місце біля вогнища для відпочинку.
Щоб запобігти можливому вторгненню Клану Привидів Е'ло, вони домовилися чергувати: один медитує, інший пильнує.
Однак тієї ночі Су Яну знову наснився кошмар.
Він прокинувся від нічного жаху, витер холодний піт з чола і сказав Ґу Фейді: «Гаразд, я все одно не можу спати, я буду чергувати, а ти відпочинь».
У кімнаті горів вогонь, і Ґу Фейді повернув голову, щоб подивитися на втомлене обличчя Су Яна в мерехтливому світлі.
Через деякий час він сказав: «Ти завжди мав звичку займатися бойовими мистецтвами пізно вночі, а лягати спати на світанку... Це через ці кошмари?»
Су Ян здивувався на мить, зрозумівши, що Ґу Фейді має на увазі його безсоння в Малому Нефритовому Павільйоні.
Однак тоді він займався вночі, тому що не звик до режиму стародавніх людей і поспішав завершити навчання. Пізніше, коли Ґу Фейді поїхав до Павільйону Схованих Перлин, він поступово адаптувався до цього світу і більше не переплутував день з ніччю.
Тому він посміхнувся і сказав: «Ні. Кошмари... почалися лише кілька днів тому».
Ґу Фейді запитав: «Це через перше вбивство?»
Су Ян підібрав губи, не бажаючи обговорювати цю тему.
Його статус Святого Сина Демонічної Секти був очевидним. Якщо він визнає, що це його перше вбивство, це може створити проблеми в майбутньому.
Ґу Фейді, однак, вирішив, що Су Ян мовчазно погодився.
Він трохи помовчав і сказав: «Мені було дванадцять, коли батько взяв мене на південь Цзяннань для знищення злих сект... Тоді я теж довго бачив кошмари. Але згодом... я переслідував багато таких злих сект і бачив, як жорстоко вони поводилися з іншими. Тоді я зрозумів, що вони не заслуговують життя».
Він повернувся до Су Яна, його погляд був серйозним, і тихо сказав: «Батько сказав мені, що ми вбиваємо цих людей, щоб врятувати більше людей і захистити тих, хто нам дорогий. Той чоловік хотів убити мене, а ти вбив його, щоб врятувати мене. Ти не зробив нічого поганого».
Су Ян, приголомшений промовою Ґу Фейді, запитав, сповнений недовіри: «Ти мене втішаєш?»
Не дочекавшись відповіді Ґу Фейді, він засміявся і сказав: «Я Святий Син Демонічної Секти. Я, мабуть, не дуже відрізняюся від тих злих сект, яких ти вбивав».
«Ні», — сказав Ґу Фейді. — «Ти інший».
Су Ян не зрозумів: «Чим я інший?»
Ґу Фейді опустив очі на свої руки і через деякий час сказав: «Ти за своєю суттю не поганий, я це відчуваю. І потрапляння в Демонічну Секту... можливо, теж... не було твоїм бажанням?»
Су Ян посміхнувся і не відповів.
Звичайно, прибуття сюди не було його бажанням, і потрапляння в тіло Святого Сина Демонічної Секти він теж не міг контролювати.
Але, порівняно з тим, щоб потрапити в тіло когось іншого, чий сюжет він не знав, стати Святим Сином Демонічної Секти, якого він сам грав, було найкращим результатом.
Ґу Фейді не дочекався підтвердження, і його голос раптом став трохи нетерплячим: «Ти теж хочеш покинути Демонічну Секту, чи не так?»
Су Ян похитав головою і спокійно сказав: «Ні, я не хочу йти».
Усі його сюжетні точки були тісно пов'язані з Демонічною Сектою, як він міг її покинути?
Ґу Фейді наполягав: «Ти не хочеш, чи не можеш?»
Су Ян трохи подумав і відповів: «Ні не можу, ні не хочу».
Почувши таку відповідь, світло в очах Ґу Фейді, здавалося, згасло.
Він відвів погляд, довго дивився на вогнище і запитав: «... Це добровільно?»
Добровільно? Що саме добровільно?
Це питання було трохи незрозумілим, і Су Ян не розумів, на що натякає Ґу Фейді.
Ґу Фейді важко видихнув, його кулаки були міцно стиснуті.
Нарешті він не зміг стримати незрозумілого гніву, стиснув зуби і сказав: «Лідер Демонічної Секти, він дуже добре до тебе ставиться? Ти справді охоче... допомагаєш йому вдосконалювати бойові навички?»
Су Ян кліпнув очима, розгублений.
Що він таке каже? Лідер Демонічної Секти завжди був усамітнений, і йому не потрібна була його допомога!
Він відкрив рота, але не міг сказати, що ніколи не бачив лідера Демонічної Секти, і тому втратив дар мови.
Побачивши, що це майже рівнозначно мовчазній згоді, Ґу Фейді знову важко видихнув і сказав: «Годі».
«Коли ми виберемося звідси, то... нехай кожен йде своєю дорогою», — тихо сказав він. — «Наступного разу, коли ми зустрінемося, я не буду проявляти поблажливість».
За логікою, почувши ці слова від Ґу Фейді, Су Ян мав би почуватися цілком нормально.
Зрештою, за сценарієм, вони завжди були суперниками, які боролися на життя і смерть. Бажання Ґу Фейді знищити Демонічну Секту було частиною його ролі.
Але чомусь, дивлячись на суворого Ґу Фейді у світлі вогню, Су Ян відчув, як його серце тремтить. Почувши слова Ґу Фейді "нехай кожен йде своєю дорогою", йому захотілося підскочити і змусити його забрати ці слова назад.
Коли він виходив із Малого Нефритового Павільйону, Сюй Юньчжань говорив подібні речі, але тоді він не відчував такого неспокою, як зараз.
Здавалося, ніби якщо ці слова скаже Ґу Фейді, станеться щось, що він більше не зможе контролювати.
Су Ян раптом запанікував.
Ґу Фейді довго мовчав, його холодний, суворий вираз повільно зник, і обличчя знову стало спокійним.
Він опустив очі і тихо сказав: «Ти щойно прокинувся від нічного жаху і ще не відпочив. Поспи ще трохи. Я буду чергувати, а потім ми поміняємося».
Су Ян справді відчував втому, і він не хотів мати справу з таким дивним Ґу Фейді. Почувши це, він одразу кивнув.
Але його розум був схвильований, і він не міг медитувати. Тому він ліг, не роздягаючись, спиною до Ґу Фейді, і змусив себе заплющити очі, щоб заснути.
На спині Су Яна була прорізана тріщина в одязі, що йшла від правого плеча до лівого боку талії. Хоча одяг випрали, на краях тканини все ще було видно плями крові, які яскраво свідчили про те, наскільки важкою була його рана.
Два шари одягу перекривали один одного, приховуючи рану Су Яна і його яскраво-червоне квіткове татуювання.
Але Ґу Фейді знав, що там, на його спині, є яскраво-червона квітка.
Він довго дивився, перш ніж відвести погляд і замислено подивитися на порожнє місце перед собою.
Обличчя Ґу Фейді було спокійним і умиротвореним, але в його очах, здавалося, накопичувалися якісь невимовні емоції.
Він тримав меч і, здавалося, несвідомо легенько поставив дві близько розташовані точки на землі, а потім провів через них розділову лінію. Після цього вістря меча опустилося на порожнє місце трохи вище правої частини вертикальної риси, але він не зміг провести горизонтальну лінію.
Через деякий час Ґу Фейді підняв лезо і повністю стер незакінчене слово.
Він тихо зітхнув і знову написав кілька слів: ⟨Відповідальність має бути усвідомлена, не можна піддаватися марним бажанням⟩.